Житія Святих - Лютий - Данило Туптало
Благочестива ж цариця Ірина зі всією своєю царською радою, шукаючи на місце Павлове чоловіка достойного і премудрого, який би зміг бентегу церковну заспокоїти, не знайшла нікого, окрім Тарасія, який ще у світському чині був, — його ж Павло на те вибрати радив. Але Тарасій відмовлявся зовсім. Зібрала цариця Ірина всілякий чин духовний та мирський і весь люд у палату, яка Маґнавра називалася, що на передмісті, в Євдомському місці, була, і сказала, щоб усі почули: "Знайте, що залишив нас Павло-патріярх, треба нам замість нього знайти доброго Церкві пастиря і учителя". І возвали всі, кажучи: "Ніхто инший бути не може, окрім Тарасія". А блаженний Тарасій став насередині і сказав: "Бачу розшматовану і розділену Божу Церкву, східні ж і західні повсякчас проклинають нас, лютими є прокльони і відтинання від Царства Божого. Якщо Собор Вселенський зібраний буде і всі у вірі одноголосно об'єднаємося, то так, як хрещення є єдиним, так і віра буде єдиною, — ніщо ж бо так не є приємним Богові, як те, щоб усім у єдності віри і любові перебувати. Тому погоджуюся, хоч і недостойний і недосвідчений, прийняти правління Церквою. Якщо ж не буде Вселенського Собору, і не буде винищено єретицтва, і віра з усіма православними східними і західними Церквами не об'єднається, то я проклятим і засудженим бути не хочу і патріяршество прийняти не погоджуся: жоден-бо цар не зніме мене з Божого Суду і вічної кари". Те чуючи, всі погодилися, щоби був Сьомий Вселенський собор. І просили блаженного, аби пастирем їм бути не відмовлявся. Обіцяли ж у всьому йому, як вівці пастиреві, слухняними бути, знаючи про нього достеменно, що на істинну путь наставить словесне стадо. І впросили святого, погодився з волею їхньою і соборним проханням, і прийняв чинне за ступенями освячення і патріярший престол, маючи сильне уповання і надію на допомогу Божу, що зможе іконоборну в Церкві винищити єресь. Змінився ж святий Тарасій зі світського чину в духовний, зразу і життя прийняв духовне — хоч і у світському не за плоттю, а за духом жив, проте у святительстві багато більше віддався богоугодному духовному життю і став ангелом у тілі, духом палаючи, для Господа працюючи, поневолюючи духові плоть і її умертвленням бережучи чистоту непорочну, ангелів співтовариство. Повстримність і піст його були великими і чування постійне. Сну мало приймав, у богомисленні ж і всенічних перебував молитвах, не спочивав на м'яко постеленому одрі ані в м'який не одягався одяг, не бачив його з прислуги ніхто, щоб він колись відклав пояс свій і одяг, коли спочити була потреба. Не допускав, аби хто зняв взуття з ніг його, маючи на гадці слова Христові: "Не прийду, щоб послужили мені". Але сам собі слугою був, иншим подавав смирення образ, до жебраків і убогих був милостивий безмірно, годуючи голодних і нагих одягаючи, для них же і лікарні будував, і про повсякденну домовився їжу з двору патріяршого, і сам служив їм, особливо ж у день Воскресення Христового трапезу їм своїми руками готуючи, і в инші знаменні празничні дні те саме робив, і мав кожного з них у себе записаного на ім'я. Побудував же і притулки для подорожніх, і монастир за кошти родинні побудував у Босфорі Тракійському, і лик добродійних ченців у ньому зібрав, з них же багато такої святости і досконалости досягли, що й на архиєрейські їх покликано престоли і були стовпами непохитними католицької віри. Старання ж святий Тарасій мав велике і ненастанну турботу про святі ікони: як би їх у попередню повернути шану, скинувши образливу, їм завдану єресь. Через те завжди нагадував царям, аби звеліли Вселенському бути Соборові. Писали-бо царі Константин та Ірина, які керували тоді цілим царством через юність сина, а з ними писав і святіший Тарасій до всіх патріярхів і єпископів, на собор їх кличучи. І зібралися зі всіх країв єпископи до Царгорода, а патріярхи намісників своїх прислали. Адріян-бо Римський через далечінь дороги і невигоду сам не прийшов, а Олександрійський, Антіохійський і Єрусалимський патріярхи під ігом рабства агарянського вже були, і неможливо їм було самим на соборі тому бути — тому замість себе найкращих у благочесті і премудрості духовних мужів прислали.
Визначено було місце Собору у великій апостольській церкві, що її Великий Константин, перший цар християнський, побудував. Коли ж святіший Тарасій і намісники инших патріярхів — єпископи — у ній сіли, там був і сам цар, юний Константин, і мати його Ірина. Прийшов несподівано полк великий вояків озброєних, у серцях їхніх утверджена була єресь іконоборна, її ж від діда царевого — Константина Копронима, царя, що перед тим був, — навчилися і в ній зістарілися. їх намовили таємно єпископи деякі та вельможі, єрессю тою недужі, і вони зібралися, озброєні, увійшли в церкву з криком великим, горлаючи: "Не допустимо, щоби догмати царя Константина було відкинено, але те, що він своїм собором утвердив і законопоклав, нехай буде міцним і незмінним. Не допустимо, щоб ідолів [так вони ікони святі називали] вносили у храм Божий. Якщо ж хтось насмілиться собор Константинів і його догми відкидати, вносити ж ідолів, то зразу кров'ю єпископів земля ця забагріє". Такий галас і бентегу бачивши, царі дали знак єпископам встати з місць своїх — і зразу всі розійшлися. Воїнів же тих і провідників їхніх через декілька днів благочестива цариця Ірина добре
