покарала і, воїнського чину позбавивши, розіслала по селах обробляти землю. Після того визначено було місце Собору у Витійському граді Нікеї, у ньому ж і перший колись святих отців трьохсот вісімдесяти собор на Арія злочестивого зійшовся, там і вдруге святі отці зібралися. Прийшов же святий Тарасій, маючи зі собою намісників патріярших: від Адріяна Римського був Петро-архипресвітер і другий Петро, авва. Від Политіяна Олександрійського — Тома, монах і пресвітер. Від Теодорита ж Антіохійського та Ілії Єрусалимського ~ Йоан, монах і пресвітер. Ще ж взяв святий Тарасій зі собою і з царської ради мужа вибраного Никифора, який пізніше і престол патріярший після цього святого Тарасія прийняв за добродійне життя своє. З тими і зі всіма святими отцями, їх же було триста шістдесят і сім, святіший Тарасій у Нікеї зійшовся. Собор Вселенський сьомий склав у найпросторішій того града соборній церкві. Було ж перше святих отців зібрання місяця вересня у 24-ий день, пам'яті святої першомучениці Теклі, коли святіший Тарасій, зробивши передмову, з якої причини зібрані, переконував єпископів, щоб судили праведно, викорінюючи неправославні учення, до Церкви заново привнесені. Тоді читане було царське до Собору послання, у ньому ж згадувано патріярха Павла, який при кончині своїй радив, аби соборним судом іконоборна єресь відкинена була. Благословили ж святі отці царя і матір його, що таку про православ'я мають турботу, після цього єпископів, що у єресь впали, слухане було з покаянням звернення і православ'я ісповідання. Серед них же Василій Анкирський, тримаючи рукою своєю згорток, читав: "Тим, що не шанують святих ікон, — анатема. Тим, що називають ідолами ікони святі, — анатема. Тим, що наводять слова з Божественного Писання проти святих ікон, — анатема. Тим, що відкидають передання святих Отців, як же відкидають Арій, Несторій, Євтихій, Діоскор, і не хочуть прийняти того, що не з Божественого Писання їм показане, — анатема. Тим, що говорять, що ікони святі не від святих Отців передані, — анатема. Тим, що говорять, наче Церква вселенська приймає ідолів, — анатема". Так й инші єпископи зробили, і прийняте було їхнє покаяння, і місце їм у соборі між єпископами православними було дане. Для инших же, тих, що не зовсім від єресі відмовилися, суд на инший час відкладено. Говорив-бо святий Тарасій: "Застарілі хвороби і звичні погані манери нелегко зцілюються". Проте і тих, що потім справді покаялися, святий Собор прийняв і не позбавив їх санів їхніх, тривав же святий той Собор двадцять днів, у які сходилися обговорювати з Божественного Писання і зі Святих попередніх Великих Отців і учителів, і з давнього передання церковного про чесні ікони — і долали зловірне єретичне мудрування. Наводили невигадану історію про святий обрус, на ньому ж Христос Господь зобразив святе лице Своє, послав Авгарові, едеському князеві, — той же, поклонившися, зцілився від хвороби. Також і про ікону святих апостолів Петра і Павла, що її святий Сильвестр, папа Римський, показав цареві Константину, і про ікону Христову, над якою юдеї у Вируті позбиткувалися, — про неї ж святий Атанасій розповідає''. Коли ту повість на Соборі читали, усі святі Отці плакали. Врешті єресь іконоборну прокляли, ікон же світлих пошанування утвердили — і була радість велика святим Церквам, які попередню свою іконну красу приймали, і всі правовірні народи торжествували, "многая літа" співаючи царям і пастирям. Так належною турботою святішого патріярха Тарасія і благочестивої цариці Ірини старанням єресь іконоборну було відкинено і розтоптано, мир же Христовій Церкві дарувався.
Керуючи добре Церквою Божою, святий Тарасій заступався за скривджених і помагав тим, котрі в біду потрапили. Иоана, протоспадарія царського, з якоїсь провини важкої жорстоко допитували, а він з ув'язнення уночі втік і до церкви прибіг, у вівтарі за ріг трапези святої схопившись, помилування і звільнення від смерти просив. Святитель Божий захистив його, і не видав воїнам, що прибули по нього від Ірини-цариці. Вони ж при дверях церковних стерегли його вдень і вночі, допоки вийде, — сподівалися, що все одно з церкви вийде з природної потреби. Але святитель Божий, не випускаючи, його у вівтарі ховав, даючи йому з трапези своєї їжу, а коли нужду мав тілесну, то виводив його під мантією своєю дверима, що з правого боку, і, у відхідне місце завівши, чекав зовні, тоді знову під мантією у вівтар заводив. Так робив щодня, скільки чоловікові тому треба було, служачи йому, наче раб, і не гидуючи таким ділом. Так пастир добрий пас свою вівцю, від смерти її захищаючи, врешті владою своєю архиєрейською без страху зв'язав тих, що шукали чоловікові тому смерти, відлучення від Церкви на них обіцяючи накласти, якщо більше хотіли б яке зло йому заподіяти. І був вільний від суду і кари протоспадарій заступництвом доброго пастиря святого Тарасія. Тоді цар Константин, двадцяти літ дійшовши і в царській владі укріпившися, навчений поганими радниками своїми, відставив від влади царської матір свою, благочестиву царицю Ірину, яка добре і премуро цілим царством керувала. І сам царствуючи і маючи вільне [не так, як раніше, під владою матері] життя, розбестився вельми і провадив пусте життя. Зненавидів же неповинно законну свою дружину, царицю Марію, захотів иншої на ім'я Теодотія, з нею ж таємно гріх чинив і хотів зробити її собі дружиною і царицею, а законну відігнати. Шукаючи ж на законну провини, сплів брехливий наклеп на неї, наче вона хотіла його труткою заморити, неправду ж ту, наче саму істину, цар розповідав усім — і всі йому, як цареві, вірили. І розійшлася та чутка серед людей, ніби цариця хотіла царя згубити отрутою. Відомо те стало і святішому патріярхові Тарасію, і був печальний дуже, пізнавши підступ аріянський, невинність же цариці Марії, і думав, як би то його у неправді тій і у грісі викрити і до виправлення намовити. Тим часом один із вельмож, приязний цареві, посланий був від царя до святішого патріярха, річ брехливу, наче правдиву, сповіщаючи про царицю, що приготувала отруту цареві. "І треба, — говорив, — щоб у кожному разі, о святіший отче, поблагословив ти царя иншу, вірнішу йому, взяти дружину". Святий же зітхнув із глибини і слізно посміхнувся, почав говорити: "Коли так, як ти кажеш, замислив цар, і тіло, законом Божим запряжене, що одним із ним стало, відтяти від себе хо че, — не відаю, як перетерпить від усіх сором і зневагу. І як тих, що під владою його, буде переконувати у цнотливості і повстримності? Як гріхи перелюбу судити
