Повернення до зірок - Едмонд Мур Гамільтон
— Мій розум відкритий для вас, — сказав він. — Ви повинні зрозуміти мої слова, неважливо, чи знаєте мову. Мені потрібен Ссерк. По рядах аборигенів пробігло пожвавлення. Один з темних силуетів наблизився. Пролунав грубий, нерозбірливий голос:
— Ваша свідомість мені відкрита. Я розумію ваше бажання, але допомогти нічим не можу. Повертайтеся.
— Ні, — заперечив Ґордон. — Ви допоможете в ім’я любові, яку відчуваєте до Нарат Тейна. Не заради нас, навіть не заради Ліанни, а тільки заради нього. Ви прочитали думки сірого незнайомця…
Геррн видав вигук незадоволення. Коркханн запитав:
— Сін Крівер і цей Сірий… Хто з них командує, а хто підпорядковується?
— Керує Сірий, — відгукнувся Ссерк, — Граф виконує його накази, навіть не підозрюючи про це.
— А якщо королем Фомальгаута стане Нарат Тейн, хто буде справжнім повелителем?
Очі есерка коротко блиснули у світлі зірок, але він заперечливо хитнув головою:
— Ні. Я не в змозі вам допомогти.
— Але Ссерк, — продовжував Ґордон, — чи довго вони дозволять Нарат Тейну керувати державою? Він бореться за владу для негуманоїдів, але ті, інші, для кого готують її вони?
— Я не можу бачити так далеко, — промовив Ссерк зовсім нечутно, — але не для нас, це точно.
— І не для Нарат Тейна. Він потрібен їм як законний спадкоємець на випадок смерті принцеси, але ви знаєте, як він скінчить врешті-решт. ВИ ЗНАЄТЕ ЦЕ, ССЕРК.
Ґордон бачив, що Геррн тремтить від хвилювання і скористався цим:
— Якщо ви любите, врятуйте його. Ви ж знаєте, що розум його не зовсім здоровий.
— Так, але він любить нас, — грізно промовив Ссерк, піднімаючи над людиною свою величезну лапу. — Він один з нас.
— Тоді врятуйте його. Інакше він загине.
Ссерк не відповів. У верхів’ях дерев гуляв вітерець. Геррни збуджено перемовлялися, розмірковуючи, що робити. Ґордон спокійно очікував на їх рішення. Якщо вони відмовляться, він візьме у руки зброю і сам вб’є Сірого…
— Ви помрете, не встигнувши натиснути спуск, — відповів Ссерк його думкам. — Але ми згодні. Для нього… Тільки заради нього ми вам допоможемо. Ґордон відчув раптову слабкість у колінах. Він був мокрий від поту.
— Тоді поспішаємо. Ми повинні встигнути до того, як…
Геррни перегородили йому дорогу.
— Ні, не ви, — сказав Ссерк, — Ви залишитеся тут, і ми будемо прикривати ваш розум. Ми робимо це з самого моменту вашого прибуття.
Ґордон спробував заперечити, але Ссерк схопив його і струснув, як розгніваний батько:
— Ми стежимо за нею. І ми спробуємо вивести її з палацу. Вам це ніколи не вдасться. Повернувшись туди, вас негайно викриють. Тоді все буде скінчено.
— Він має рацію, — вставив Коркханн. — Нехай роблять, як вважають за потрібне.
Четвірка Геррнів на чолі з Ссерком попрямувала у бік палацу. Ґордон з гіркотою проводжував їх поглядом. Решта Геррнів юрмилися навколо.
— Вони підтримують над нами захисний екран, — пояснив Коркханн. — Щоб допомогти їм, думайте про що-небудь абстрактне.
Абстрактне?! Легко сказати… о, хоча це і було вище його сил, Ґордон постарався переключитися. Хвилини йшли у ритмі крапель крижаного поту, які стікали по його тілу.
Раптом зі сторони палацу почулися крики і постріли. Ґордон фізично відчув реакцію Геррнів, схопився. За мить величезними стрибками примчав Ссерк. У його руках борсалася якась фігурка. Слідом прибули троє його товаришів, один впав на землю.
— Тримайте. — Ссерк кинув Ліанну в обійми Ґордона. — Вона нічого не розуміє. Поясніть їй — або ми всі пропали. Ліанна виривалася.
— То це ваша затія, Джоне? Вони зламали двері, витягли мене з ліжка… — Її нервове, гаряче тіло, прикрите лише тонкою нічною сорочкою, боролося в його руках. — Як ви посміли?.. Вона вдарила його по щоці, і він прийняв цей удар не без задоволення.
— Розстріляєте ви мене пізніше, якщо побажаєте, але зараз вам доведеться слухатися. Від цього залежать ваш розум і ваша безпе…
І тут на нього обрушилося ЦЕ. Немов страхітливий удар палиці, який кинув паралізовану, тріпотливу свідомість у безкрайню, бездонну порожнечу. Перед очима промайнуло розгублене обличчя Ліанни. Хтось — здається, Коркханн — видав здавлений крик. В рядах Геррнів пролунали глухі стогони. Якісь сили, що перевершували розум Ґордона, вступили у непримиренну боротьбу — він підсвідомо відчував це. Потім чорна вуаль перед його очима розвіялася, і він почув голос есерка:
— Ходімо. Швидше…
Руки Геррнів тягнули, штовхали його, спонукаючи до дії. Він допоміг посадити Ліанну на спину есерка, сам опинився верхи на м’язистому крупі іншого великого самця. Селище охопила паніка. У всіх напрямках снували нажахані самки, які стискали у руках дітей. Ссерк, супроводжуваний десятком найбільш сильних самців, кинувся крізь хащі. Ґордон чіплявся з останніх сил, а скакун ніс його полями і лісами, спускався у лощини, повторюючи незліченні повороти стежок. Час від часу Ґордон бачив Коркханна, який спритно сидів на іншому великому самцеві, і білу нічну сорочку Ліанни. У небі займався світанок: яскраво-рожеві промені, зелені, як морський лід, білі, як молоко… Величне і далеке видовище. Він чув за своєю спиною голоси. І відчував щось ще… Страх. Усередині все стиснулося, тремтячи в очікуванні нового удару. Йому здавалося, що Сірий переслідує їх, спритний і невидимий, швидкий як вітер… І раптом це сталося знову. Удар палиці. Цього разу Ґордон переніс його легше, але побачив, як зігнуло Ліанну. Вона впала б, якби не Геррни, що скупчилися довкола. Удар, мабуть, був націлений прямо в неї.
Потім
