Житія Святих - Лютий - Данило Туптало

і карати буде, сам охоплений таким беззаконним потягом? Коли б і правдою було те, що ти нам розповідаєш, треба слухати Голосу Господнього, який говорить: "Кожен, хто відпустить жінку свою, крім провини розпусти, той доводить її до перелюбу". Але якого б цариця захотіла більшого честю і гарнішого красою мужа мати від цього, що царем є, і гарний, і молодий, що аж йому приготувала смертельну отруту, як ти кажеш? Але, як я бачу, ця брехня для того влаштована, аби чесний шлюб зганьбити і ложе нескверне осквернити. Введеться ж мерзота блудна і відновиться насіння перелюбодійне. Таку-бо від нас і від подібних нам отців відповідь прийми і донеси тим, що послали тебе. Не маємо віри до того, що кажеш ти, смерть же більше і муки тяжкі воліємо підняти, ніж послужити благословенням нашим такому беззаконному ділу. Хай знає цар, що на неправедну його раду не погодимося". Це чуючи, той вельможа пішов, сумуючи, і все, що від святішого чув, сповістив цареві. Засмутився ж цар і дивувався такій твердості і небоязливому розуму патріярха, а почасти боявся, щоб не зробив йому перепони в його бажанні. І, пославши, прикликав до себе святого з почестями, сподіваючися сам, словами своїми, зм'якшити його серце і до погодження схилити.

Прийшов же святий патріярх Тарасій до царя з чесним старцем Иоаном, тим, що на соборі був намісником від патріярхів — Антіохійського і Єрусалимського. І коли сіли, за звичаєм, почав цар до святішого патріярха говорити так: "Сповістив же я твоїй святині через посланця про річ, яка нам трапилася, нічого ж бо не хочемо утаїти перед твоєю чесністю, люблячи і шануючи тебе, яко отця. Треба ж, щоб і своїми устами ісповідав я про ворожнечу, що на мене діється, і заколот співмешканки моєї, яка не є Богом даною мені помічницею, а виявилася ворогом. Від неї мені відлучитися сам закон велить, і ніхто заборонити не може. Бо явною є її провина і погане діло, через що або смерть судом прийме, чи що милосерднішим є] нехай би, чернечий прийнявши одяг, плакала і каялася в такому гріху у всі дні життя свого. Не простого і чужого якогось чоловіка хотіла отрутою вбити, а свого власного мужа і вірнішого царя, для варварів страшного. І якщо б те вчинила, цілому царству була б бентега немала, і розійшлося б так її злодіяння по всій піднебесній". Коли те говорив цар, зробив знак предстоячим, і принесли посуд скляний, у якому мутне якесь пиття було, і показував те святішому, розповідаючи, що то отрута смертоносна, якою ж хотіла його цариця таємно позбавити цього життя. І говорив: "Який ще може бути більший ворожости її до мене доказ? І чого вона достойна? І яка потреба тягнути час, відкладаючи суд, але скорше, о чесніший отче, переконай її зразу черницею стати, якщо серед живих бачити її хочеш. Я-бо не можу більше з нею в подружжі жити, ані дивитися на неї, ані терпіти більше, бачачи перед собою це пиття смертне, що вона приготовувала". Святіший же Тарасій, бачивши царя, що погруз у сітях перелюбства і брехливу провину на невинну і цнотливу царицю покладав, сказав до нього без страху: "Не підіймай, о царю, боротьби на закон Божий, не воюй таємним підступом з істиною, під виглядом правди переступаючи і руйнуючи заповіді Божі. Царської-бо влади знаком є все чинити відкрито, вільно, совістю ж бездоганною, і нічого ж таємно й хитро не починати проти Бога, що дав вінець царський, переступаючи Його божественні веління. Зрозуміло-бо всім, що не є винна цариця у злому тому ділі, в якому неправедно її звинувачують, наче готувала смерть твоєму царству. Хто-бо, як же я раніше сказав, красою молодости своєї хвалячися, дорівнятися може до твоєї краси, аби цариця, зваблена, полюбила його понад тебе і надумала б тебе отрутою з життя цього звести? Хто честю, і владою, і благородством, і славою, і багатством понад твою царську честь, і владу, благородство ж, і славу, і багатство більший, якому б цариця твоя надала перевагу, вищого ж і кращого собі мала від тебе, що є царем і стількома краями володієш, благородством царським усіх перевищуєш. Родом-бо — царевий син, і внук царевий, і правнук царевий, і слава твоя в кінцях землі, і багатство твоє незліченне. І як би хтось кращий і любіший понад тебе був твоїй цариці? Нема такого, нема, о царю, але винайдена ця брехня на гріх скипетру царському, і на притчу во язицех, і на кивання голів серед людей. Через те законного вашого подружжя і царського єднання розірвати не насмілюємося, Божого боячися суду. Ані не віримо словам, що оббріхують царську дружину, хоч би мали ми і тисячі смертей і мук зазнати. Знаємо-бо віддавна твоє гріховне розпалення до блудниці однієї, з нею ж і явно вже беззаконним шлюбом грішити хочеш. Як вшануємо твою порфиру, коли тебе в явному перелюбодіянні побачимо? Як увійдеш у вівтар до Божественого престолу, щоб причаститися з нами Пречистих Христових Таїнств? Це тобі перед самим Богом відомим робимо, що не пустимо тебе більше, хоч ти й цар, увійти у вівтар до Божественного причастя, сказано-бо до давніх єреїв: "Не дайте зневажити вівтаря Мого". Це, з ревністю і жалістю сердечною промовивши, святіший патріярх замовк. Також і вищезгаданий Иоан-старець багато переконливого благорозумно до царя сказав. Той же ані слухати не хотів, але більше лютував і гнівався. Розгнівалися ж і всі, що були там при царі, бояри і володарі, з них же один, що мав сан патриція, нахвалявся меч своїми власними руками встромити в живіт старцеві Йоану, що суперечне волі царській говорив. І звелів цар, гніву сповнений, вигнати від себе з безчестям обох — святішого патріярха Тарасія та Иоана — чесного і богомудрого старця. Вийшли-бо вигнанці за правду, наслідувачі святого Иоана Хрестителя, який викрив колись Іродовий шлюб беззаконний, й обтрусили, виходячи, порох із ніг своїх і сказали: "Чисті ми від беззаконння вашого". А цар зразу, законну царицю вигнавши з палат своїх, у монастир її віддавши і в черниці насильно постригши, одружився з вищезгаданою наложницею Теодотією, яка й родичкою йому по батькові була. Предстателем беззаконному шлюбу то-му був якийсь Иосиф-пресвітер, економ церковний, — не знав про те патріярх, тому пресвітер той пізніше і відлучення від Церкви поніс за дерзнуте діло. Всіляко намагався ж святіший патріярх розлучити перелюбний той царевий шлюб, але не міг, бо цар хвалився підняти знову іконоборну єресь, якби