Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай

… Тож годі сказати, що навіть після рішучої перемоги Шульца тут щось зміниться. Пан Поченґло перехитрив самого себе. Жодна зоря свободи не зійде над Краєм Лютих. Жили в Іркутському генерал-губернаторстві, де граф Шульц-Зимовий тримав усіх за морду від імені Його Імператорської Величности Ніколая II Алєксандровіча, — тепер житимуть у сяк чи так названій іркутській державі, де граф Шульц-Зимовий триматиме усіх за морду в ім’я графа Шульца-Зимового. Чи й справді областники думали, що вони розморозять тут Історію одним спритним карамболем, удареним з-поза меж Криги? Нічого не зміниться. Символ заступить символ, але самого змісту рівняння це ніяк не порушить. Завжди буде добрий кузен і лихий кузен.

… Харчувалося огидною рибою. Нічого не зміниться, і Шульц не прагнутиме до змін. Навіть якби виторгувалося для нього в лютих…

— Їх неможливо убити. Вони вже мертві. Вони їдять смерть.

— Що?

Тіґрій Етматов заходився вистукувати пальцями по бубні для означення ваги слів.

— Jokó-Awāhe, niu-un.

— Він каже, що, мгм-а-а, — Чечеркевич широко позіхнув, — що якути-авахи, шестеро дияволів.

Проковтнулося, запилося масними помиями.

— Запитай його, чи знає він, хто їх послав. Цар? Значит, охранка, князь Блуцький? Чи Шульц?

— Не знає.

— Мгм, у цих сніговицях ми їх і так хутко загубимо.

— Каже, що вони не йдуть по сліду в Середньому Світі. Провадить їх, ах, якутський шаман. — Чечеркевич ковтнув ще й витягнувся під хутрами напівлежачи, зачепивши при цьому ліктем похрапуючого пана Щекєльніковa, на що той повернувся вві сні й тріснув кулачиськом Чечеркевичa по шиї. — Ух. Каже, що потрібно, мгм, віддатися під опіку. Питає, що ви наворожили.

Уже раніше намагалося їм розтлумачити, що це ніяка не ворожбитська магія, чинена на подобу їхніх шаманських ворожінь із варених і палених кісток, — марно.

— Це наука, розумієте? — На-у-ка: ніякі це не чари й забобони.

— Каже, а-ааа, каже, що то вищі духи обирають шамана, а не шаман обирає.

Відтак розм’якшений вдалим позатілесним польотом Тіґрій Етматов поринув у балакучі розповіді — в тісному наметі, задушливому, задимленому, в кіптявих сутінках і масній волозі, коли назовні дує сніговиця і сильнішає мороз.

— Шаман із самого початку, від дитячого віку, відрізняється від інших і щодня страждає через цю різницю: він інакше бачить світ, інакше бачить себе.

— Aja!

— Шаман має забагато кісток, на одну кістку більше.

— Що?

— Jama u mu kon!

— Сто й одну. Ця сто перша кістка, ага, розумію, — ця кістка завжди є якимось дефектом, каліцтвом. Або шаман хворіє у дитинстві смертельною хворобою, і через це на все життя залишається знівеченим, скаліченим. Або його убивають, а духи шамана повертають до життя у відповідному, старовинному ритуалі: він тоді складений докупи не зовсім із того самого матеріалу. Або… або щось ламається у нього всередині. У будь-якому разі, сто перша кістка відрізняє його від усіх людей і упосліджує у буденному житті.

— Одна нога коротша, например.

— Aja!

— Далі, шаман бачить завжди, як відокремлюється невидиме від видимого. Мгм, зараз…

— Дух від матерії, — сказалося, мнучи на яснах останній шматок риби, вже цілковито позбавлений смаку.

Чечеркевич й Етматов зашварготіли, допомагаючи собі руками.

— Дух від матерії, — нарешті бовкнув японець. — Цей світ, — махнув він по наметі, — гнобить їх, мучить. Його їм, ага, його їм нав’язали, засудили на нього: він є причиною хвороби духу.

— Aja!

— Вони відчувають це безперервно. Намагаються вирватися, звільнитися.

— Третя душа, — пробурмотілося, — до Горішнього Світу.

— Шаман, — продовжував пан Чечеркевич, сам впадаючи в епічний заспів, — живе під владою невидимих примусів. Він каже: під владою духів. Що шаман чинить — не шаман робить, це здійснюється через шамана. Да?

— Aja! — сплеснув Тіґрій у долоні й показав метким жестом понад догораючим у чарці вогнем: тасування й роздавання карт. І широко посміхнувся.

Чи він і далі гадає, що тут відправлялося картковий ритуал якоїсь шаманської магії? Що також літалося на Шляхи Мамутів, лише, замість бубна й диму, послуговуючись колодою карт, годинником і блокнотом?

— Скажіть йому, що я математик, а не шаман, — пробурмотілося. У нервовому відруху почалося намацувати тютюн і цигарковий папір. Рука повернулася до чашки, й затиснулася на ній судомно. — Кісток маю, скільки треба: народився без жодних вад. Нехай він краще подумає, де тут можна безпечніше ступити на якісь ширші Шляхи Мамутів, у мене були помилки в повідомленні, кілька разів я мусив вгадувати хвилю.

— Він каже, що ми вийдемо від ріки Мурін Онотським хребтом на Лєну, на потрійне розгалуження Шляхів. Каже, що там ви, мабуть, його зустрінете.

— Що?..

— Agawūut-Ü-Nin!

Цього вже було занадто.

— Я поняття не маю, де шукати Батька Мороза! — Кинулося чашкою у стіну; вона відбилася від жердини. — Розумієте, Тіґрію? Усі ці мапи, всі ці розрахунки, таємні обчислення, розслідування чорного минулого батька, пакти з політичними чертями — все це гівна варте! Я нічого не довідався! Я тікаю у глиб Сибіру, бо мене переслідують, але куди — куди — в нікуди! А тепер я довідуюся, що поки що й до Іркутська повернутися не можу. Й ще Шульц або царська охранка шлють за мною тубільних слідопитів, якихось трупоїдів, як він каже, — ну що?! — Визвірилося на Чечеркевичa, який більше не перекладав Етматову, а лише дивився на цей непристойний вибух із дурною переляканою міною. — Ну, що?! Я не можу вас довше проти правди тримати. Немає жодного плану! Хіба що хтось зголоситься добровольцем у крижану могилу, то, будь ласка, ми можемо перейтися до витоків байкальського тунґетиту, — хто готовий?

— Заспокойтеся, — прошепотів з-під ковдри Один.

— Він каже, каже… що…

— А може, б він заткався нарешті! — гаркнулося на шамана, загортаючись у шубу й укладаючись на бік спати.

— Він каже, що ви дуже мудрий.

— Пфх!

— Що ви дуже мудрий. — Японець ковтнув диму й закашлявся: шаман чекав. — Але чому ви не порахували, що то передусім родитель хоче знайти huta, тобто сина свого?

… Він каже, що…

Тут знову відізвався бубон каліки-тунґуса, а пан Чечеркевич заходився тлумачити виспівувані слова: