Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай

— Я казав тобі, щоб ти щось зробила із цими сережками! — захарчав він.

Крістіна мимоволі притисла руку до вуха, опустивши голову таким чином, що її світлі локони закрили їй половину обличчя.

Панна Муклянович втягнула зі свистом повітря.

— Ну то, — мовила вона голосно, — нехай навіть із невеликою, ручною помпою, — але як її перевезти на очах у людей із Міністерства? Пане Бенедикте? Як потім на місці ви знетьмідите батька? Як переправити його назад? Адже вам не дозволять! Заарештують!

— Знаю, — сказалося спокійно. — Я мушу це ретельно обдумати.

— Ви ще не маєте жодного плану, чи не так?

— Пан Бенедикт однак узагалі не вірить у майбутнє.

— На щастя, тут простіше втілювати навіть найскладніші стратегії, — відповілося.

— Але спершу їх слід винайти! — вигукнув Тесла. — Найперше слід придумати раніше не мислену думку, створити щось із нічого! Ви знаєте, як це важко, mon ami. Найважче!

Не відвелося очі під інтенсивним поглядом серба.

— Де? — спиталося.

— Тут, — вказав він на кабінет.

— Зараз?

Він розвів руками.

— My machines are your machines.

Підвелося. Пані Єлена театрально зойкнула. Відкашлялося, розгладилося занадто велику камізельку й піджак. Нікола Тесла слідував попереду.

У його кабінеті штори були затягнуті, горіли електричні лампи; він ще запалив гасову на широкому столі із волоського горіха. В її м’якому світлі висока постать у чорному костюмі розмивалася на краях, мов нагріта воскова фіґура. Тільки долоні з довгими пальцями в білих рукавичках відбивалися двома яскравими плямами, приваблювали погляд, немов руки престидижитатора на сцені, під сценічним рефлектором, мимоволі водилося за ними очима — коли вони вхопилися за ручку великої дерев’яної валізи, коли двигнули її на стільницю, коли віднайшли замки й підняли віко, показуючи керамічно-сталево-тунґетитові тельбухи пристрою. Під віком було припнуто спіралі кабелів. Тесла розгорнув кілька аршинов дротів і вправно закріпив їх у кронштейні настінної електричної лампи, єдиної, що не світилася, з якої було знято абажур і жарівку. Повернувшись до столу, він протягнув інший кабель до слоїка сірих кристалів, що стояв на полиці над лампою; третій кабель він тримав у руці в білій рукавичці: то був той, що завершувався голкою зі спуском.

— Уже? Тягне? Уже?

Тесла вклав ліву руку усередину валізи. Задзижчало.

Він лукаво посміхнувся.

— Я сам мушу тут впорскувати тьмідину кілька разів на день, бо либонь дістав би розумового закрепу. Знаєте, після отого випадку, я встановив запобіжники, щоб…

Ухопилося за крижлізо.

… голос панни Єлени.

— Як два алкоголіки! Боже милий!

Обперлося на пруг столу; світло в кабінеті пульсувало над головою у приголомшливому ритмі.

Дихаючи крізь уста, придивлялося до панни Муклянович.

— Ну що? — розсердилася вона. — Що знову вам у голову стрелило? — Стоячи на порозі, вона узялася руками в боки.

Після першого кроку спіткнулося на килимі; утрималося, приклякнувши. Заточившись іще, вхопилося панну за плече й потяглося до столу. Вона була занадто приголомшена, щоб опиратися. Доктор Тесла підняв кошлаті брови. Узявши кабель за ізоляцію, подалося панні Єлені блискучу голку. Й далі вражена — в цьому німому враженні схожа на здивовану, зачаровану дитину, — вона взяла її обіруч.

Потім вона стояла нерухомо, поволі дихаючи; тільки її очні яблука рухалися, стежачи за невидимими óбразами. Кристали в слоїку тьмяніли в темпі, непомітному для людини — немає, мабуть жодної іншої міри знетьміднення, як феномени тьмітла й суб’єктивні враження. Але, якщо все одно всі тут відходять від теслектричної норми в інший бік, то як дізнатися, яка мерехтлива світінь на одязі панни зумовлена різницею плюсових потенціалів, а яка — мінусових? Якби вставити знетьмідуваній людині термометр у рот — або міряти локальну електропровідність шкіри…

Можливості знову потекли у збуджених струменями думках, не встигалося запам’ятовувати дивовижні уявлення.

Потрусилося головою.

— Ви думаєте, що це розсудливо? — пробурмотів Тесла, підкручуючи щось, бозна як там воно називається, у переносній помпі.

— Ні. Так. Дідько його знає. — Прикусилося губу. — Слід кинути монету.

Увійшла mademoiselle Крістіна й пронизливо зойкнула. Панна Єлена здригнулася і випустила кабель. Доктор Тесла вимкнув машину.

Підскочилося до панни, яка втрачала рівновагу. Але замість спертися на помічне плече, вона вислизнула й утекла до вікна, чіпляючись за важку матерію штор.

— Холодний мерзотник! — закричала вона й кинула вхопленою з етажерки якоюсь цяцькою.

Ухилилося. Порцеляна розбилася об стіну.

Вищирилося зуби й почалося підкрадатися до панни на напівзігнутих ногах, згинаючи руки в ліктях у карикатурній пантомімі.

Вона кинула наступним предметом. Не влучила. Захихотіла.

Підстрибнулося на лівій нозі, підстрибнулося на правій нозі й раптом скочилося до панни Єлени.

Вона писнула й сховалася за столом.

— Діти, діти! — вигукував Нікола Тесла, махаючи довгими руками над не замкнутою до кінця валізою. — Що ви робите!

— Як упіймаю, то зжеру!

— Упіймає і зжере! — Вона заламала ручки.

— Як упіймаю, цноту по… порахую!

— Цноту порахує! — Вона насупилася. — А що це таке?

Оминулося меблі з іншого боку. Вона стрибнула за доктора, але заплуталася у незгорнутому кабелі й упала на повен зріст. Вона намагалася підвестися, але зміркувала, що не встигне, й замість цього з індіанським вигуком ухопила за ноги, коли підбіглося до неї — і так звалилося поруч на килим, мало не здруливши слоїка, натоптаного теслектричними кристалами.

Панна відкотилася убік. Ухопилося її без зусиль, бо вузька спідниця сковувала її рухи.

— І що, й не втечете мені тепер.

— Ой!

— Негарно, негарно.

— Що негарно? Так мене обхитрували! — Вона хухнула на підтвердження тінистим подихом.

— Майже місяць сидите в місті й знаку не даєте! Дуже негарно!

— А може я й справді не хотіла кавалера бачити на очі?

— Ха! Бо вас поліція розшукує, вони знайшли Єлену Муклянович і полюють на шахрайку, ви ховаєтеся і до жодного санаторію Криги не їдете!

— Саме так! — вона надула губи. — Я прослизаю у хуртовину й входжу крізь задні вікна! Хто мене бачив, а не виказав, тому п’ять років Сибіру!

Притиснулося чоло до її чола. Жасмин затопив ніздрі.

— Що ви поробляєте? — спиталося тихо.

Вона зітхнула.

— Рисую. Навіть зайнялася малярством. Краєвиди криги — білість, ще більше білости. Портрети також пробую малювати. Ходимо до польських салонів, до садиби Собєщанських, на прогулянки в Інтендантський Сад.

— Закохані панове крижлізні маєтки кидають панні до ніжок.

— Ревнивець!