Житія Святих - Лютий - Данило Туптало

коли прийшли на місце, на якому Саприкій посічений мав бути, знову сказав йому Никифор святий: "Прошу тебе, мучениче Христовий, прости мені, якщо якось згрішив супроти тебе як людина, написано-бо: "Просіть, і дасться вам". Ось прошу, подай мені прощення". Таке і цьому подібне говорив Никифор — не послухав жорстокий серцем друг Саприкій, не схилився перед такими благальними просьбами, не згадав сказаного: "Полюби Господа Бога свого усім серцем своїм, а ближнього свого, як себе", але заткав вуха серця свого і тіла, як гаспид глухий, що не чує голосу благаючих. Тому Бог, суддя справедливий, Який не на лиця дивиться, через те, що Саприкій не зрозумів сказаного в Євангелії: "Відпустіть, і відпуститься вам, якою міркою міряєте, такою вам відміряється", — відняв благодать Свою від Саприкія праведним Своїм судом, і зразу той відпав від Бога і позбувся сплетеного для себе вінця. Коли-бо сказали йому кати: "Схили коліна свої, щоб відтята була голова твоя", — сказав до них Саприкій: "Для чого потяти мене хочете?" Сказали йому ті: "Бо не захотів богам принести жертви, але зневажив веління царське задля якогось чоловіка, названого Христом". Те чувши, окаянний Саприкій сказав до них: "Не вбивайте мене, зроблю-бо, що наказують царі, поклонюся богам і принесу їм жертву". Так осліпила його ненависть і від благодаті Божої відвела його, і той, що в лютих муках не відрікся Христа Господа, до кінця прийшов і вже мав прийняти вінець слави, відвернувся від життя вічного і відступником став.

Чувши ж ті окаянні Саприкієві слова, Никифор святий просив його зі сльозами, кажучи: "Не роби цього, о брате любий, не роби, не відвертайся від Господа нашого Ісуса Христа, не губи вінця небесного, його ж у багатьох муках стражданням сплів собі. Ось у дверях стоїть Владика Христос, щоб зразу явитися тобі і піднести тобі винагороду життя вічного за тимчасову цю смерть, яку ти за Нього прийняти на це місце прийшов". Саприкій же зовсім слухати його не хотів, але спішив у загибель вічну, гублячи нескіченне життя, яке мав через один удар меча, в шию отриманий, прийняти. Бачив же святий Никифор, що Саприкій зовсім від святої віри відпав і відмовився від Христа, істинного Бога, почав великим голосом до катів взивати: "Я є християнином і вірую в Господа нашого Ісуса Христа, якого Саприкій відрікся. Мене-бо замість Саприкія посічіть". Кати ж не сміли убити його без наказу ігемонового, дивувалися ж усі вельми, що добровільно віддається на смерть, вільним голосом взиваючи: "Я християнин і богам вашим жертви не принесу". Один-бо з катів, побігши до ігемона, сповістив йому, що Саприкій обіцяє принести богам жертву, є ж один инший, який хоче померти за якогось Христа, взиває-бо велегласно: "Я християнин, богам вашим жертви не принесу і царських наказів не слухаю!" Ігемон же, те чувши, звелів Саприкія відпустити вільного, а того християнина мечем посікти. І відтяли голову за Христа Никифорові святому замість Саприкія місяця лютого в дев'ятий день. І пішов, радіючи, до Христа Господа прийняти вінець перемоги з правиці Його і стати перед Ним в лику святих мучеників, що славлять Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного в Тройці Бога, Йому ж честь і поклоніння, слава і держава навіки. Амінь.

У той самий день пам'ять святого священомученика Маркела, єпископа Сицилійського, який у дні апостолів був зі священомучеником Панкратієм, єпископом Тавроменійським, його ж пам'ять у дев'ятий день місяця липня вшановується.

І Філагрія, єпископа Кіпрського.

Місяця лютого в 10-й день

Страждання святого священномученика Харлампія, єпископа Магнезії-града, і тих, що з ним постраждали

Коли царював Господь наш Ісус Христос, закінчилася служба, яка творилася бісам, і руйнувалося ідолопоклоніння в часи нечестивого царя римського Севера. Був тоді в Магнезії-граді єпископ — святий Харлампій, він научав людей Божих слів, наставляючи на путь спасення, і говорив: "Цар мій Ісус Христос послав пророків та апостолів Духом Святим, щоб усі люди проповіддю їхньою святою нарозумилися і йшли шляхом правди неухильно. Север, цар ваш, винайшов люті катування, щоб ідолам бездушним люди приносили жертви і щоб віддавались душі на смерть. Ісус же Христос, цар мій, через пророків і апостолів послав нам слова небесного життя, цими ж словами ворог хай буде вигнаний, змій розтоптаний, швіра на віру перетвориться, маячня бісівська хай гине і падає лютим падінням вся ворожа сила, бо годиться більше вірити словам, що дороги вічного життя являють, аніж віддаватися ділам, що згубу приносять". Коли такі слова єпископ святий говорив, взяли його невірні і Луціянові-ігемону та Луцію-воєначальникові на суд і випробування представили. Коли він перед ними те саме говорив, сказав ігемон: "Спересердя уста твої промовляють слова нерозсудно, не роздивившися, де ж добро чи зло, але не думай, о добрий старче, що за ті слова мучений не будеш, тому, послухавши ради нашої, належні такій твоїй старості прийми звичаї і здоровим глуздом вибери підійти з жертвами до богів, щоб ми не наклали на тебе мук, яких же колись уже ти пізнав". Харлампій святий відповів: "Невидимі блага я, що вже зістарівся і життя дочасне закінчую, не хочу зневажити". Розгнівалися судді, почали люті готувати муки і сказали йому: "Принеси жертву богам, о погана голово". Відповів Харлампій святий: "Діточки, не принесу жертви бісам, знайте ж, що біси, яких же шануєте, тремтять перед знаменням хреста і трясуться". Судді ж веліли зняти з нього священичий одяг і, оголивши святого ангеловидного мужа, мучити почали. Були ж муки такими: кігтями залізними повішеного стругало двоє слуг, допоки не обдрели всю шкіру його з голови до ніг. Святий же, зранений весь, сказав до тих, що мучили його: "Дякую вам, браття, що, обстругавши тіло моє старе, оновили дух мій, який у нове життя одягнутися бажає". Коли святий це мовив, жах напав на обох слуг, що мучили його, і сказали вони до суддів: "Те безчестя, що ви чоловікові цьому чините, — йому на пошану і муки на задоволення йому обертаються — чи не сам це Христос, мужа старого подобу прийнявши, прийшов оглянути Азію, щоб змінити її мешканців? Деремо кігтями залізними твердіше від заліза тіло, кігті-бо згинаються, тіло ж лишається неушкодженим". Коли це слуги говорили, заскреготав зубами ігемон, сказав до них: "О слуги погані і до виконання наказу ліниві, не робите того, що вам наказано, але засудженого на муки словами захищаєте". Коли знемогли слуги зовсім, почали ісповідати і прославляти силу Христову, зміцнюючи страждальця. І посічені обидва були за