Крига. Частини ІII–ІV - Яцек Дукай
— Припускаю, що є й добра новина.
— Авжеж. У контрольних парах не всі тварини замерзли за той самий час, попри однакові дози теслектрики й рівні порції тунґетитових харчів.
— Мгм. Але це тривало довше, ніж зі щурами, яких годували звичайним кормом?
— Так, безумовно. Будь ласка, до сто двадцяти відсотків.
Проглянулося числові таблиці.
— Варіація не перевищує доби.
— Але все-таки.
— Правда. — Струсилося попіл у кювету, піднеслося погляд до цілком закоптілої стелі. — Висновки. Всупереч первісним припущенням доктора Тесли, кожен матеріальний об’єкт, принаймні оживлені об’єкти, має певну ємність тьмідини. Якщо ми впомпуємо в організм теслектричний струм понад цю ємність, падіння температури врешті призведе до затримки життєвих процесів.
— Це загалом було вже відомо.
— Далі. Помпування теслектрикою тунґетиту призводить до перетворення енерґії тьмідини на кінетичну енерґію, а також, опосередковано, теплову. Адже згідно з цим принципом діють двигуни Тесли, завдяки яким ми тут маємо і електрику, і світло, — змахнулося цигаркою, — і все це на енерґії, витягнутій зі Шляхів Мамутів.
— Отож, організм, наповнений тунґетитом, — підхопив Саша Павліч, мружачи очі й випускаючи дим куточком рота, — коли його помпувати теслектрикою, довше залишається вище точки замерзання, оскільки в ньому тривають засновані на тунґетиті процеси, які частково нівелюють вплив Морозу.
— Саме так. — Стрималося руку, що терлася об камізельку. Ах, як би тепер придалися п’ять хвилин під помпою Котарбінського!.. — А подумайте: організми, повністю засновані на чорній біології, мали б нескінченно велику ємність тьмідини: самі їхні життєві процеси відбувалися б завдяки заміні теслектричного потоку на рух, тепло, клітинну хімію.
ЛубуМММ! — прокотилося крізь будинок здригання — лубуМММ! — глибинний гуркіт, який дражнив надра вух, — лубуМММ!
— З іншого боку, — міркував уголос Саша, — кожна ендотермічна реакція призводила б до зниження температури організму.
— То замерзли б, чи ні?
— Проте, однак, жили б!
— Заморожені.
— Можливо. Ні. Якось інакше.
Він зняв pince-nez, потер носа. Саша дивився зі щирою цікавістю і так само щирим співчуттям.
— Ви думаєте, що він саме так живе?
— Так, Сашо, я думаю, що він живий. Я це довго зважував у голові. І якщо навіть пацюки…
Нікола Тесла й Едмунд Ґеронтьєвіч Хавров убігли всередину, запорошені снігом, бухкаючи тьмітлистою парою, збиваючи з чобіт мерзлоту. Павліч підхопився. — Не гадьте тут грязюкою, панове, дуже прошу, не гадьте! — Та вони навіть не озирнулися. Хавров рухався, наче танцюючи кадриль і гопак водночас, він змінив мороскляні окуляри на звичайні дротяні з лінзами, негайно зауважив пляшку сажаевки й, затерши руки, заходився виймати корок. Перш ніж устиглося добігти, запротестувати, він добряче приклався з горлечка. Хавров видихнув, його лисина почервоніла від задоволення. — Ух, відразу мороз із людини сходить. — Це сажа, Едмунде Ґеронтьєвичу, подивіться, що ви п’єте. — Ну й що? Налити?
Зі свого кутка виринув Тесла зі склянками й пляшкою «Чівас Ріґал». Все пропало.
— Інженер Яґо попрощався, — сказав серб, шикуючи склянки на лабораторній стільниці. — Борт наш.
— Що святкуємо? — зітхнулося.
Господин Хавров, який мало був схожий при цій поставі й рум’яній міні на директора, вхопив і потис правицю, увесь розгарячкований і в сердечних судомах.
— Великий тріумф проти Апокаліпсиса, господин Єрославскій!
— Що?
Він хухнув спиртовим духом.
— Не вдавайте! Доктор Тесла оповів мені, як ви його воскресили.
ЛубуМММ!
Саша витріщив очі, пенсне йому мало не впало з носа.
Скривилося роздратовано.
— Це було в Літі, в Літі! Яке там воскресіння…
Нікола Тесла вихилив склянку до дна, випростався, підняв руку, — це вже була висота до самої стелі, — й завмер у цій громовідвідній позі, в задертому піджаку чорного костюма, галстук перекривлений, пташиний череп нахилений над об’єктом, сиве пасмо перекреслює глибоку очницю, — очікує знак — лубуМММ! — мить — і тоді щосили кинув склянку.
Вона розлетілася на підлозі біля дверей на тисячу скалок, які набули правильної форми ромба: кришталевий вітраж, діамантова мандала.
— Молот Тьмідини! — вигукнув Тесла. — Хто здобуде ці знання, той викує ним на хвилях тьмідини чудеса й воскресіння, і будь-які арабески ентропії!
Відтак почалася пиятика.
Маючи під руками достатньо склянок, вони поринули — й Хавров, і молодий Павліч також, — в неґентропійні забави, розбиваючи посуд задля якомога кращого мистецького ефекту, а штука тут полягала в тому, щоб дочекатися відповідної миті між ударами Молота, тобто моменту, коли хвиля, яка рухалася у теслектричному полі Шляхів Мамутів, спадала у високій амплітуді в локальний мінімум, у протиентропійний екстремум. Постала симфонія дзенькоту й не цілком притомних вигуків; послідовність була наступна: Молот — розприскування — задоволений або розчарований вигук. Саша так розійшовся, що обіруч торохнув свої мензурки — завдяки чому постало симетричне зображення двокрилого янгола.
— Ви мусите звідси чимдуж тікати, — прошепотілося докторові Теслі.
— Що?
— Я розмовляв із Побєдоносцевим. Чоловік він напівбожевільний, захищатиме своє царство за всяку ціну, бодай навіть доведеться протистояти цареві, бодай навіть усіх ваших козаків доведеться перерізати. Ви в небезпеці, тікайте, рятуйтеся. Я можу вам організувати безболісну втечу, в таємниці від усіх, тільки слово скажіть.
— Себто, не досить, що я мав би не виконати контракт із Імператором, то ще й скоритися Кризі й віддати чорну фізику в чужі руки?
— Якщо вам власного життя не шкода, то бодай пошкодуйте Крістіну!
— Якби ж то вона мене слухала!..
— На милість Божу, це не жарти! Той аґент у Транссибірському експресі, яким підмінили monsieur Веруса, — вже це була витівка Побєдоносцева.
— Я ж вам казав! — утішився серб, і підніс німий тост.
— У вас дуже змінився настрій, — сказалося, не криючи знеохоти. — Ви часто помпуєтеся останнім часом? — Поглянулося на його потьміт, але принаймні тут і при цьому освітленні він не особливо відрізнявся від звичного (тобто незвичного) потьміту Тесли.
— Я не мушу. Пийте, не марудьте! — й втиснув у руку склянку з віскі.
— Якби Крістіна це бачила… Що на вас найшло?
— Я роблю певний експеримент!
— Експеримент?
— Чи вам не казали, що в Зимі неможливо добряче упитися? Ще до пришестя Криги росіяни мали міцніші голови, тут завжди потребували більше алкоголю. Але Молот б’є в обидва боки! Пийте!
Саша Павліч долив собі сажаевки.
— Займаємося наукою! — захихотів він.
ЛубуМММ!
