Хранителі - Дін Кунц

та Південно-Східної Азії. ">[58] панелями, зі стелею мідяного кольору. Темно-бордові шкіряні крісла та диван виглядали дорогими і дуже зручними. У кутку стояли масивний полірований тиковий стіл і детальна модель п’ятимачтової шхуни з піднятими вітрилами. Стіни кабінету прикрашало різноманітне морське приладдя: стерно, латунний секстант, різьблений бичий ріг, наповнений жиром, у якому лежали голки для шиття вітрил, шість видів корабельних ліхтарів, дзвінок стернового та морські карти. Трейвіс помітив світлини чоловіка та жінки на різних човнах. У чоловікові він впізнав Гаррісона.

На невеликому столику біля крісел лежала розгорнена книга і стояло півсклянки віскі. Вочевидь, до приходу Нори і Трейвіса юрист відпочивав. Він запропонував їм випити, і вони погодились, сказавши, що будуть пити те, що й хазяїн.

Трейвіс і Нора сіли на диван, а Ейнштейн умостився на другому кріслі. Натомість лягти на нього, він сів прямо, наче теж приготувався до участі у розмові.

Пішовши до кутового бару, Гаррісон налив дві склянки «Чівас ріґал»[59] з льодом. Нора нечасто пила віскі, тому Трейвіс здивувався, коли вона осушила свою склянку за два ковтки і попросила ще. Він вирішив, що в цьому випадку вона має рацію, тому взяв приклад з неї, а порожню склянку відніс до бару, де Гаррісон повторно наповнював Норину склянку.

— Я хочу вам усе розповісти, тому що нам потрібна ваша допомога, — промовив Трейвіс. — Але ви повинні розуміти, що можете опинитися по той бік закону.

Закриваючи пляшку, Гаррісон відповів:

— Одразу видно, що ви не юрист. Розумієте, закон — це не віковічна мармурова колона, яку неможливо зрушити з місця чи переробити. Закон… радше нагадує зафіксовану, але рухому пружину. Він досить гнучкий, тому його можна розтягувати в різні боки, крутити таким чином, щоб завжди бути на безпечному боці. Я не кажу зараз про зухвалий грабіж чи холоднокровне вбивство. У це важко повірити, але так є насправді. Навряд чи ваші слова заженуть мене у тюремну камеру, Трейвісе.

За півгодини Трейвіс і Нора розповіли про Ейнштейна все. Як для людини, якій через пару місяців повинно стукнути сімдесят один, сивоголовий юрист був досить кмітливим. Він ставив правильні питання і не брав їх на кпини. Коли Трейвіс і Нора влаштували десятихвилинну демонстрацію неймовірних здібностей Ейнштейна, юрист не назвав це всього лише спритністю рук або нісенітницею. Він прийняв усе як належне і переглянув свої думки про те, що є нормальним і можливим у цьому світі. Навіть не кожна тридцятип’ятирічна людина могла похвалитися таким гнучким і метикованим розумом, як у Гілберта.

Ейнштейн тим часом уклався на коліна Гілберта, який сидів у своєму великому шкіряному кріслі. Легенько чухаючи собаку за вухами, він промовив:

— Якщо ви підете на телебачення, організуєте прес- конференцію, щоби про це дізналася громадськість, тоді, можливо, суд дозволить вам залишити собаку.

— Ви в це вірите? — запитала Нора.

— У кращому випадку, п’ятдесят на п’ятдесят, — зізнався Гаррісон.

Трейвіс похитав головою.

— Ні. Ми не можемо так ризикувати.

— Що ви плануєте робити? — запитав Гаррісон.

— Дати драла, — промовив Трейвіс. — Утікати.

— І чого ви доможетеся?

— Ми збережемо Ейнштейну свободу.

Пес гавкнув на знак згоди.

— Збережете. Але чи надовго? — запитав Гаррісон.

Трейвіс підвівся і пройшовся, бо від хвилювання не міг більше всидіти на місці.

— Вони не припинять пошуки, — визнав він. — Принаймні впродовж кількох років.

— Вони ніколи їх не припинять, — промовив юрист.

— Розумію, це буде важко, але ми не можемо по-іншому. Хай мене чорти візьмуть, якщо я його віддам! Він ненавидить ту лабораторію. Окрім того, як не крути, він повернув мене до життя…

— А мене він врятував від Стрека, — додала Нора.

— Він познайомив нас, — промовив Трейвіс.

— І змінив наші життя.

— Кардинально змінив. Ми любимо його, як свою дитину, — сказав Трейвіс. Помітивши вдячний погляд ретривера, він відчув, як у нього клубок застряг у горлі.

— Ми будемо боротися за нього, як він боровся за нас. Ми — сім’я. Ми будемо жити разом… або разом помремо.

Погладивши ретривера, Гаррісон промовив:

— Вас шукатимуть не лише вчені й поліція.

— Та істота, — погодився Трейвіс і кивнув.

Ейнштейн затремтів.

— Тихо, тихо, — Гаррісон заспокоїв ретривера, погладжуючи його, а потім звернувся до Трейвіса: — Як ви гадаєте, що то за істота? Бо ваш опис нічогісінько не пояснює.

— Що б це не було, але то не Боже створіння, — відповів Трейвіс. — Це справа людських рук, результат якихось досліджень рекомбінантних ДНК. Один лише Бог знає, що вони там хімічили і навіщо. Але вони створили цю істоту.

— І, здається, вона наділена неймовірними здібностями знаходити вас.

— Знаходити Ейнштейна, — виправила Нора.

— Тому нам треба втікати, — промовив Трейвіс. — Далеко.

— Для цього потрібні гроші, але банки відкриються не раніше ніж через дванадцять годин, — промовив Гаррісон. — Якщо ви хочете дременути, гадаю, ви це плануєте зробити сьогодні.

— Ось тут нам і потрібна допомога, — сказав Трейвіс.

Нора відкрила гаманець і