Повернення до зірок - Едмонд Мур Гамільтон

Ґордона. — Я наведу один-єдиний, зате незаперечний факт. У всій Галактиці немає нікого, підкреслюю, НІКОГО, хто мав би у керівництва Імперії таку довіру, яку має цей землянин на ім’я Джон Ґордон. Ворожий вираз на обличчях членів Ради змінився крайнім подивом.

— Але чому… Яким чином? — Промовив Абро.

— Отже, ви все-таки копирсаєтесь у моїх мізках, — з підозрою пробурмотів Ґордон, — Якщо, звісно, вона сама вам нічого не розповіла…

Коркханн не звернув уваги на його бурмотіння:

— Я навів факт. Додати мені нічого.

Всі дивилися на Ґордона з інтересом, але як і раніше недовірливо.

Потім Астус Нор пробурчав:

— Якщо Коркханн так каже, то, так воно і є. Проте… — Він запнувся, потім продовжив твердим голосом: — Добре, нехай летить.

— Чомусь ніхто не запитав, чи хочу я летіти, — тихо сказав Ґордон.

Йому набридло бути слухняним виконавцем чужої волі, які не мають навіть права голосу, і він би сказав все, що думав з цього приводу, якби не Ліанна. Тоном, який не терпить заперечень, вона вимовила:

— Раду закінчено, панове.

Жодного слова більше не було вимовлено. Коли всі віддалилися, Ліанна підійшла до Ґордона:

— Чому ви так сказали? Ви ж згорає від бажання потрапити туди.

— Ви думаєте?

— Не вдавайте. Я ж бачила, як просвітліло ваше обличчя при згадці про Троон. — Вона подивилася на нього докірливо і продовжувала: — На якийсь момент, на Тейні, коли смерть була поруч, мені здалося, що ми знову стаємо близькі… Як колись. Мабуть, я помилилася. Я нічого для вас не значу.

— Ви говорите дивні речі. Дивні для людини, яка ризикував життям, щоб бути з вами поруч!

— Про це я і думаю… Заради чого ви ризикували, Джон Ґордон? Чи про мене ви мріяли?.. Чи все ж про пригоди, зоряні кораблях, все те, чого не було у вашому часі?

Зерно правди у цьому припущенні було. Достатнє, щоб стримати гнів Ґордона. Очі, мабуть, вони його видавали — посмішка Ліанни була гіркою і розчарованою.

— Так я і думала. — Вона відвернулася. — Вирушайте на свій Троон, і нехай він стане вашим попутником!

2

Весь вільний час по дорозі до Канопуса Ґордон проводив на командному містку корабля-розвідника. Крізь ілюмінатори (які насправді ілюмінаторами були) він спостерігав, як з’являються, збільшуються, а потім зникають зірки. Після безплідних років, проведених на Землі, він все ще не міг вдосталь насолодитися цим видовищем. Гігантська шарове скупчення у сузір’ї Геркулеса, зарозумілі барони якого вважали себе рівними королям, неквапливо стискалося на заході. Корабель повільно огинав ледь освітлену масу планетних тіл, так званий Провал Лебедя, і виходив у той сектор простору, в якому колись розігралася вирішальна битва об’єднаного космічного флоту Імперії з армадою Ліги Темних Світів.

Ґордон згадував. Далеко-далеко на південь виднілася темна, чорніша за ніч, пляма Хмари, звідки йшли у наступ кораблі Ліги. Згадалися Талларна і ІІІорр Кан, вождь Ліги, який пішов з життя, визнавши себе переможеним.

— Ви занадто багато думаєте про минуле, — зауважив Коркханн, лукаво поглядаючи на нього жовтим оком. — Це шкодить сьогоденню…

— Якби ви знали мене краще, — посміхнувся Ґордон, — то, безсумнівно, менше б дивувалися. Так, я був самозванцем, я майже не розбирався у тому, що робив під час цієї битви, але я там БУВ. Таке не забувається.

— Сп’яніння владою… У ваших руках був всесвіт. Мабуть, ви шкодуєте, що все це у минулому?

— Ні, — швидко відповів Ґордон, здивований тим, що припущення Коркханна збігаються з думкою Ліанни. — Та й, чесно кажучи, я був наполовину паралізований страхом.

— Ви в цьому впевнені?

І, не чекаючи відповіді Ґордона, Коркханн залишив місток. А в ілюмінаторі тим часом виростала з галактичної безодні центральна зірка Середньо-Галактичної імперії… Сліпуче, біле з блакитним відтінком полум’я Канопуса затьмарювало світло інших сонць. Незабаром стало видно і планети. Від однієї з них Ґордон не міг відірвати погляду. Сіра сфера, закрита хмарами… Троон.

Він згадав, як вперше побачив цю планету, оглушений і засліплений грандіозністю майбутнього світу. Тоді він грав роль, до якої абсолютно не був готовий, і відчував себе пішаком у руках могутніх політичних діячів космічного масштабу.

А що тепер? Можливо, історія повторюється? Адже його, ймовірно, послано на Троон з єдиною метою: сприяти збільшенню впливу Коркханна на Джал Арна, володаря Імперії. Щоправда, це потрібно не заради якихось абстрактних політичних інтересів Фомальгаута, а скоріше для Ліанни, для боротьби проти зловісної загрози, яка виникла у прикордонних світах…

На величезному сіро-зеленому шарі планети вже чітко проглядалися великі рівнини і міста, які блистіли у білому сонячному світлі. Далі був океан, а на його березі те, що з таким жадібним нетерпінням жадав побачити Ґордон, — сліпучий блиск Кришталевих гір, величне віяло стріл і списів блискучого кварцу. Проминувши цей феєричний пейзаж, корабель почав спускатися до витончених скляних башт столиці Імперії. Ритм життя центрального космопорта вразив Ґордона своєю напруженістю. За вказівкам електронного мозку, колосальні космольоти з Денеба, Альдебарану чи Сонця, у супроводі флотилії малих суден, на диво точно виходили до причалів. Корабель офіційної місії з Фомальгаута позачергово приземлився на території військового порту, у доках якого терпляче чекали свого часу величезні чорні крейсера Імперії.

Менше ніж за годину після посадки новоприбулі вже входили до величної будівлі родового королівського замку. їх вийшов зустріти Зарт Арн, але посмішка його згасла, щойно вони з Ґордоном потисли один одному руки.

— Я сподівався, ми зустрінемося не за таких надзвичайних обставин, — Він повернувся до Коркханну. — Брат обізнаний про причини, які викликали ваш візит. Ви не перші, хто приносить звістку про цю небезпеку.

— Єй інші новини з Межі? — Жваво запитав міністр.