Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай
… Отож, у середині червня приходить із Особистої Його Імператорської Величности Канцелярії лист до генерал-губернатора Шульца-Зимового з розпорядженням підготувати приміщення, людей і ресурси, що дало б змогу для нової наукової праці в Іркутську над лютими: термін місячний, а в додатку — ретельні інструкції і вимоги. Шульц передає наказ Географічному Товариству й Імператорській Академії, але, звичайно ж, цікаво мені, що сам Император Всероссийский втручається у справи якогось науковця, коли інженерів тут много, самих лише наукових закладів докрижаної епохи в нашому місті півсотні. Тому Шульц пише своїм інформаторам при дворі. Ті йому відписують, що…
— Нікола Тесла з арсеналом Літа.
— Так. А тепер спробуйте відслідкувати міркування губернатора Шульца: ліворуч у нього Міністерство Зими, праворуч Сибирьхожетo, вгорі Імператор, який радше за все оголосив війну лютим. Протистояти побажанням Його Величности — не може! Так? Так. Але допустити знищення Криги й крах усієї промислової потужности Сибіру — теж йому не вільно. Я його знаю, це не та людина, котра буде сидіти, склавши руки, й дивитися, як золотоносне королівство знову перетворюється на забутий Богом, імператором і людьми край засланців і виселенців. Ну й він серед іншого вигадав наступний спосіб: домовитися з лютими.
Кузмєнцев потужно чхнув, уславив Господа і утер носа.
— Як порозумітися з лютим? Ніяк. Але ось губернатор знаходить на своєму столі ордер на арешт преступника еретического мартынового, польського засланця Філіпа Єрославського, Батька Мороза, який — написано чорним по білому — балакає з лютими. А де той Батько Мороз? Як до нього добратися?
… Зрозуміли?
Сілося випростано.
— Ви знаєте генерал-губернатора, Модесте Павловічу, правда ж? Від часу, як він сюди приїхав. Ви знаєте, як — яким він замерз. Скажіть, чи він людина чести?
Старий адвокат підняв бороду, подивився з-під важких повік.
— Так.
— Ви думаєте з ним домовитися, пане Бенедикте? — спитав Веліцький. — Бо якщо ви хочете зустрітися із ним за плечима чиновников Зими, то це не буде…
— Я не знаю, не це мене турбує.
— Що ж тоді?
— Доктор Тесла. Я зовсім про нього забув. Він мав уже дістатися до Іркутська. З машинами, з усім. Той секретар Шембухa згадував, що послав кудись козаків.
— Для охорони доктора?
— Але з того, що каже Модест Павловіч, ясно видно, що граф Шульц-Зимовий — заморозник чистої води, тобто чистої криги, навіть якщо не з сердечного переконання, то з політичного розрахунку. Адже ніщо б його більше не втішило, як лише те, щоб усе тут залишилося, як є, — заморожене. Я питаю, чи він людина чести — чи був би він здатний найняти аґента-вбивцю, щоб той усунув загрозу, перш ніж вона взагалі прибуде до міста?
Пан Войслав ударив себе в груди, аж задудніло.
— Що нібито отой терорист із бомбою.., ви це хочете сказати? — за дорученням Шульца потяг підірвав?
— Я дивлюся на обставини. Заморозники мали там свого аґента, який працював в охранці. Але він видав себе ще до від’їзду. Й негайно послано іншого аґента. А навіщо посилати іншого, якщо не тому, що вони вже дізналися про невдачу попереднього? Але хто про це міг довідатися? Хто має таких інформаторів в охранці? Й чи Шульц мусив сам наймати цього чоловіка? Прецінь йому вистачило б лише підсунути інформацію заморозникам. Чорт його знає, чи отой аґент узагалі мав зелене поняття, на кого працює. Але, зверніть увагу також на те, що атакували відкрито. І де? В Зимі, в межах іркутського генерал-губернаторства. Випадковість, збіг різних обставин? Проте, завдяки цьому він міг сподіватися на юрисдикцію свого довірителя: кинув бомбу, убив Теслу, знищив машини, а відтак спокійно здався б і шукав справедливости в графа Шульца.
Кузмєнцев похитав головою.
— Не такий він чоловік, не такий.
— Ваше слово, Модесте Павловічу, мороз правильный.
Доказ від характеру: Веліцький ручається за Кузмєнцева, який ручається за Шульца. Місяць тому висміялося б таку думку. Але сьогодні, тут — це міркування має силу математичного рівняння, C дорівнює B, B дорівнює A, ergo C дорівнює A: «Не така це людина».
— … слушно, бо Шульц неминуче боронить заморозницькі принципи й мусить, мусить сприяти Побєдоносцеву, так? Як жоден директор Сибирьхожета не може бути розтальником, так само губернатор Краю Лютих не може бажати танення Криги. Й тут, юначе, маємо другу причину сум’яття. — Кузмєнцев глибоко зітхнув, підносячи на бороді сиву хвилю. Зчепивши руки на камізельці на животі, він прибрав позу стурбованого мудреця. — Бо, припустимо, що ви через батька свого домовитеся з лютими про якесь перемир’я, якусь географічну угоду: до цього місця Крига, не далі; стільки Зими, стільки Літа; відтепер Відлига.
Відвелося погляд. ПЕТЕРБУРҐ – МОСКВА – КИЇВ – КРИМ…
— Скажімо, все піде за задумом генерал-губернатора, — продовжував адвокат Кузмєнцев. — Що тоді діється? Раз, Весна в Європі. Так? Два, о, але два — це велике питання, найбільше: чи тієї Весни розтане тільки земля й природа, — чи щось більше, згідно з думкою Бердяєва і йому подібних? Бо коли так, то одна кома, один наголос в отій вашій угоді з лютими — й падають монархії, спалахують революції, держави руйнуються на порох, і війни йдуть континентом, від Ґданська до Владивостока, від Кьоніґсберґа до Одеси, від Камчатки до Пекіна. Так? Так?
Прикрилося обличчя рукою.
— Убити Історію.
— Войслав Хрістофоровіч, пильнуйте його добре.
— Я звик захищати свої інвестиції, — розсміявся пан Войслав.
Глянулося на нього крізь пальці. Чому б це раптом він вирішив за потрібне нагадати про позичку в чотириста рублів?
— Тож, яка вам моя порада? — Кузмєнцев важко зітхнув. — Ви самі вже сказали, що вам
