Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай
Розпізналося у тахлі тунґетитове дзеркало.
— То ви також полишили й досліди над природою тьмітла?
— Тьмітло, тьмітло, тьмітло… — він виконав білими руками складні жести, мабуть, покликані відтворити не менш складні ідеї. — Як побудувати гіпотези на гіпотезах? Ми ж не все знаємо про самé світло.
Ковтнувши ще й присівши на високому табуреті, неподалік від Лампи Тьмітла (відставилося її на місце), винахідник полинув у меандричний виклад своїх тьмітляних теорій. Насамперед він витягнув на світ Божий свого улюбленого Йоганна Вольфґанґа фон Ґете. Ґеній літератури оприлюднив революційну оптичну теорію у праці «Zur Farbenlehre», яка налічувала півтори тисячі сторінок і була опублікована 1810 року: він присвятив їй роки експериментів із призмами й вважав справою свого життя. За словами Ньютона й інших класиків оптики, темрява — це просто відсутність світла; натомість фон Ґете стверджував, що світло й темрява є наче протилежними полюсами маґнету, й одне впливає на силу іншого, а барви містяться не в білому світлі («розщеплюваному» на призмі в спектр), а постають на межових лініях між темрявою і світлом. Жовта й червона, коли світло проходить понад темрявою, а синя і фіалкова — коли темрява понад світлом. Темрява — це те, що ми тепер називаємо тьмітлом, — впливає безпосередньо на світло. Коли Сонце заходить, стань на чистому тлі перед запаленою свічкою, каже Йоганн Вольфґанґ, і подивися на свою тінь: побачиш потужну синю барву. Світло не мусить мати хвильової природи, щоби людина сприймала барви, спектри й веселки; ми ж їх бачимо.
… Іншу конструкцію Тесла спорудив на свіжіших теоріях. Якщо ми погодимося з цією божевільною гіпотезою, що світло в Літі є, водночас, часткою й Айнштайновим Lichtquant, хвилею, хвилею буття, тобто припливом і відпливом імовірности існування частки світла, — тоді тьмітло було б аналогічним фізичним проявом небуття, тобто ударом часток «неґативної ймовірности» світла; струмінь тьмітла був би с т р у м е н е м н е б у т т я с в і т л а. Скорчилося міну святого Томи. Чи це означає, що існують якісь «молекули небуття»? Але як може існувати небуття? Буття — це те, що існує; небуття — те, чого не існує. Але так само, зауважив Нікола, можна питати при нагоді інтерференції світла: як те, що існує не до кінця, у постаті часток, лише ймовірнісно, — як щось таке впливає на видиме, відчутне? Отож, тьмітло, яке витискає світло, не є якимось новим ефектом. Неґативна ймовірність нівелює позитивну ймовірність.
… Проте, чим є тоді світіні? Тут Тесла уже розмахував довгими руками, мов вітряк, і згадувані в розмові світіні витекли йому на костюм у чималій кількості, тьмідина бруднила зморшкувату шкіру. Весь спектр світіні й досліди з фолійними екранами, правив він далі, свідчать, що в принципі це знову звичайне світло. Мабуть, проходячи крізь сталу матерію, — крізь те, що існує в абсолютному значенні, — тьмітло знову відновлюється у своїх імовірностях. А чи в протьмітлюваній матерії також відбувається якась зміна? Якщо так — то на субмолекулярному рівні, або узагалі на рівні енерґії тьмідини, бо Теслі тут не вдалося виявити нічого. Він не окреслив також залежности між довжиною хвилі світла/світіні й довжиною хвилі тьмітла, — адже це теж зовсім не мусять бути хвилі.
— Але ж світло поширюється також у частотах, невидимих для людського ока. Значит, якщо ці частоти…
— Інфрачервоні, — ревнув серб.
— Наприклад. То як є з тьмітлом?
Нікола знову замахав руками, що спершу сприйнялося як чергове мімічне белькотіння, — але він це просто хотів показати на собі: світіні, отьмітнення.
— Людина тепла, — сказав він, і замовк на мить, прислухаючись до роботи свого організму; заспокоївшись, що все там працює належним чином, він додав машинерії палива C2H5OH і продовжив: — Тепла людина світиться із самого тепла, тільки ми цього не бачимо. Натомість людина з порушеним балансом тьмідини, vide лютовець, нууу, що він іще випромінює? Побавтеся призмами, й побачите, як проходячи крізь іншу, світло змінює характер. Може бути й так, мій хлопче, що видобуваючись із нутра матерії, таке випромінювання, навіть якщо воно спершу тьмітлисте, перетворюється на світінь у зовнішніх тканинах. Тільки виходячи із цих зовнішніх верств, тьмітло може вивільнитися без перешкод. Отож, якщо я не помиляюся, саме цим зумовлені подібні оптичні феномени в мешканців Краю Лютих.
— А Чорні Сяйва? А те, що світіні безугавно так тіпаються, бовтаються, коливаються, наче драглі? Й ці ворожіння на них? Чи ви читали, докторе, оті берлінські теорії, які я приносив вам від Круппа? Бо в тому, що якийсь зв’язок зі станами свідомости, протьмітлюваної людини тут присутній, я впевнений.
— Ба! Може, сама ця гіпотеза Борна й ді Велоче про довжину хвилі де Бройля, як стрибків імовірности існування, може бути фальшивою! Як у Зимі, так і в Літі!
— І про яку це «неґативну ймовірність» ви кажете? Математика чітко визначає імовірність від одиниці, тобто події, що здійснилася, або з певністю здійсниться, до нуля, тобто події, що не має жодних шансів здійснитися. Яким чином шанс міг би бути меншим за нуль? Значит — что? Не лише дана річ у будь-якому разі не здійсниться, але до того ж — ну, що іще? Чи можна «не бути» й «не бути ще більше»? Чи неіснування можна ґрадуювати? Бога ради, Ніколо!
— Пий, пий.
ЛубуМММ!
Пан Хавров зняв піджак і камізельку, попустив галстук, засукав рукави: він береться до пиття, як до важкої фізичної праці, як до лупання скелі. Саша ще раніше скинув лабораторний халат. У робітні либонь було сховано значні запаси спиртного, бо з доброго дива вигулькнули опасисті фляги сибірського ханшину. Приглядалося до цього із неприхованим подивом. Мабуть, булося іще занадто тверезим, мабуть, іще занадто мало товк по голові Молот Тьмідини, — але все це, побачене ззовні, здавалося проявом колективної одержимости: в них увійшов злий дух і керує їхніми тілами й свідомістю. Трах-бах, будуть дудлити до упаду. Що за дивний транс! По-іншому пилося у Варшаві: від чарки до чарки, чверть години за чвертю, друзяка чаркує з друзякою, при добрій закусці, при розмові; напивалося якось
