Житія Святих - Лютий - Данило Туптало

йому той шлюб заборонили. Через те святіший Тарасій залишив так у беззаконні перебувати царя, щоб не було гіршого зла на Церкву Христову від того, хто був народжений з кореня єретичного, — син, і внук, і правнук царів іконоборних, які багатьох святих за шанування чесних ікон убили. Гнівався ж цар на святішого, чинив йому всіляку шкоду, але святий усе терпів, дякуючи Богові, і чинив відповідно до свого пастирського сану. А царя після того знайшла Божа кара і помста. Через якийсь-бо рік мати його, благочестива цариця Ірина, бачивши погане й беззаконне його життя і те, що він закон Божий зневажає та іконоборство знову піднятися хоче, повстала на нього праведним гнівом, більше люблячи Бога і правду Його, ніж свою власну кров. І, порадившися з начальнішими боярами, взяла сина і в палаті, що порфирія називається, де ж він і народився, замкнула. Тоді звеліла виколоти йому очі, як же і він був зробив трьом стриям своїм, братам батьковим — Микиті, Антиму і Євдоксієві, — п'ять років перед тим очі їм виколовши. І так цар, достойну за ділами своїми кару прийнявши, помер від болю. А Ірина знову прийняла скіпетр царства й виправила все, що повикривлював її син.

З того часу святий угодник Божий Тарасій перебував у мирі й тиші, добре випасаючи словесне стадо і керуючи Христовою Церквою, від єресі очистивши її. Від днів же освячення свого щодня відправляв Божественну Аітургію і ніколи від неї не відмовлявся навіть під час хвороби. Досягнувши старости й до кончини своєї зближаючися, хворобою тілесною був охоплений, проте не відійшов від повсякденного служіння, навіть вельми обтяжений хворобою, — лише коли вже й з одра не міг підвестися, тоді перестав літургісати. При відході своєму з тіла боровся з бісами, сперечаючися з ними, і на все відповідав їм як переможець. Коли вони, випробовуючи життя його з юности, багато на нього неправедних діл брехливо клали, він супроти них говорив: "Не винен я в тому, що кажете, неправду кажете на мене і не маєте в мені своєї частини". Був при тому автор житія його Ігнатій, єпископ Нікейський, у дияконському ще тоді чині. Він, сівши біля хворого, чув слова святого, якими ж той протистояв невидимим духам. І коли знеміг язик його, рукою відганяв бісів і долав їх. Тоді, коли день дійшов до схилу і вечірні співи, як звично, відправлялися, і почався псалом Давидів "Схили, Господи, вухо Твоє і почуй мене", святіший патріярх Тарасій мирним образом і світлим лицем передав святу свою душу в руки Господеві. Пас Церкву Божу двадцять два роки, помер за царювання Никифора, який після Ірини настав. І плакав за ним цар, і вельможі, і весь град, духовенство і миряни, а найбільше жебраки й убогі, сироти і вдовиці — був-бо до них вельми милостивий і для всіх добрий пастир, любий батько і душекорисний учитель, і кожному в бідах помічник і заступник. Похований ж був в монастирі своєму, який він збудував у Босфорі. І подавалися з гробу його багатьом хворим зцілення. Жінка одна була в кровотечі літ багато. Вона, через те що в монастир той жінкам заходити не дозволялося, вбралася в чоловічий одяг, зайшла і, гробу святішого Тарасія з вірою торкнувшись і єлей з лампади, що була при гробі, прийнявши, відразу отримала зцілення. Те саме й инша жінка зробила — зцілення сподобилася. Чоловік один, на око сліпий, прийняв прозріння біля гробу святого помазанням єлею з його лампади. Инший руку суху, прийшовши з вірою, єлеєм помастив — і зразу розпросталася рука його і стала здоровою. И инших багато недуг зцілювалося, і проганялися біси силою святих молитов угодника Божого Тарасія. Не годиться замовчувати й того, що цей великий православ'я ревнитель не лише в житті своєму з іконоборною єрессю боровся, але й після переставлення свого на неї озброювався. Багато-бо літ минуло, і коли Лев Вірменин царство Грецьке прийняв та іконоборство відновив, святий Тарасій тому самому Леву-іконоборцю у видінні сонному явився з великим гнівом і звелів одному воїну Михаїлу, щоби мечем ударив царя. Той же, ударивши, проколов царя Лева наскрізь. Збудився ж Лев зі сну зі страхом і трепетом, був розгублений дуже і думав, що в монастирі святого Тарасія перебуває хтось, що Михаїл називається, й убити його хоче. Послав туди, допитуючи наполегливо про Михаїла, не відаючи, що його в себе має, — Михаїла Воєводу, прозваного Валвос чи Травлій. Той-бо убив його в самий день Різдва Христового. І загинув з шумом злочестивий цар, переможений молитвами святого Тарасія, карою ж Самого Христа Бога, в іконі з Пречистою Своєю Матір'ю і всіма святими, Якого вшановуємо і Якому поклоняємося. Йому ж честь і слава з Отцем і Святим Духом навіки. Амінь.

Місяця лютого в 26-й день

Житіє святого отця нашого Порфирія, єпископа Газького

Газа, град палестинський, що межує з Єгипетським краєм, раніше у володінні синів Ізраїлевих, племені Юди, був, тоді філістиняни ним заволоділи, у ньому ж Самсон колись зачинені ворота взяв на плечі. Той град сповнений був ідолопоклонного нечестя. Коли ж воплотився Христос, Бог наш, град Газа був почасти просвітлений вірою святою від святих апостолів, а після них єпископи проповідували, проте більша частина його в темряві ідолобісся блудила, поклоняючись якомусь різьбленому, що Марнас називався, і Венері та иншим нечестивим богам еллінським. І багато в ньому пролилося крови християнської, а найбільше в час богомерзенного царя Юліяна Відступника тоді-бо всіх священиків, і ченців, і посвячених Богові дів немилостиво побили невірні. Таке катування і нечестя в Газькому відбувалося граді, великому і багатолюдному. І ніхто ж не міг його цілковито очистити і просвітити вірою святою аж до святого Порфирія-єпископа, про нього ж тут слово. Він зовсім його просвітив, ідолів усіх розбив і церкву посеред града звів, і здобув цілу Газу для Бога великим трудом, як же наступна явить повість.

Був же святий родом із Тесалонік, багатих батьків син, — залишив дім батька свого, і братів, і багатство у двадцять п'ять років. Пішов спершу до Єгипту, тоді в Скит, де ж і одяг чернечий на себе разом з постницьким життям одягнув. І перебував зі святими отцями в скиті п'ять літ, відтак прийшов до Єрусалиму і поклонився животворному хресту і гробу Христовому. І, всі святі місця обійшовши, в йорданські увійшов краї і в одній печері оселився. Жив у Бозі в пості і молитвах ненастанних. П'ять