💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Фантастика » Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай

Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай

Читаємо онлайн Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай
в словах — ба! Двома словами істину про неї висловити — це неможливо! Немає боягузів і немає відважних, немає шляхетних і підлих, немає святих і грішників. Годі сказати правду про людину жодною міжлюдською мовою! А тут скажуть: уроджений ледацюга — й це правда! Чесний злодій — правда! Працьовитий егоїст — правда! А коли спробуєш збрехати — збрешеш із повним усвідомленням брехні.

Розглядаючи їх крадькома з-над тарілки, пересувалося язиком уздовж піднебіння, шукаючи того смаку й відчуття, що запам’яталося із потяга після сесії у доктора Тесли. Отож, чи й справді існує таке місце — такий час — у Кризі, під абсолютною владою Мороза, коли алетейметри досягають до кінця шкали, тьмідина кристалізується у венах, і теслектрика стріляє з пальців чорними блискавками — таке місце, такий час, що мова другого ґатунку стає тотожною з мовою першого ґатунку, й можна висловити те, що годі висловити?

Від першого званого обіду ні про що інше не мріялося, тільки щоб підслухати якось у гомоні бесідників слово, яке шепоче пан Веліцький на вухо комусь із гостей, — слово про Бенедикта Ґерославського.

— … est-ce possible? C’est à peine croyable.

— Nullement, я ж сам цим спокусився, це один із тих китайських лікарів. Погляньте-но, пані, — ось цих пальців я не міг випростати взагалі. Alors, лягаєш на жорсткий матрац, утім, не найчистіший, і китаєць встромлює тобі в тіло тунґетитові голки. Це називається Мистецтвом Чень-Цю. Особливо від ревматизму й вікових недуг помічне. Доктор запалює якісь пахощі, жар до голок прикладає, і тоді така заспокійлива прохолода м’язами розходиться…

— Я також чув про китайських лікарів, які готують на тунґетиті опійні суміші, — сказав П’єр Шоча. — Може, ви мали змогу скуштувати і їх?

— А ні, ви знаєте, якось не склалося.

— Отож, бачите, в чому нібито незвичність чорноопійного одурманення — сонный раб нічого не потребує, скоріше навпаки: зела в нього заливають, аби перетягти його на бік яви, — але чорний опій, ах! — Розмріявся юнак і в тій мрійливості настромив на вилку й поклав до рота цілу картоплину. — Мгм, чорний опій, він діє абсолютно по-іншому.

— Ви вживаєте?

— Як пан Ґживачевський гарно висловився, «якось не склалося».

— Але знаєте когось, хто вживає?

— І тут наступна перешкода. Я знаю, чи радше знав двох знайків східної медицини, які стверджували, що таким чи таким чином заволоділи цим порошком. Звичайно, цікавлячись його властивостями, я казав їм пообіцяти мені, що одразу ж опишуть щиро усілякі свої сни й пережиті відчуття, байдуже: приємні й неприємні. Але завжди потім уже зустрітися не доводилося: зникли кудись обидва без сліду, імла морозная їх поглинула, мгм.

— Усе це витівки тих китайських шаек, — пробурчав Ґермєс Даніловіч. — Тих тріад, чи як їх там називають. Білий Лотос! Діти Доктора Суня! Кулак в Ім’я Справедливости і Єдности! Хто їх так називає? Кара Божа, китаєць і китаєць — маєш, відрізни мураху від мурахи. Й, звісно, російською теж не говорять. А ми довідуємося тільки, як знову якась гидота від них містом розлізеться, або як раптом вогнепальну зброю у них знайдемо.

— Може ви, панове, боїтеся китайської революції? — засміявся редактор Вулька-Вулькевич.

— Е, там, дорогий пане, китайці ніколи в жодні соціалізми не повірять, вони надто родинні люди, щоб віддати власність, накопичувану впродовж кількох поколінь, або мудрість натовпу поставити понад мудрістю літніх людей. Щороку постає у їхній імперії сотня нових заводів на мільйон юанів. Я знаю, що кажу, я з ними торгую. На китайських хитрощах не одну потужність збудуєш! А водночас, яка та нація стійка до пишномовних ідей — у них одна ідея: практичність. Ви читали Конфуція? Одні нації, як-от поляки, нехай уже вибачають шановні господарі, могли жити в свободі завдяки благоденству земель, що течуть молоком і медом, і тому ніколи не навчилися дисципліни й одностайности, конче потрібних для наддержавних починань, а інші нації, як-от китайська, споконвіку для великої праці регулювання річок мусили організовуватися, щоби взагалі вижити, й завдяки цьому маємо Велику Стіну, завдяки цьому маємо чотиритисячолітню імперію.

— Може, я помиляюся, — сказав Андрєй Юше, — а може — й не помиляюся, але якщо я не помиляюся, то є так, що революційна антиманджурська партія тільки й чекає можливости виступити проти імператора, а оскільки ще немає лютих на півдні Китаю, то там поширюються селянські повстання, доктор Сунь збирає війська, й оскільки немає Криги в Гонконґу, то…

— Ви пробачте мені, — простогнав фон Азенгоф, — у мене від цього голова болить, мозок набрякає і носом витікає, коли я чую про Кригу й Історію. Нісенітниця, шановні, мартинівська нісенітниця, ні пришити, ні прилатати!

— Як ви можете, справді! — спалахнула пані Ґживачевська, кидаючи переполохані погляди з іншого кінця столу.

Фон Азенгоф ударив відкритою долонею по скатертині.

— А яке мені діло до того, що нібито в домі повішеного не говорять про силу тяжіння? Пан Ґерославський мені вибачить. А як не вибачить, то я його не хочу знати, бо й навіщо це мені? — Він знову розсміявся. — Маю охоту на дрібку нахабства до тієї качки, nota bene, відмінної, цілую ручки пані Галінці: на дрібку нахабства сьогодні. Що скажете, шановний пане?

— Я теж так думаю, — відповілося, кроячи м’ясо для Міхасі. — Що це нісенітниці.

— Ай-я-яй, але чому ж ви одразу мусите зі мною погоджуватися? Ви мали б набундючитися, уражені в найкращих почуттях, обрáзами мене обкласти, й узагалі, кинути столове приладдя на тарілку й грюкнути дверима. O!

— Тож я мусив би певно взагалі до міста не виходити й замкнутися у кімнаті, як Побєдоносцев у вежі.

— Ха, а ви знаєте, чому Побєдоносцев на світло не виходить? Зачекайте, є свіжа плітка. Отож, кажуть, що французька хвороба так його пожерла, що він власного вигляду стерпіти не може й…

— Herr Біттан! — вигукнув з іншого кінця столу розгніваний пан Веліцький.

— Та я ж і кажу, — продовжував фон Азенгоф, — качка досконала, досконала.

Слід додати, що Біттан фон Азенгоф був із вигляду літній пан благородної, патриціанської вроди, із ледь притрушеним сивиною волоссям, в елеґантному костюмі з англійської вовни, з моноклем, що висів на вилозі, й діамантом у краватці. Він приходив на обіди до Веліцьких сам: фон Азенгоф овдовів іще в минулому столітті.

Дружина Андрєя Юше була близькою приятелькою дружини пана Войслава, вони безугавно

Відгуки про книгу Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: