Житія Святих - Лютий - Данило Туптало

же літ там поживши, впав у недугу і попросив когось зі знайомих, щоб довів його хворого до Єрусалиму, бо сам іти не міг. У Єрусалимі щодня, хоч і хворий, обходив місця святі, поклоняючися. І коли не міг часом іти ногами через недугу, то на колінах повз, проте ні одного дня не залишив, щоб не прийти до святої Воскресення Христового Церкви і Хреста святого. Бачив його один чернець юний на ім'я Марко [він житіє це пізніше написав], як у хворобі своїй у всі дні трудився, почав йому служити Бога ради. І послав Порфирій його з писанням у Тесалоніки розділити між молодшими братами його маєток, що лишився по батьках, частину ж його до нього принести, щоб роздати тут жебракам. Той же, пішовши, розділив, як годилося, а Порфирієву частину продав за три тисячі золотих (окремо ж із батькового золота була йому частина тисяча золотих і чотириста). Одяг же і срібло — все те вірно доніс Марко Порфирієві до Єрусалиму. І, прийшовши, зустрів його здорового, той же, прийнявши, роздав те зразу бідним і монастирям убогим, а сам був наче жебрак. У який же спосіб став здоровий, розповів блаженний Маркові, кажучи так: «Був же я на всенічному недільному чуванні у великій церкві, найшла на мене недуга, яку ж терпіти не міг, пішов і ліг при святій Голготі. І від великого болю був наче у піднесенні, і бачив Спасителя нашого, до хреста прибитого, й одного розбійника з ним, що на другому хресті висів, і почав кликати, кажучи: «Пом'яни мене. Господи, коли прийдеш у царство Твоє». Спаситель же сказав до розбійника: «Зійди з хреста і зціли його від хвороби тілесної, як же я тебе зцілив від душевної». Розбійник же, до мене з хреста свого зійшовши, обняв мене, і поцілував, і підняв від землі, кажучи: «Прийди до Спасителя». Підійшов же я до Господа, бачив, що Він із хреста зійшов і говорив до мене: «Прийми дерево це і бережи його». Я ж взяв, почав носити хрест Христовий і зразу до себе вернувся, і виявився цілий здоровий, наче ніколи не хворів. Після цього за короткий час від патріярха єрусалимського блаженний Порфирій пресвітером поставлений був, і вручено йому було чесне животворного хреста Христового дерево на зберігання, яке окремо в золотому ковчезі заховане було [а частина його друга була в Царгороді, куди її Олена-цариця віднесла]. І сповнилося видіння Порфирія, як бачив Господа, що хрест Свій йому зберігати віддавав.

Три роки Порфирій преподобний у пресвітерському чині пожив, коли єпископ в Газі-граді, що Еней називався, переставився. І прийшли вірні газяни з клириками в Кесарію Палестинську до митрополита, під яким же була Газа, блаженного Иоана, просили його, щоб подав їм єпископа, який міг би і словом, і ділом противитися ідолопоклонникам, їх же більша частина града була і всі градоначальники нечестя їхнього були. Митрополит же Иоан, заповідавши всім піст, молився до Бога, аби показав йому на те діло мужа достойного. І відкрито йому було у видінні про преподобного Порфирія, пресвітера Єрусалимського, хранителя животворного дерева. Зразу-бо написав митрополит послання до святішого єрусалимського патріярха Правлія, просячи, щоби послав йому отця Порфирія наче на инше якесь діло. Патріярх же, прикликавши Порфирія і писання митрополитове показавши, велів йому, щоб ішов до Кесарії. Спершу-бо Порфирій преподобний засумнівався, тоді мовив: «Воля Господня нехай буде». І, вийшовши від патріярха, сказав до учня свого: «Брате Марку, ходімо поклонимося святим місцям і Животворному чесного Хреста дереву, нескоро-бо вже його бачити будемо, хіба через багато літ». Сказав учень: «Чому так кажеш, отче? Думаю, що не більше одного тижня затримаєшся». Відповів святий: «Минулої ночі бачив Спасителя, який говорив до мене: «Віддай мені скарб [дерево хресне], який я поклав у тебе, хочу-бо тебе пошлюбити невісті вбогій і відкиненій, але сповненій чеснот. Ти ж, взявши її, прикраси, щоб забула про попередню убогість свою, бо хоч і вбога, проте не чужа, але сестра мені щира. Пильнуй же, щоб, маючи її і будуючи дім, не добував нічого неправдою, чи викраденням, чи беззаконням, бо й мене прогніваєш, і її образиш, неприєне-бо їй таке. Уповай же і не будь малодушним, і все тобі пошлеться, чого й не сподіваєшся». Це мені Господь сповістив у нічному видінні, і боюся, щоб тягар чужих гріхів не наклався на мене, бо маю своїх гріхів багато». Це промовивши до учня, пішов і поклонився всім місцям святим, тоді чесного Хреста Животворного ідереву зі сльозами великими, і замкнув його у скрині, пішов і віддав ключа патріярхові святішому і, прийнявши від нього благословення, вирушив у дорогу до Кесарії Палестинської з учнем своїм Марком і з другим юнаком Варухом. Його ж незадовго перед тим взяв був преподобний на гнойовищі хворого і струпами обкладеного і, зціливши його, мав при собі служачого. Коли ж преподобний Порфирій прийшов до Кесарії, прийнятий був радісно, і переконав його преосвященний митрополит йоан прийняти освячення на єпископа Газького града. Плакав-бо преподобний довго і невтішно, називаючи себе недостойним такого сану. Тоді погодився з Божою волею і відпущений був у Газу з клириками і людьми газькими. Чекаючи на його прихід, нечестиві люди, з навколишніх сіл зібравшися, навмисно шлях той, яким єпископ християнський — святий Порфирій — мав іти, весь застелили терням, покопали ровами і, багато гною смердючого навізши, розкурили дим великий і смердючий — і зробили дорогу ту нелегкою для проходу. Це ж із ненависти до християн і з бісівської до святого Порфирія ворожости. І ледве християни з єпископом своїм, святим Порфирієм, пройти путь ту змогли, велику нужду і труд і від ровів, і терня, і диму перетерпівши, і день цілий трудилися, вночі у град прийшли. Була ж у граді одна лише церква християнська, і та мала, небагато й християн було, ідольських же храмів багато, і на площах ідоли стояли, і посеред града був храм великий і прекрасний, головного бога їхнього скверного Марнаса, з давніх літ збудований, що прикрашав весь град своєю величчю, висотою, премудрою і прекрасною спорудою. І почав преподобний Порфирій, прийнявши престол свій, пасти мале Христове стадо, яке застав там.

У той рік, коли святитель Христовий Порфирій прийшов до Гази, було велике бездощів'я, і посуха велика, і голод. І говорили всі нечестиві громадяни, що через Порфирієвий прихід розгнівалися боги і замкнули небо. Жерці ж пустили поголос серед людей, наче Марнас-бог сповістив їм, що Порфирій у всьому злі винен. Зібралися ж