Хранителі - Дін Кунц

із них уже встиг викликати копів. А зважаючи на те, що Ейнштейн був надзвичайно цінним втікачем, поліція була не менш небезпечна для них, аніж той жовтоокий монстр у будинку.

Утрьох вони залізли в пікап. Нора зачинила двері зі свого боку, а Трейвіс — зі свого. Чоловік завів двигун і викермував автівку з трейлером на вулицю. Він усвідомлював, що за ним спостерігають люди.

Незабаром сутінки перетворяться у темінь, як це завше буває біля океану. На сході небо вже було чорним, над головою пурпуровим, а на заході — багряним і теж швидко темніло. Трейвіс був радий, що скоро споночіє, хоч і розумів, що жовтоока істота теж цьому зрадіє.

Він проїхав повз сусідів, що витріщалися на них. Поки Трейвіс жив у добровільній ізоляції, він жодного разу з ними не спілкувався. Доїхавши до кінця кварталу, він повернув за ріг. Нора міцно тримала Ейнштейна, і Трейвіс їхав так швидко, наскільки дозволяла машина із трейлером. Трейлер позаду них розхитувався і трясся.

— Що там трапилося? — запитала Нора.

— Воно вбило Гокні сьогодні або вчора…

— Воно?

— …і чекало на нас.

— Воно? — перепитала Нора.

Ейнштейн заскавчав.

Трейвіс промовив:

— Пізніше поясню.

Проте він сумнівався, що зможе це зробити. Він не міг нормально описати нападника, бо йому забракне слів, щоби передати, наскільки це створіння чужорідне.

Вони не проїхали ще й восьми кварталів, коли почули десь поблизу їхнього житла виття сирен. Проминувши іще чотири квартали, Трейвіс припаркувався на порожній стоянці якогось навчального закладу.

— Що тепер? — запитала Нора.

— Ми покинемо тут трейлер і машину, бо вони шукатимуть їх, — промовив він.

Трейвіс запхав револьвер у її сумочку, а Нора наполягла ще й на тому, щоби покласти туди і ніж для м’яса, а не залишати його в машині.

Вони вилізли з пікапа і в щохвилини густішій темряві проминули будівлю школи, перетнули стадіон, а тоді через сітчасті ворота вийшли на вулицю, вздовж якої росли старі дерева.

Вночі вітерець переріс у теплі пориви сухого вітру. Він кинув у них кілька пошерхлих листочків і здійняв уздовж тротуару вихорці куряви.

Трейвіс розумів, що вони виглядали підозріло навіть без трейлера й автомобіля. Сусіди скажуть поліцейським, що слід шукати чоловіка, жінку та золотистого ретривера, а таке тріо не кожного дня зустрінеш. Їх захочуть допитати з приводу вбивства Теда Гокні, тому шукатимуть ретельно. Їм треба швидко зникнути.

У Трейвіса не було товаришів, у яких можна було би переховатися. Коли померла Паула, він припинив спілкуватися зі своїм невеличким колом друзів і не підтримував зв’язків з агентами з нерухомості, з якими колись працював. У Нори теж не було друзів через Вайолет Дейвон.

Вони проминули кілька будинків. У більшості з них горіло світло, і здавалося, що вони ніби насміхаються з них недосяжністю своїх притулків.

8

Гаррісон Ділворт жив на межі Санта-Барбари та Монтесіто, де йому належали 200 акрів землі з буйною рослинністю і солідний будинок в тюдоріанському стилі, який не надто поєднувався із флорою Каліфорнії, але цілком влаштовував юриста. Коли він відчинив двері, на ньому були чорні мокасини, сірі штани, темно-синя спортивна куртка, біла трикотажна сорочка й окуляри в черепаховій оправі з напівлінзами для читання. Ділворт здивовано глянув поверх окулярів на непроханих гостей, але, на щастя, його погляд був приязний.

— Ну, вітаю вас, молодята!

— Ви самі вдома? — запитав Трейвіс, коли він, Нора й Ейнштейн зайшли у велике фойє з мармуровою підлогою.

— Так.

По дорозі Нора розповіла Трейвісу, що дружина юриста померла три роки тому і тепер за ним доглядала Ґледіс Мерфі.

— А місіс Мерфі? — запитав Трейвіс.

— Вона на один день поїхала додому, — відповів юрист, зачинивши двері. — Ви виглядаєте виснаженими. Що ж із вами трапилося?

— Нам потрібна допомога, — відповіла Нора.

— Але кожен, хто допоможе нам, може мати проблеми з законом, — попередив Трейвіс.

Гаррісон здивовано глянув на нього.

— Що ви накоїли? У вас такий пригнічений вигляд, наче ви викрали президента.

— Ми нічого поганого не зробили, — запевнила Нора.

— Зробили, — заперечив Трейвіс. — І ми продовжуємо це робити, переховуючи собаку.

Гаррісон спантеличено подивився на пса. Ейнштейн заскавчав, і весь його вигляд говорив про те, що він дуже нещасний і хоче, щоб його приголубили.

— А в моєму будинку труп, — додав Трейвіс.

Гаррісон перевів погляд із собаки на чоловіка.

— Труп?

— Трейвіс його не вбивав, — запевнила Нора.

Гаррісон знову подивився на Ейнштейна.

— Пес теж цього не робив, — промовив Трейвіс. — Але мене повсюди розшукуватимуть як важливого свідка.

— Гммм, — протягнув Гаррісон. — Чому б нам не піти у мій кабінет, де ви мені все розкажете?

Він повів їх крізь величезну вітальню, де горіла лише половина ламп, а тоді, проминувши коридорчик, вони опинились у кабінеті, оббитому розкішними тиковими