Небо сингулярності - Чарлз Строс

Першого разу вони покохалися відчайдушно і швидко. На підлозі, із задраними до пояса спідницями та спущеними до половини штанами. Потім якимсь чином їм удалося переміститися в спальню та вибратися з одягу і знову зайнятися сексом, цього разу нікуди не кваплячись і ніжно. Мартін робив це розважливо й уважно. Говорячи потім, розповідав про своє розлучення кілька років тому. Вони бесідували кілька годин, аж до штучного світанку, що збігався в часі зі сходом сонця на планеті внизу. А потім знову кохалися до нестями й болісної втоми.

І от тепер, лежачи в постелі, коли Мартін пішов, вона зрозуміла, що голова в неї пішла обертом. Рейчел намагалася підвести під останні події раціональний ґрунт: усамітнення й напружені нерви будь-кого врешті-решт доведуть до шаленства. Та все одно вона хвилювалася: Мартін не випадковий партнер, а їхній секс — не швидкий перепих. Од самої думки про можливу скору зустріч вона знервовано раділа й веселилась, відчуваючи водночас гірку відразу до себе через те, що по-дурному змішала професійне з особистим.

Вона перевернулася і кліпнула: годинник на внутрішній стороні повіка показував кілька хвилин по сьомій ранку. За дві години їй підтвердять дипломатичний статус, після чого можна буде вдягнутися і трохи дати чортів Новій Республіці. Ще за дві години по тому Мартіна доправлять на борт «Владаря Ванека». До 22:00 усе має закінчитися. Рейчел зітхнула і спробувала ще подрімати зайву годинку. От тільки сон як рукою зняло.

Думки її блукали в пошуках приємних спогадів. По суті, нічого більше зробити вона вже не могла. Із високою вірогідністю вона загине, якщо помилилася відносно намірів Нової Республіки. Який шикарний спосіб закінчити 150-річне життя. Фізично завдяки розвинутій службі охорони здоров’я на рідній планеті їй не можна було дати більше тридцяти років. Вона рідко відчувала тягар прожитих десятиліть, і ностальгійні переживання вмикалися тільки тоді, коли вона замислювалася про те, як мало у неї залишилося живих знайомих і дорогих людей.. От, наприклад, донька, спогад про її дитинство, про те, як вона пахла… він-то звідки взагалі взявся? Не про політичного матріарха, не про главу сімейства. Навіть не про похорон вісімдесятирічної дитини, що загинула в нещасному випадку на повітроплаві. Та й обличчя Йогана, з яким вони були одружені п’ятнадцять років, пригадати не вдалося. Адже подумки його тепер, схоже, заступав Мартін, значно новіше знайомство. Рейчел сердито глипнула й сіла на ліжку.

«Дурепа, — іронічно звернулася вона сама до себе, — тобі наче ще й за сто не перевалило. Це ж треба запасти на пару тугих сідничок». Хай там як, а вона вже чекала на побачення з Мартіном увечері, знервовані радощі й веселощі завдали поразки її віку й цинічності, навіть коли вона й знала, що це означатиме в підсумку. Ускладнення…

Міжорбітальний човник відчалив від стикувального доку й помалу, на холодному газі виманеврував між численних інших апаратів подалі від орбітального ліфта. За десять хвилин такого петляння пілот одержав дозвіл диспетчерської ввімкнути головний двигун, і яскравий помаранчевий вихлоп іонів ртуті спалахнув за трьома великими прямокутними панелями, розташованими навколо люка заднього вантажного відсіку. Шатл набирав швидкість. Іонні двигуни мали лиху славу вкрай повільного, хоч і ощадливого рушія. За тисячу секунд після старту човник уже рухався на швидкості майже двісті кілометрів за годину, коли настав час гальмувати, щоб пристикуватися до корабля, що покоївся на відстані практично шістдесяти кілометрів від станції.

У міжорбітальних масштабах шістдесят кілометрів — це ніщо; вважайте, «Владар Ванек» перебував на самісінькому порозі орбітального ліфта. Проте в його розташуванні була одна значуща перевага — зореліт міг стартувати, причому одразу. Щойно інженер із верфі завершить модернізацію основних компенсаторів у ядрі рушія, крейсер буде готовий вирушити в похід.

З відеоілюмінатора на своєму робочому місці капітан Мирський спостерігав за тим, як човник стикувався до одного з носових шлюзів. У каюті він залишався сам, самовіддано вивчаючи аналітичні записки та інструкції з огляду на поточні події; від часу видання перших наказів хаос тільки зростав, і він дуже добре розумів, скільки ще доведеться готуватись.

Середнього віку, широкогрудий, зі шпакуватою бородою до пари його сивій чуприні, капітан Мирський був взірцевим офіцером Військово-космічного флоту Нової Республіки. Тим не менш за його парсуною впевненості ховалася не настільки впевнена людина: уже тиждень він спостерігав, яка ситуація розгортається навколо нього, намагався вписати її в раціональні рамки, але так і не позбувся враження, що десь між закордонним відомством та резиденцією Імператора все полетіло під укіс.

Чоловік похмуро дивився на свіжу інструкцію, яка лягла йому на стіл. Тепер посилювали безпеку, і щойно останній докер та станційний інженер покине палубу крейсера і вони задраять усі шлюзи, буде задіяно воєнний режим. Тим часом од нього вимагали цілковитої співпраці з прокуратором Мюллером із управління Куратора в зв’язку із необхідністю забезпечити повноцінний контроль за інопланетними інженерами на контракті, яких найнято для поточного ремонту головної ходової системи «Владаря Ванека». Він із гнівом та роздратуванням зиркнув на образливу записку, підняв трубку оповісника:

— Викличте до мене Іллю.

— Фреґатенкапітана Муромця? Виконую.

У двері глухо постукали.

— Можна! — крикнув Мирський.

Відчинилися двері, зайшов фреґатенкапітан Муромець, його заступник, і віддав честь.

— Заходьте, Іллє, заходьте.

— Слухаюсь. Чим можу бути корисний?

— Ось… — Мирський мовчки тицьнув на екран. — Наш чванливий Громадянин Куратор прислав на борт мого корабля свого посіпаку, щоб той тут чудив. Ви в курсі?

Муромець нахилився поближче.

— Мушу доповісти, знаю.

У Муромця при цьому смикнулися вуса. Мирський гадки не мав, яку це позначало емоцію.

— Ха! Ну, то розповідайте.

— У них якась катавасія з найнятим інженером із Землі, що зараз опікується модернізацією другого модуля наших рушіїв. Заміну якому можна підібрати