💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Фантастика » Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай

Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай

Читаємо онлайн Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай
вона не прагнула до державної влади й не включалася у криваву товкотнечу з троцькістами, лєніністами, монархістами й націонал-демократами; їй ішлося лише про те, щоби прогодувати іркутську сірому, яка ледь не на три чверті складалася з бедняков, нещодавно відірваних від землі. Державники Поченґла мали з селянами якусь умову: нас двічі затримували під дощем, й одразу відпускали, перекинувшись кількома фразами. Слова всякали в дощ, я не чув тих поквапливих розмов з мужиками, озброєними дрючками й ланцюгами. Ми їхали крізь місто, немов напівматеріальні дýхи крізь підводний краєвид, а хати, ліплянки й доходні доми плили ліворуч і праворуч, дощобарвні, землебарвні, нерівні, розлізлі, розмиті. У світі без прямих ліній Істина вислизає з поля зору, людина дивиться і не надто знає, що бачить, навіть, коли бачить.

Ми зупинилися на вугільному складі за квартал від проспекту Кєштинського. Два державники пішли перевірити міст. Вистояв лише міст Шелєхова; всі старші, слабші конструкції зніс кригоплав, коли все скресло, а понтонний міст поплив аж у Льодовий океан. Й іноді можна було вільно пройти по Шелєхові, а іноді революціонери зі східного берега стріляли без попередження; натомість ще в інші часи для переходу вистачало якогось датку в натуральній формі. Державники пішли, і мали повернутися через годину. Ми розсідлали й витерли коней. Я випив теплого спирта, закурив цигарку… а потім не мав уже до чого узятися, й вийшов пройтися. Людина повертається до міста через роки, місто пересунулося у часі, людина пересунулася у часі, тепер слід наново роздивитися ці мапи зморщок і рубців. Десь тут, неподалік Кєштинського, стояла «Дідькова Дука»…

Ліхтарі не горіли, я тільки зараз це помітив. Я мало не наштовхнувся на такий крижлізний стовп, підняв голову. Ліхтар, таки так! Мимоволі я озирнувся на Старий Іркутськ, на підхмарне небо, — чи висить там хмара тьмітла, криючи верх вежі Сибирьхожета? Але дощ укрив її набагато щільніше, і я взагалі не побачив ні вежі, ні куполів Собору Христа Спасителя, нічого від правобережного Іркутська. Місто розлилося на комплекс свинцевих, сизобарвних плям, наче посмертних виливів на шкірі небіжчика, — на землі й на небі.

У якийсь момент я, мабуть, не туди повернув, — я вліз у якийсь завулок, завалений до другого поверху уже гниючим сміттям. Я повернувся. Останнім поглядом я вловив обрис людини на купі сміття: туди викидали також і людське сміття. Скільки люду загинуло в Іркутську від пошесних недуг, скільки — від голоду? Я відступив, заслонюючи уста рукавом дождевика. Як і в зимовій імлі, так і тепер, за заслонами дощу, перехожі прослизали вулицями Іркутська, майже не бачачи одні одних. Я намагався зазирати їм в обличчя, не закриті, зрештою, тепер мороскляними окулярами й шарфами. Худі, з нездоровим кольором обличчя, великими синцями під очима, не від тьмідини, а від багатомісячного недоїдання… Допоки Іркутськ експортував у світ крижлізні багатства, то він міг собі дозволити доправляти в Зиму всілякий харч; тепер, однак, порушилися лад і рівновага, нема за що купувати пшеницю і рис, немає кому купувати, загалом сама ідея купецтва була зупинена на час революції. Сибірське рільництво ще не зовсім прокинулося; потрібно вигнати селян із міст назад на ріллю, у господарства, передані державі у власність, та у степ і тайгу, розділені безкоштовно. У пана Порфірія усе це було розписано в правничих проектах, готових до втілення. Партії, які контролювали Іркутськ, уже встигли віддати кілька розпоряджень з приводу Аграрної Реформи — кожне із них страхало жорстокими покараннями тóму, хто послухається неблагонадійних розпоряджень: тож важко дивуватися відсутності ентузіазму в селянства. Очевидно, що скоро Крига знову скує Сибір, доведеться радше довіритися рільництву Царства Пітьми, отим піднебесним фермам, які працюють на тунґетитовому ґрунті, під важким тьмітлом…

У «Дідьковій Руці» було більше клієнтів, ніж я запам’ятав. А може, це просто такі часи, коли всі цілими днями просиджують тут, у залі внизу, не маючи справ у місті, зануреному в хаос й отупляючі злидні. Мене зацікавило, як господар розраховується зі своїми гостями — в якій валюті? За якими цінами? Чи знаходить для них бодай якусь їжу? Повісивши біля дверей промокле пальто, відставивши ціпок, я присів на вільне місце під вікном. Теплою імлою заповнив залу тютюновий дим, дим і пара зі самоварів, які тихо попахкували. Чай був для всіх. Під світлиною Алістера Кроулі панове європейської зовнішности ділили на хустинці із гербовою монограмою ущент засохлу порцію жовтого сиру; мірилом служили зубочистки. Сибіряк (тобто, наполовину азіат) у незґрабному й потворного крою костюмі з шотландської вовни, сидячи за столиком, де колись лежали шахи незакінченої партії між Кроулі й отцем Платоном, чистив і змащував розібрану на частини винтовку Мосіна. Поруч, біля зимної печі, дрімаючий старий мочив ноги у бляшаній мідниці. Ледве я сів, до мене підійшов вірменин із дитячими очима й запитав, чи я приїхав Транссибом. Я здивувався. Невже Транссиб їздить далі? Вірменин був дрібним торгівцем «принагідним крамом», у даний час безробітним. На відновлення руху Транссибу тут усі чекали, як на знак від Бога. Кожен ешелон із Владивостока давав привід для свята. Позаду за сибіряком з ґвинтівкою Мосіна стояв радіоприймач; гості й знайомі з околиці збиралися тут у години трансляції харбінських й обських передач послухати новини зі світу; уночі вдавалося впіймати хвилі з Гонконґу й далі. Я спитав про новини з Європи. Вірменин зумів тільки розповісти, що Франц Фердинанд підписав з Ніколаєм II Алєксандровічем якесь «краківське перемир’я» для спеціального протиреволюційного союзу. Начебто горів Львів. Літо в Європі було винятково сухе й спекотне.

Велетень-китаєць розносив чай у філігранних горнятках. Я не мав навіть пуляресу, не кажучи вже про справжні деньги. Я розвів руками й сказав, що не зможу заплатити. Він похитав лисою головою і поставив переді мною гарячу філіжанку. Я подякував. Цукру, меду, солі, чи молока або вершків, звісно ж, не було. В чае вимочували напівзапліснявілі шкоринки цитрини й помаранчі. «Зуби, — сказав вірменин і беззубо посміхнувся. — Зуби випадають». Раптом із вулиці вбіг паруючий від дощу жандарм у заболоченому розкомплектованому мундире. Панове, заволав він, і відразу ж замовк каварняний гамір, панове, нова революція насувається! Потім він вийняв з-за пазухи пожмаканий папір і розправив його в себе на грудях. Я глянув: «Новая Сибирская Газета». Там було відтворене оте святкове фото, на щастя, такої жахливої якости, що однаково добре могло зображувати три ялинки замість трьох чоловіків. Жандарм прочитав пропаґандистську статтю друкованого органу ЗДС. І ще до того, як він завершив, між публікою у залі «Дідькової Руки»

Відгуки про книгу Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: