Хранителі - Дін Кунц

— Це необхідно? — схвильовано запитала Нора.

— Того дня в лісі щось було, — промовив Трейвіс. — Хоч я й не бачив того створіння… але в мене волосся стало дибки. Так, гадаю, револьвер не буде зайвим.

Реакція Нори на шелестіння дерев та вечірні тіні наштовхнула її на думку, що Трейвіс міг відчути в лісі. Тому вона визнала, що з револьвером трішки безпечніше.

Ейнштейн перестав бігати і знову перепинив Трейвісу шлях до будинку.

— Всередині хтось є? — звернувся Трейвіс до ретривера.

Ейнштейн швидко помахав хвостом.

— Люди з лабораторії?

«Ні».

— Та інша піддослідна тварина, про яку ти говорив?

«Так».

— Та істота з лісу?

«Так».

— Добре. Я хочу ввійти.

«Ні».

— Так, — наполягав Трейвіс. — Це мій будинок, і я не збираюся втікати, хай би там що було.

Нора згадала світлину кіношного монстра з журналу, на яку Ейнштейн так бурхливо відреагував. Вона не вірила, що на світі може існувати щось подібне. На думку Нори, Ейнштейн перебільшував або ж вони не зрозуміли його «пояснення» до світлини. І попри те вона раптом пошкодувала, що в них нема гвинтівки, а є лише револьвер.

— Це «Магнум 357», — узявся Трейвіс пояснювати псові. — Один постріл, навіть якщо вцілить у руку чи ногу, зіб’є будь-якого негідника з ніг, хоч би то й був велетень. Це те ж саме, що стріляти з гармати. В мене чудова вогнева підготовка, і я постійно тренуюся на стрільбищі, щоб не втрачати форму. Я знаю, що роблю, і сам із ним впораюся. Окрім того, ми ж не можемо викликати копів, еге ж? Що б вони тут не знайшли, їх це зацікавить, посиплеться купа запитань, і рано чи пізно вони відвезуть тебе назад у ту кляту лабораторію.

Ейнштейн був, вочевидь, незадоволений рішучістю Трейвіса, та все ж піднявся сходами й озирнувся, наче стверджуючи: «Добре, але я тебе самого не пущу».

Нора теж хотіла зайти з ними, проте Трейвіс був непохитний, наполігши, щоб вона залишилась у дворі перед будинком. Нора неохоче погодилася, оскільки в неї не було зброї, тому вона б мало чим зарадила, а, найімовірніше, могла б і сама постраждати.

Тримаючи револьвер напоготові, Трейвіс піднявся сходами до Ейнштейна і встромив ключ у замок.

7

Трейвіс відімкнув замок, поклав ключ у кишеню і штовхнув двері, тримаючи перед собою револьвер, а за мить обережно переступив через поріг. Ейнштейн зупинився поряд.

У будинку було тихо, як і належить. Але у повітрі відчувався якийсь сморід.

Ейнштейн тихо загарчав.

Через вікна в будинок майже не проникало світло надвечірнього сонця — кілька вікон були частково або повністю зашторені. Але все ж Трейвіс роздивився, що диванне покриття порване. Пошматовану поролонову начинку було розкидано на підлозі, а дерев’яний стелаж для журналів розбито об стіну на друзки. У фанері зяяли дірки. Телевізор розбили підлоговою лампою, яка ще досі стирчала з екрана, а книжки з полиці, пошматувавши, порозкидали по всій вітальні.

Незважаючи на протяг із відкритих дверей, сморід ставав нестерпним.

Трейвіс потягнувся до настінного перемикача, і в кутку загорілася лампа. Вона не давала багато світла, але безлад можна було роздивитися.

«Таке враження, що тут хтось пройшовся з бензопилою і мотокосаркою», — подумав Трейвіс.

У будинку панувала тиша.

Залишивши двері відкритими, Трейвіс зробив кілька кроків углиб кімнати. Під ногами хрускотіли пожмакані сторінки розідраних книжок. На деяких сторінках і на сніжно-білому поролоні Трейвіс зауважив якісь темні, іржаві плями, відтак різко зупинився, зрозумівши, що це кров.

За мить він помітив труп велетня, що лежав на боці біля дивана. Він був наполовину закиданий закривавленими сторінками з книг, палітурками і суперобкладинками.

Ейнштейн загарчав голосніше і зловісніше.

Підійшовши до тіла, яке лежало всього лише за декілька метрів від входу до їдальні, Трейвіс зрозумів, що це хазяїн будинку Тед Гокні. Біля нього лежав набір інструментів «Крафтсмен». У Теда був ключ, і Трейвіс не мав нічого проти, якщо той приходив будь-коли, аби щось полагодити. Останнім часом там щось постійно ламалося — то крани протікали, то посудомийка не працювала. Вочевидь, Тед, котрий мешкав звідси за квартал, прийшов сюди, щоб щось полагодити, а тепер сам зламався і ремонту не підлягає.

Через сильний сморід Трейвісу спочатку здалося, що чоловіка вбито тиждень тому. Але, придивившись, він побачив, що тіло ще не розпухло від трупних газів і не почало розкладатися. Отже, його вбито не так давно: можливо, день тому чи навіть менше. Були дві причини огидного смороду: по-перше, Теда вительбушили, а по-друге, вбивця випорожнився і обдзюрив труп.

Очі Теда було вирвано.

Трейвіса ледь не знудило, і не лише тому, що він товаришував із Тедом. Було достатньо лише глянути на таку божевільну жорстокість, і неважливо, хто був убитий. Здавалося, таким робом збезчещено було не лише жертву, а й усе людство.

Ейнштейн загарчав голосніше, зриваючись на лютий гавкіт. Це таки діяло на нерви.