Хранителі - Дін Кунц

Трейвіс спробував обдурити чудовисько, сподіваючись, що воно одразу ж відреагує на перший-ліпший рух у дверях. Тому він запхав револьвер за пояс, тихо підняв одне із крісел у їдальні, підійшов на два метри до кухні і жбурнув його крізь відкриті двері. Поки крісло летіло в кухню, Трейвіс вихопив з-за пояса револьвер і став у стрілецьку стійку. Крісло гепнуло об стіл, оббитий формікою, впало на підлогу і відскочило до посудомийки.

Супротивник із жовтими очима не клюнув: з його боку не було жодних рухів. Коли крісло перестало перекидатися, у кухні знову запанувала напружена тиша.

З боку Ейнштейна почувся якийсь дивний звук, схожий на тихий уривчастий шурхіт. Врешті-решт Трейвіс зрозумів, що причиною було невпинне тремтіння пса.

Безсумнівно, нападник, який зараз причаївся на кухні, був тим самим чудовиськом, яке понад три місяці тому переслідувало їх у лісі. Весь цей час воно рухалося на північ, напевне, пересуваючись здебільшого дикими краями на схід від населеної частини штату, з якоїсь геть незрозумілої Тревісу причини — і яку він навряд чи колись зрозуміє — вперто переслідуючи пса.

Наче у відповідь на кидок Трейвіса кріслом, біля входу на кухню впала біла емальована бляшанка. Трейвіс від несподіванки відстрибнув назад, навмання стрельнувши, і аж тоді зрозумів, що його просто лякають. Під час падіння покришка злетіла, і на плитку підлоги розсипалося борошно.

Знову запанувала тиша.

Нападник продемонстрував неабиякі розумові здібності, відповівши на погрозу погрозою. Трейвіс одразу ж зрозумів, що ця істота може бути не менш розумною, ніж ретривер, оскільки вона втекла з тієї ж лабораторії, що й Ейнштейн, і була продуктом схожих експериментів. Недарма ж ретривер так боявся її. Якби Трейвіс уже повністю не звик до собаки з людським інтелектом, то не міг би навіть припустити, що ця істота розумніша за звичайну тварину; але події останніх місяців навчили його швидко приймати рфшення і пристосовуватись до будь-яких несподіванок.

Тиша.

В барабані залишився всього один патрон. Мертва тиша.

Трейвіса так вивело з рівноваги падіння бляшанки, що він навіть не помітив, з якого боку вона впала і де може бути нападник. Він досі не знав, справа це створіння чи зліва, та й не був упевнений, чи йому це треба. Трейвіс розумів, що навіть із «Магнумом 357» заходити на кухню небезпечно, враховуючи, що клятий монстр наділений людським інтелектом. Чорт забирай, це те ж саме, що воювати з розумною циркуляркою.

На кухні, вікна якої виходили на схід, густішала темрява, як і в їдальні, де стояли Трейвіс з Ейнштейном. Навіть позаду них у вітальні, попри відкриті парадні двері, у вікні та в кутку, де горіла лампа, скупчувалися тіні.

Чудовисько на кухні голосно зашипіло, наче газ із пошкодженої труби, й одразу ж після цього щось заклацало, так наче хтось постукував кігтями на кінцівках по твердій поверхні.

Тремтіння Ейнштейна передалося Трейвісу. Він почувався мухою, що перебуває на краю павутини й от-от втрапить у пастку.

Трейвіс згадав покусане і закривавлене обличчя Теда Гокні, його порожні очниці.

Клац-клац!

Під час антитерористичних навчань Трейвіса тренували у переслідуванні людей. У нього це добре виходило. Але біда в тому, що хоча жовтоокий нападник, ймовірно, був не менш розумним, ніж людина, не слід розраховувати, що він і мислить по-людськи. Трейвіс гадки не мав, що чудовисько зробить далі і як реагувати на його дії, тому він навряд чи зможе перехитрувати його; завдяки своїй нелюдській природі істота мала вбивчу перевагу — несподіваність.

Клац.

Трейвіс почав тихо відступати від відчинених кухонних дверей, роблячи це дуже обережно. Він не хотів, щоб істота дізналася, що він відступає, бо один лише Бог знає, як чинитиме монстр, усвідомивши, що жертва вислизає у нього з рук. Ейнштейн тихо пішов до вітальні. Він, як і Трейвіс, хотів бути подалі від нападника.

Дійшовши до трупа Теда Гокні, Трейвіс відвернув погляд від їдальні в пошуках більш-менш чистого маршруту до парадних дверей — і нараз побачив біля крісла Нору. Її налякали постріли, тому вона взяла з кухні в трейлері ніж для м’яса і прийшла Трейвісу на допомогу.

Хоча його вразила відвага Нори, але водночас він і жахнувся, побачивши її у світлі лампи. Трейвісу раптом примарилось, що його нічні жахіття про те, як він втрачає Ейнштейна й Нору, от-от справдяться і знову затріумфує прокляття Корнелла: вони обоє були в будинку, безпорадні перед чудовиськом, яке зачаїлося в кухні.

Нора хотіла було щось сказати.

Трейвіс похитав головою і приклав палець до губ.

Нора замовкла і перевела погляд на труп.

Проходячи крізь руїну, Трейвіс припустив, що нападник міг вийти через задні двері, обійти будинок і чекати їх біля парадного входу, незважаючи на те, що його в сутінках могли помітити сусіди. На це він витратив би небагато часу. Нора стояла між Трейвісом та вхідними дверима, тому він не зможе вистрелити в чудовисько, якщо воно раптом з’явиться; чорт забирай, та щоб напасти на Нору, йому досить однієї секунди! Намагаючись не панікувати і не думати про порожні очниці Теда, Трейвіс прискорив кроки. Під ногами зашелестів папір, але він сподівався, що цього шелестіння на кухні не чути (якщо нападник ще досі там). Дійшовши до Нори, Трейвіс схопив її за руку і потягнув до дверей на ґанок і вниз сходами, очікуючи нападу створіння, проте його ніде не було видно.

Постріли та Норині крики привернули увагу сусідів. Вони повиходили на ґанки й газони, і, напевне, хтось