Діаболік - С. Дж. Кінкейд

— Ні, ні, — сказав Сенатор. — Я в безпеці, моя люба.

— Я тобі не вірю! Що...

— Ох, — роздратовано мовила Мати-Засновниця. — Скажи їй правду нарешті.

Сенатор зітхнув, і на його обличчі проступили зморшки. Він не оновлював своєї зовнішності відтоді, як Сайдонію викликали до Імператорського Двору.

— Гаразд, я потрапив у немилість до Імператора, але мені нічого не загрожує, я в безпеці.

— У небезпеці ти, Сайдоніє, — сказала Мати-Засновниця.

Шокована Донія злякано відсахнулася.

— Я? — вона обернулася і глянула на мене.

Я підійшла ближче.

— Не бійся.

— Я в небезпеці, Мамо? — вигукнула Донія.

— Тебе викликають до Хризантеміуму для зустрічі з Імператором, — пояснила Мати-Засновниця. — Ти маєш поплатитися за батькову дурість. Але ти не поїдеш.

Донія не була дурною. Вона миттю склала два плюс два: зміни в моїй зовнішності, наше спільне навчання і тепер... ось це.

— Ні, — видихнула вона.

Сенатор підійшов і поплескав доньку по тендітних плечах.

— У твоєї матері є план, як вберегти тебе від гніву Імператора. Ми не пустимо тебе туди. Ми ніколи не станемо ризикувати тобою, серденько. Замість тебе ми відправимо її.

— Ні, — повторила Донія, люто хитаючи головою. Вона підбігла до мене і стисла мої долоні. — Ні, — мовила Сайдонія.

— Так має бути, — сказала Мати-Засновниця. — Сайдоніє, невже ти не розумієш, що саме для цього ми придбали тобі Діаболіка? Ми купили Немезіду, щоб захистити нашу дочку. Нашу спадкоємицю. І ось тепер настав час Немезіді прийти на допомогу, і вона готова це зробити.

— Так, — запевнила я Донію.

— Значить... значить Немезіда стане заручницею Імператора? — запитала Донія, міцно стискаючи мої долоні.

— Ми сподіваємося, що вона стане підопічною при дворі. Сподіваємося, що вона не постраждає.

— А якщо вони викликали мене до Імператорського Двору, щоб убити? — вигукнула Донія і повернулася до мене. — Що тоді?

— Тоді ти будеш у безпеці зі своєю сім’єю, — просто відповіла я.

— Сайдоніє, зрозумій, Немезіда — не наша спадкоємиця. Вона — наша власність, — промовив Сенатор.

Донія із жахом зазирнула в очі матері, а потім у мої.

— Ні. Ні! Я не допущу цього! Навіть якщо спочатку тобі вдасться їх обманути, що, як хтось здогадається, чим ти є насправді?

— Як? — запитала я, оглядаючи себе. Я більше не була схожа на Діаболіка.

— Їм навіть на думку не спаде, що вона таке, — запевнила Мати-Засновниця. — Вони ніколи не здогадаються, що хтось наважився залишити в живих Діаболіка, тим паче відправити його замість своєї дочки в саме серце Імперії. Немезіді під силу зіграти цю роль. Це ідеальний план.

— А якщо вона помре?! — вигукнула Донія, стискаючи мою руку. — Ти не можеш поїхати туди! Я наказую тобі залишитися! Я не дозволю тобі ризикувати собою заради мене! Мамо... — вона підняла заплакані очі на матір, але наштовхнулася на холодний, непорушний погляд Засновниці, потім поглянула на батька — і побачила безтурботний вираз його обличчя. — Ні! Ні, ми не можемо цього допустити!

Донія розвернулася і вибігла з кімнати.

Я дала їй трохи часу, щоб вона усвідомила почуте, а потім пішла за нею в сад, розбитий поряд із вольєрами для тигрів. Великі коти згуртувалися біля краю огорожі і нявкали, намагаючись привернути увагу Донії, але вона дивилася на них і ніби не бачила.

— Як ти могла? — запитала вона, коли помітила мене. — Як ти могла змовитися з батьками за моєю спиною? Як ти могла приховати це від мене?

— Це було не дуже складно, — відповіла я прямо. — Я прекрасно вмію брехати. І це одна з причин, чому я більше підходжу для поїздки в Хризантеміум, ніж ти.

— А якщо ти помреш? Що мені тоді робити?

— Якщо я й помру, то зроблю це замість тебе. А ти робитимеш те, на що ми всі сподіваємося: ти житимеш.

— Я ненавиджу тебе. Як же я тебе ненавиджу! — Донія накинулася на мене з кулаками.

Трохи спантеличена такою шаленою реакцією, я спостерігала за тим, як її слабкі удари відскакують від моєї руки і почала хвилюватися, що вона покалічить собі руки.

Сад сповнився шелестом — то налякані тварини інстинктивно втікали подалі від галасу.

А потім заплакана Донія з криком рвонула назад до дверей. Там вона зіткнулася із Сутерою ну Імпірінс, яка робила останній обхід фортеці, перш ніж повернутися до свого вимушеного планетарного існування.

Донія з риданнями кинулася в її обійми. Сутера, не замислюючись, погладила її по плечах, а потім відсторонилася.

— Ні, ні, я не можу потурати подібній поведінці. Що я казала про непристойні вияви емоцій? Коли ти потрапиш до Імператорського Двору...