Острів загиблих кораблів - Олександр Романович Бєляєв
— Людерса і Симпкінса…
— Он хтось біжить!
Це старий Людерс біг містками, навантажений рукописами. Море горіло вже майже біля місця переправи, коли Людерс підбіг і впав у шлюпку, але негайно й підхопився, виловлюючи корабельний журнал, що впав у воду.
— Де Симпкінс? — вигукнули з борту, коли шлюпка наблизилася.
— Я бачив, він… Ой, дозвольте звести дух… Він біг до резиденції губернатора. Подайте руку, голова йде обертом…
Людерса підхопили дужі матроські руки. Плоскодонна барка — пристань Острова — запалала.
— Погано, — сказав Муррей. — Для Симпкінса шлях відрізаний.
Крізь густі клуби диму Гатлінг, нарешті, побачив постать людини, що з’явилася на палубі «Єлизавети». Симпкінс біг сюди. Але на півдорозі він побачив, що полум’я перегороджує йому шлях. Якусь мить він постояв у нерішучості і кинувся по бічних містках у той бік Острова, куди ще не дійшла палаюча нафта.
«Задирливий» був уже під парами.
— Віддати якір! — скомандував Муррей. — Задній хід! Праворуч кермо! Повний хід!
Пароплав огинав Острів, йдучи в той бік, куди біг Симпкінс. Ось Симпкінс добіг до останнього корабля і всівся в очікуванні допомоги. Вітер, що змінився, застилав пароплав густим шаром диму, так що важко був дихати. Швидко спустили шлюпку.
— Швидше, швидше! Задихаюся! — кричав Симпкінс.
Нарешті його взяли на шлюпку і доставили на корабель.
Кишені Симпкінса дуже випиналися, лице розпливалося в усмішці. Помітивши допитливий погляд Гатлінга, він ляснув руками по кишені і сказав:
— Речові докази! Проте піду переодягатися, весь прокоптився…
Капітан віддав команду йти повним ходом. Жар від пожежі ставав нестерпним. Дим душив, полум’я захоплювало дедалі нові простори.
— Якби не водорості, які стримують розлиття нафти, без жертв не обійшлося б, — зауважив Муррей.
За чверть години «Задирливий» вибрався зі смуги диму. Усі полегшено зітхнули. На палубу вийшов Симпкінс. Він умився, переодягнувся та насвистував щось веселе. Вівіана дивилася на Острів. Над ним, як неосяжна, гігантська парасолька, яка дотикалася верхом високих перистих хмарин, розстелявся дим, багряний у промінні вечірнього сонця. А внизу кипіло палаюче морс. Як полум’яні стовпи, падали одна за одною високі щогли. У світлі пожежі Саргасове море, вкрите водоростями, здавалося морем, наповненим кров’ю…
© БЄЛЯЄВ О. Людина-амфібія. Острів загиблих кораблів. Голова професора Доуеля. Романи. — Харків: Школа, 2007. — 512 с. — (Бібліотека пригод).
1Бізетт — кольорові шпури, якими прикрашався одяг.
(обратно) 2Блонди — мережива з шовку. Назву свою ці мережива дістали за жовтуватий полиск своїх ниток (по-французьки «blond» — «солом’яний колір»).
(обратно) 3Гранд — титул іспанського вищого дворянства.
(обратно) 4Двічі: «Мало повітря, качайте швидше». Тричі: «Багато повітря, качайте повільніше». Томсон пропускав ці сигнали, оскільки їхні водолазні костюми мали власний запас повітря.
(обратно)Оглавление Олександр Бєляєв Острів загиблих кораблів Частина перша І. НА ПАЛУБІ II. БУРХЛИВА НІЧ III. ПУСТЕЛЯ IV. САРГАСОВЕ МОРЕ V. У ЦАРСТВІ МЕРТВИХ Частина друга І. ТИХА ПРИСТАНЬ II. МЕШКАНЦІ ОСТРІВЦЯ III. ГУБЕРНАТОР ФЕРГУС СЛЕЙТОН IV. НОВЕ ЖИТТЯ V. ВИБІР НАРЕЧЕНОГО VI. ПОРАЗКА СЛЕЙТОНА Частина третя І. ЗМОВА II. ВТЕЧА III. БЕЗ ПОВІТРЯ Частина четверта І. НАУКОВА ЕКСПЕДИЦІЯ II. НОВИЙ ГУБЕРНАТОР III. КУРЕЦЬ ОПІУМУ IV. ЗНИКЛИЙ ОСТРІВ V. ВЕЛИКІ ПОДІЇ VI. «АРЕШТУВАТИ ЙОГО!» VII. СТАРИЙ БОККО VIII. ЗНОВУ НА ОСТРОВІ IX. «БОГИ МСТЯТЬ» X. ТАЄМНИЦЯ КАПІТАНА СЛЕЙТОНА XI. ВОДА І ВОГОНЬ
