Повернення до зірок - Едмонд Мур Гамільтон

Імператорський палац сяяв у ночі тисячами вогнів. Крізь сотні вікон виливалися яскраві промені світла, виривалися вибухи музики, чулися незліченні голоси. На честь іменитих гостей давали великий бал. Строката юрба гостей, які прибули зі світів, де пір’я, луска або шерсть замінювали шовковий одяг, веселилася у величезних залах і дегустувала напої. Очі, вузькі і круглі як тарілки, очі фасеточні і очі без вій жваво блищали у світлі тисяч люстр. Смішні силуети блукали у саду серед сяючих квітів з системи Ахернара.

Як нагадування, що Імперія вміє не тільки розважатися, біля двадцяти кораблів одночасно піднялися у повітря, заглушивши музику ревом двигунів. Легкі розвідники і «привиди» злетіли раніше, тепер настала черга важких крейсерів. Блиск їх корпусів на мить затьмарив сузір’я. Вони прямували на базу у районі Плеяд.

Ґордона практично не був на святі. Разом з Зартом він взяв участь у церемонії виходу Джал Арна, потім всі троє піднялися до кабінету імператора. Ґордон здогадувався, що дуже багато хто запитує себе, чому це якийсь землянин без чинів і звань всюди супроводжує владику Імперії.

— Даремно я кинув Коркханна, — сказав він. — Він ще не зовсім оговтався.

— Його охороняє моя особиста гвардія, — пояснив Джал. — На нараду він прибуде… І ще одна людина, яку, думаю, ви добре пам’ятайте.

На порозі кабінету з’явився високий широкоплечий чоловік у формі Флоту. Чорняве волосся, бронзовий загар на обличчі. Ґордон скочив.

— Хелл Беррел!

Офіцер подивився на нього з подивом:

— Здається, ми незнайомі…

Ґордон опустився у крісло. Звісна річ, Хелл його не впізнав. Так, він став незнайомцем для кращих друзів і для коханої. Яка неприємна ситуація!

— Капітан Беррел! — Почав Джал Арн. — Ви пам’ятаєте агресію Ліги проти Імперії? Коли на мене здійснили замах і брат змушений був стати на чолі держави?

— Хіба можна це забути, ваша величність? — Засмагле обличчя Беррела просвітліло. — Під керівництвом принца Зарт Арна ми добряче дали перцю Лізі біля Денеба!

— Кинувши проти нас свої армади, — продовжував Джал Арн, — Шорр Кан розповсюдив по всій Галактиці послання, яке я хочу нагадати.

Він зробив жест. Настінне панно засвітилося, перетворившись на екран телестерео. На ньому з’явився огрядний, широкоплечий і сивоголовий чоловік, пронизливі глузливі очі якого, здавалося, світяться у напівтемряві приміщення. Рішучий і твердий голос довершував образ людини поза мораллю і забобонів.

— Шорр Кан, — розгублено прошепотів Ґордон. Він добре пам’ятав всевладного, цинічного диктатора Ліги Темних Світів, з яким колись боровся не жаліючи сил, в той час як доля Імперії висіла на волосині.

— Слухайте! — Підняв руку Джал Арн. І Ґордон мимоволі заново пережив свій вже одного разу пережитий страх, коли Шор Канн, як і тоді, сказав: «Зарт Арн — це зовсім не Зарт Арн, він самозванець. Зоряні королі і барони, не жертвуйте собою заради нікчемної мети!»

Екран телестерео згас. Хелл Беррел з подивом подивився на Джала.

— Я це добре пам’ятаю, ваша величність. Його звинувачення були настільки сміховинні, що ніхто не надав їм ніякого значення.

— Він говорив правду, — сказав Джал Арн.

Хелл Беррел розгублено дивився на свого повелителя.

Потім повернувся до Зарт Арна. Той посміхнувся:

— Так, Шорр Кан говорив правду. Мало хто це знає, але сталося так, що кілька років тому я винайшов і випробував на практиці метод обміну розумом з людьми з інших світів і часів. Один з цих людей — присутній тут Джон Ґордон. Саме він був тоді в моєму тілі і привів Імперію до перемоги. Шорр Кан дізнався про це. — Вчений знову натиснув кнопку телестерео. — Як ви пам’ятаєте коли ми розгромили ворожу армаду, керівництво Ліги визнало свою поразку і запросило миру. Подивіться скорочений варіант цієї передачі.

Телестерео відтворило сцену, яка назважди закарбувалася у пам’яті Ґордона. Група переляканих людей в одному із залів цитаделі диктатора Ліги Темних Світів. Один з них виступив наперед. Голос його був хрипким:

— Ми згодні на ваші умови, принце. Тиранію Шорр Кана повалено. Коли він відмовився здаватися, ми повстали. Зараз я його покажу. Він помирає.

Телестерео переключилося на інше приміщення, особисту кімнату Шорр Кана. Диктатор сидів у кріслі, оточений озброєними хмарниками. Обличчя було блідим як крейда, по лівому скроні тяглася темна смуга запеченої крові. Але тьмяні очі на мить прояснилися, йому вдалося навіть слабо посміхнутися.

— Ви виграли, Джоне… Я б ніколи не подумав, що ви посмієте взятися за Руйнівника. Дурням щастить, інакше ви б самі загинули при цьому… Може, я залишок вашого світу, Джон? Народився невчасно? Може бути…

ІІІорр Кан звалився. Один з хмарників схилився над ним.

— Мертвий. Але для нас було б краще, якби він взагалі не з’являвся на світ.

Запис на цьому скінчився. Деякий час у кімнаті панувало мовчання: кожен з глядачів по-своєму переживав побачене. Потім Хелл Беррел виголосив дещо здивовано:

— Так, я пам’ятаю це. І пам’ятаю, що ніхто з нас не зрозумів, чому він так назвав принца — «Джон». Ніхто… — Він пильно подивився на Ґордона. — То, значить, це ви були тоді поруч зі мною? Тоді, під час битви… Це ви… перемогли Шорр Кана?!

— Саме так, — відповів за Ґордона Зарт Арн.

А сам Ґордон полегшено простягнув руку:

— Ось ми і зустрілися, Хелл. Антаресець ще секунду недовірливо дивився на землянина, потім схопив його руку і став гаряче трясти, даючи вихід своїм почуттям.

І тут з’явився Коркханн. На німе запитання Джал Арна він відповів:

— Нічого, ваша величність, я у відмінній формі.

Ґордон дозволив собі засумніватися в цьому: в жовтих очах Коркханна він бачив відблиски страху, якого раніше не було.

— Палац обшукано від верху до низу, — сказав Джал Арн. —