Пригоди. Подорожі. Фантастика - 88 - Анатолій Григорович Михайленко
Ці відомості про Хмеля й козаків, котрі ми передали докладно, старанно і в точному викладі, після багатьох розпитувань та перевірки я зібрав з трудом і зусиллями, пересвідчуючись у їхній правдивості. Скільки ночей я просиджував над записуванням, не дбаючи про відпочинок!
Що ж до згаданої фортеці Богуслава, то вона дуже сильна, оточена двома стінами, одна всередині другої, і двома ровами. Вежі її численні, і з південного боку вона тягнеться краєм гори. Під нею тече вищезгадана річка, з якої стирчать величезні скелі. У фортеці є високі й пишні палаци, що належали ляхам, і поблизу них церква, яка теж їм належала. Наш владика патріарх дав дозвіл освятити її і правити в ній, бо козаки раніше руйнували всі церкви ляхів і зрівняли їх із землею, думаючи цим викоренити саму пам’ять про ляхів; з тієї ж причини вони кинули напризволяще їхні будівлі та їхні величні житла (немає справжньої ворожнечі, окрім ворожнечі релігійної), зробивши їх навіть місцем для нечистот.
Ми виїхали з Богуслава у четвер 22 червня. Шлях наш випадав посеред табору війська козаків і Хмеля. Вони були вже виступили усі в похід, але гетьман послав запросити до себе нашого владику патріарха, відклавши з цієї причини свій виступ. Ми в’їхали у середину війська. Ти міг би бачити тоді, читачу, як тисячі й сотні тисяч їх, намагаючись випередити один одного поспішали юрбами, щоби прикластися до десниці й хреста нашого владики патріарха, кидались на землю, так що коні екіпажу зупинились, і ми були цим незадоволені й прикро вражені з причини їхньої численності, та врешті доїхали до намету гетьмана Хмеля, маленького і непоказного. Він вийшов назустріч нашому владиці патріарху і зробив йому земний уклін. Тоді наш владика патріарх прочитав над ним молитву про війну і перемогу, закликаючи благословення боже на нього та його військо. Гетьман, підтримуючи патріарха під руку, увів до свого намету, де не було дорогих килимів, а проста доріжка. Він перед цим сидів за столом, на якому стояла страва, і обідав: перед ним не було нічого, крім таці з вареним кропом, проте водночас ми бачили, що служителі з його війська і ратники ловили для себе рибу в поблизьких ставках. Ти бач, яка стриманість! Потому він почастував нас горілкою, ми підвелися, і він вийшов з нашим патріархом, щоб знову провести його. Ми вирушили.
Ратники не мають наметів, але ставлять кругом себе дерева чи гілляччя на зразок шатра, покриваючи їх своїми плащами для захисту себе від дощу; вони задовольняються надзвичайно малим. Хай буде над ними благословення боже!
Цього дня (четвер, 22 червня) ми проїхали ще 4 великих милі низиною, вкритою високою густою травою, і ввечері прибули в село на ім’я Кагарлик. Колись воно мало укріплення, але воно зруйноване під час воєн. У п’ятницю ми виїхали звідси, проїхали через два великих села і, зробивши три милі, прибули у велике місто, назване Трипілля, бо воно складається з трьох містечок з укріпленнями. Перш ніж під’їдеш до нього, бачиш табір, утворений з трьох земляних пагорбів з дуже вузькими проходами, куди можна заходити не інакше як поодинці. Мешканці вийшли нас зустріти. Місто являє велику неприступну фортецю на вершині гори, з двома стінами і двома ровами. <…>
Поблизу церкви стоїть друга фортеця, дуже простора, гарна й вищою мірою сильна, всередині неї є царський палац, який уже зовнішнім виглядом своїм веселить душу того, хто дивиться, ще перше, ніж зайдеш до нього. Висока банеподібна надбудова палацу над брамою фортеці дуже гарна і велична; над нею друга надбудова з банею — втіха для очей глядача! — з вишуканою решіткою навколо; хто стоїть там, бачить на відстані одного дня шляху. Палац цей набагато кращий від споруд Калиновського.
Перед ним розташовані будинки ляхів і євреїв, їхні крамниці та красиві заїжджі двори, нині занедбані. <…>
Нам розповідали, що в одному місті… козаки побили 70 тисяч євреїв, оскільки невірні не задовольнялись пригнобленням їх, але творили насильство над їхніми дружинами й доньками. З цієї причини прогнівився бог на них і на ляхів, що дали їм владу.
Ми запитували єврея Які (Янакі, котрий знайшов притулок у Молдавії), що зробив Хміль з євреями у країні ляхів, і той відповідав, що він більше завдав їм зла і більше мордував їх, ніж у давнину Веспасіан. На це ми розсміялися.
Перед змальованою церквою, усередині другої фортеці, є благоліпна церква в ім’я св. Миколи.
Що стосується великої ріки Дніпра, то вона протікає поблизу цього міста, і тут на ній будуються судна, які ходять до Чорного моря.
Виїхавши з цього міста в суботу 24 червня, ми проїхали одну милю і прибули у друге велике поселення, яке називається Обухів, теж з високим укріпленням. У ньому дві церкви; в одній з них ми відстояли літургію свята Хрестителя; милувались ярмарком, тобто купівлею і продажем, котрі бувають щороку в це свято. Церкви — одна на честь Воскресіння, друга — св. Михайла. Виїхавши з міста, зробили ще милю і прибули у зруйноване укріплення з церквою в ім’я святителя Миколи. Проїхавши третю милю, прибули в друге поселення, на ім’я Хомока (?), поблизу якого протікає велика широка річка. На нашому шляху цього дня зустрічалися рясно соснові дерева. Загорожі садів та полів усі з верби, бо її дуже багато в цій країні, так само як і грецької верби; вона переплетена скрізь гіллям інших рослин, які правлять загорожами. Ми проїхали четверту милю, і зустрінуті сотником з 50 вершниками прибули до міста, названому Васильків, якому справді личить таке ім’я, бо
