Житія Святих - Лютий - Данило Туптало

що милостивий Ти і щедрий, Ти, що убив ворога, зруйнував пекло і смертні знищив хвороби. Пом'яни мене, Господи Боже мій, у Царстві Твоєму". Коли він молився так, розкрилися Небеса і зійшов до нього Господь із багатьма святими ангелами, і поставлений був престол смарагдовий, прекрасний вельми, і сів на ньому Господь і промовив до мученика: "Прийди, Харлампію, друже мій, що багато в Ім'я моє перетерпів, проси в мене, чого хочеш, і дам тобі". Святий же Харлампій сказав: "Велике це для мене, Господи, що Ти сподобив мене бачити страшну славу Твою. Господи, якщо воля Твоя, прошу Тебе, дай благодать Імені Твоєму: де покладено буде мої мощі і пам'ять мою шануватимуть, щоб не було на місці тому голоду і мору чи поганого повітря, що губить плоди, але хай буде понад усі місця мир, і для тіл здоров'я, і для душ спасення, достаток пшениці і вина, і худоби примноження на потребу людям. Господи, якщо воля Твоя, дай, щоб там, де страждання моє написане і прочитане буде, там не було виразок волам, і вівцям, й иншій худобі, і всім тваринам, що для потреби є людської, а найбільше — душі розумній щоб ні одне не прийшло зло. Господи, Ти знаєш, що люди плоттю і кров'ю є, відпусти їм гріхи їхні і подай їм щедрість плодів земних, щоб достатньо в трудах своїх насичувалися і насолоджувалися, прославляючи Тебе, Бога свого, усіх благ Подателя. Мене ж нехай шанують як свого до Тебе посланця і Твого мученика. Хай роса, що сходить від Тебе, буде для них зціленням, о Господи Боже мій, пролий на всіх благодать Свою". Коли так святий помолився, сказав Господь: "Хай буде за проханням твоїм, мужній мій воїне". І пішов Господь з ангелами своїми на небо, пішла ж за Ним душа Харлампія святого. Тоді воїни, пішовши до царя, сповістили йому славу мученикову, як Господь йому явився і як помер без усічення мечем, і бачили душу його, що на Небеса сходила. І був цар у подиві і страху великому. Блаженна ж Галина, донька його, просила тіла мученикового у нього і, прийнявши, обвила його чистими плащаницями, пахощами ж і дорогоцінним миром помастила, і в ковчег золотий вклала, славлячи Бога. Побоявся ж цар судити і кривдити доньку свою, бачив-бо, що Бог є з нею, і залишив її жити в християнському благочесті за її волею. Це ж було в ті часи, коли в Антіохії Север був, царював у нас Господь наш Ісус Христос. Такий є він — непереможний і нездоланний великий мученик Харлампій, священик Божий, який за увесь світ клопочеться, постраждав місяця лютого в десятий день, завжди стоїть праворуч престолу Божого, молячи за нас Господа нашого Ісуса Христа, Йому ж слава і царство нині, і присно, і навіки-віків. Амінь.

У той самий день житіє преподобного отця нашого Прохора, чудотворця Печерського

Багатий у щедротах і милостивий Бог багато разів допускає зло на рід людський, щоб, так покаравши, на розум призвести здоровий і до діл примусити добрих, проте коли й карає і ран завдає, то й милувати не бариться і зцілення на рани давати не зволікає, що добре видно з життя цього преподобного Прохора, яке засвідчило таке.

У дні князювання Святополка Із'яславовича в Києві багато насилля князь чинив людям: доми-бо сильних без причини викорінив і маєтки багатьох забрав — через те Бог допустив поганим силу мати на нього, і збунтувалася у державі його рать половецька, до того ж і міжусобна боротьба, адже був тоді голод багато разів і бідність велика була в Руській землі. У ті ж дні прийшов зі Смоленська в Печерський монастир цей блаженний Прохір до ігумена Йоана і від нього прийняв святий ангельський чернечий образ. Почав же подвизатися твердо в доброчинствах і віддав себе у повстримність велику, що й хліба звичного позбавив себе, але, збираючи зілля лободи і своїми руками розтираючи, хліб собі робив і ним годувався. Його ж готував у час літній на цілий рік, і коли наставало знову літо, те ж чинив на рік наступний, тому не потребував він звичного хліба у всі дні життя свого, і через те кликали його Лободник, бо їв хіба просфори в церкві, а в келії ані овочів ніколи не їв, а тільки лободу, так само, як иншого нічого не пив, крім води. Бачивши ж терпіння святого в такій повстримності, Бог перетворив гіркоту хліба, зробленого з лободи, на солодкість, і була в нього замість печалі радість. Не сумував-бо цей блаженний ніколи, але завжди, радіючи, працював для Господа, ані не боявся ніколи ворогів, що нападали, тому що жив як птах, крім лободи нічого иншого не мав, то й не міг з багатими хвалитися: "Душе, маєш багато добра, на довгі роки складеного, спочивай, їж і пий, веселися!". Навіть більше: і за зілля те, приготоване на рік, докоряв собі, кажучи: "Прохоре, цієї ночі душу твою заберуть у тебе, а те, що приготував, для кого буде?" Сповнив блаженний ділом слово Господнє, мовлене: "Погляньте на птахів небесних, що не сіють і не жнуть ані не збирають у житниці, і Отець ваш Небесний годує їх". Птахів-бо наслідуючи, святий легко проходив дорогу, і, де росла лобода, її ж звідтіля на плечах своїх, як на крилах, приносив у монастир. Так із неораної землі несіяна їжа, як же для птаха, була йому.

Коли так подвизався святий, почався у Руській землі при постійних війнах голод великий, що через нього смерть загрожувала людям. Бог же, хотівши прославити угодника Свого, помилувати ж людей Своїх, примножив тоді лободу вельми, більше, ніж в инші роки. Через те ж блаженний Прохір труду більше завдавав собі, збираючи ненастанно зілля те, своїми руками розтираючи і хліби з нього роблячи, які роздавав тим, що не мали і знемагали від голоду. Бачивши, що він збирає лободу, дехто почав також і собі збирати, щоб прогодуватися в голод. Але не могли через гіркоту їсти. Тоді всі потребуючі звернулися до святого. Він же всім безвідмовно хліб свій з лободи роздавав, і всім їжа та солодка, наче з медом змішана, здавалася, що не так хотіли вони хліба з пшениці, лише із зілля, спеченого руками блаженного Прохора. Однак і те дивним є, що лише той хліб, що його з благословенням блаженний віддавав, світлий і чистий був, і солодкий їсти, але якщо хто потай взяв —