Житія Святих - Лютий - Данило Туптало

же відповів: "Не може такого бути, аби раб Божий через слова ката мав розбеститися, справді-бо слова твої, о царю, є нерозсудні і дикі". Розгнівався ж цар, кажучи: "Безумна голово, ти слова мої дикими називаєш?" І звелів, уста його гаком зціпивши, по цілому граді водити. Донька ж царева, підійшовши до батька свого, мовила: "Що робиш, о батьку? Нащо праведного мучиш? Нащо в диявольських сітях грузнеш і, покинувши добре, вибираєш погане? Нащо вибираєш смерть, відкидаєш життя? Нащо на Христового раба люттю катівською встаєш? Послухай, батьку, голосу мого, і як же стараєшся на зло, так старанним будь на добро, бо, сіючи зло, зло й пожнеш, той, хто ж сіє із благословенням, пожне добро. Згадай, яка була кара на тебе Божа, коли в повітрі невидимими путами зв'язаний і повішений був. Бога істинного ісповідавши — звільнився від пут, нині ж Його покидаєш. Багато володарів, Богом покарані, пізнають Його силу — позбувшися кари, знову Його забувають". Це чувши, цар анітрохи не виправився, але ще гіршим став, кажучи: "Принеси жертву богам, Галино". Вона ж до нього звернулася: "Зроблю, — казала, — що хочеш, батьку". Цар же, зрадівши, сказав: "Хай буде розв'язаний Харлампій, бо донька моя богам принести жертву хоче". Коли ж приведено Харлампія, сказав цар: "Ось перемінилася донька моя Галина з твоєї віри в нашу і хоче принести жертву богам. Прийди-бо і ти, Харлампію, з нею в храм богів наших і зроби те, що хочемо". Харлампій мовчав, а цар думав, що він погоджується. Тоді донька царська пішла до храму Дієвого й Аполонового і сказала жерцям: "Каючися, прийшла молити богів, яких прогнівила, увірувавши в Христа". Скрикнули жерці, говорячи: "Великий Дію, сильний Аполоне, творці неба, пани панів, погляньте на пані Галину і, задля Севера-царя, помилуйте її". Блаженна Галина, увійшовши в капище ідольське, прикликала жерців і сказала: "Якого спершу бога скину: чи Дія, чи Іраклія, чи Аполона?" Сказали жерці: "Ні, пані, ніякого не задумуй зла, не чини наруги над спасителями нашими, щоб і вони не розгнівалися, і не скинули неба, і не перевернули землі". Тоді блаженна Галина, взявши ідола Дієвого, сказала йому: "Якщо ти бог, то чому не зрозумів, що я прийшла знищити тебе?" І, те мовивши, кинула його сильно. Він же, впавши на землю, розбився на три частини. Вона ж, Аполона так само взявши, сказала: "І ти, сатано, згорблений старче, впади на землю, порохом є сам". Розбила ж й инших богів, які там були. І поспішили жерці до Севера, кажучи: "Пане царю, загинула надія наша, нині й сонце загасне, і світ загине, померли-бо боги". Цар же, дивуючися, сказав: "Що означають слова ваші?" Відповіли жерці: "Галина, донька твоя, богів розбила". Сказав цар: "Ідіть і прикличте цієї ночі п'ятдесят ковалів і, оновивши богів, поставте їх у храмі, і скажіть, що воскресли із мертвих, як же і галилейці про Христа свого розповідають, що воскрес Він по смерті". Жерці ж швидко те вчинили, прийшли зранку до доньки царської, кажучи: "Іди в храм, пані, і поглянь на богів воскреслих". І сказала Галина блаженна: "Чи воскресли боги? Піду побачити їх". Увійшовши до храму, побачила богів, наново виготовлених, і сказала: "Велике чудо бачу". Сказали жерці: "Справді чудо велике. Вчора-бо безчестя і наругу перетерпіли, нині більшою сіяють честю і славою". Сказала блаженна Галина: "Нових богів мені легше перевернути, ніж старих". І сказала до ідола Дія: "Тобі говорю, Юпітере, що з мертвих воскреснув, іди знову до мертвих". Те сказавши, Галина знову розбила ідолів, тоді жерці гніву сповнилися, сповістили знову цареві про богів своїх зруйнування. Цар же, поставивши перед собою доньку свою, сказав до неї: "Нащо богів розбила?" Вона ж відповіла: "Тому що суєтною думкою ви зваблені, богами їх називаєте, вони ж є річчю бездушною". Сказав цар: "Принеси богам жертву, насіння нечестиве, а не моє народження". Відповіла блаженна Галина, насміхаючися: "Принесла вже жертву, як уміла, якщо ж хочеш, й іншим богам таке вчиню". Розгніваний цар залишив доньку свою і, до святого Харлампія-мученика з люттю звернувшися, віддав його одній жінці-удові на наругу. Коли входив святий у дім удовиці, схилився на якийсь, що був при хаті, стовп — і враз сухий стовп той проріс і виріс у дерево велике, що покрило гілками весь дім удовиний. Бачивши ж таке чудо, жінка настрашилася і сказала: "Іди від мене, пане, не є достойна я такого мужа прийняти, думаю, що ти Христос, чи ангел, чи пророк, чи апостол. Іди від мене, прошу тебе, не є бо я достойна, щоб ти увійшов під дах мій". Сказав до неї святий: "Дерзай, донько, бо знайшла благодать у Господа, вір у Нього, бо великий Господь, і милостивий, і хвалений вельми". Зранку ж бачили сусіди дерево високе і багатолисте, яке кроною дім удови покрило, говорили між собою: "Що то за чудо?" Одні казали: "Тому що увійшов туди Харлампій, через те проріс стовп і в дерево велике виріс". І, увійшовши, знайшли старця, що сидів і повчав удовицю, і так до неї говорив: "Блаженна ти, жінко, що в Христа повірила. Блаженна, бо відпускаються гріхи твої, Бог-бо приймає тих, що каються". І сказали йому чоловіки, які прийшли: "Чому ти нам не скажеш, що ти є Христос справді?" Відповів святий Харлампій: "Пробачте мені, діти, співслужителем вашим є, Христовим служителем, і в Його Ім'я це роблю". Тоді жінка, сміливости набравшися, великим почала взивати голосом: "Радій, Харлампію, завжди світлом невгасимим світячи, радій, Харлампію, благодаттю великий, радій, Харлампію, світильнику всесвітлий, багато-бо твоєю наукою приступило до Христа". Коли це жінка говорила, прийшли сусіди її, припали до колін Харлампія святого, Христа устами ісповідуючи, серцем же в Нього вірячи, і прийняли всі спасенне хрещення. Наступного дня звелів цар мученика привести на судище, і наперед прийшли ті, що повірили в Христа, сповістили цареві чудо, яке сталося, як проріс сухий стовп і дерево стало велике. Дивувався ж через те цар, сказав Крисп-єпарх: "Пане царю, якщо не звелиш швидко мечем убити волхва цього, усі звабляться чудами, які він творить, і покинуть богів наших і нас, услід за ним підуть". Тоді цар вирок меча на святого видав, що почувши, Харлампій святий заспівав радісно псалом Давидів: "Про милість і суд заспіваю Тобі, Господи, співатиму і розумітиму дорогу непорочного, коли прийдеш до мене". Далі співав псалом той до кінця. Прийшовши з веселістю на місце, на якому ж подвиг свій мав довершити, сказав: "Дякую Тобі, Господи Боже,