Житія Святих - Лютий - Данило Туптало
Після цього всього звелів цар святого замкнути в темниці, і ноги його путами зв'язати, і не дати йому скуштувати нічого до п'яти днів. Після п'яти ж днів звелів приготувати хрест і, вивівши мученика, розп'ясти. І був святий Теодор, як же колись Христос, Господь наш, від Пилата, так він від Ліцинія на хресті розп'ятий, прибиті цвяхами мав руки і ноги. Доклали ж немилостиві кати святому рани до ран і біль до болю, бо гострий і довгий цвях вбили в нутрощі його, і бритвами там же різали плоть його. Инші ж хлопці й отроки, натягнувши луки свої, стрілами стріляли в лице йому, виколені стрілами були зіниці очей його, я ж [говорить той, хто описав страждання його], Уар, нотарій, бачивши важкі його муки і чуючи внутрішні його болісні стогони, відкинув книжку, яку писав, впав з плачем перед ногами його, кажучи: "Благослови мене, пане мій, благослови, дай мені останнє слово, рабові своєму". Пан же мій, воїн Христовий Теодор, сказав до мене тихим голосом: "Уаре, не покидай служби своєї і не зупиняйся, дивлячись на муки мої, але опиши всі мої страждання, і кончину, і день кончини моєї". Тоді, взиваючи до Господа, сказав: "Господи, сказав мені спершу: "Я з тобою", — нині ж чому покинув мене? Бачиш, Господи, що звірі дикі розтерзали мене через Тебе, виколені зіниці очей моїх, плоть моя ранами розшматована, зранене лице, роздроблюються зуби, одні лише голі кості на хресті висять. Згадай, Господи, мене, бо терплю на хресті задля Тебе, залізо, і вогонь, і цвяхи прийняв за Тебе, далі ж прийми дух мій, вже бо відходжу з життя цього". Це мовивши, мученик замовк і не говорив більше нічого, було-бо все тіло його розшматоване. Ліциній же, думавши, що мученик уже мертвий, залишив його на хресті висіти. У першу ж сторожу ночі ангел Господній зняв його з хреста і зробив усього цілим і здоровим, як же був спочатку. І, цілуючи його, сказав йому: "Радій і міцній благодаттю Господа нашого Ісуса Христа, ось-бо з тобою Господь Бог, і нащо казав ти, що покинув Він тебе? Здійсни-бо подвиг свій і прийдеш до Господа прийняти приготований тобі вінець безсмертя". Це мовивши, ангел невидимий став. А святий мученик Теодор, дякуючи Богові, почав співати: "Величатиму Тебе, Боже мій, Царю мій, і благословлю Ім'я Твоє повік-віку". Нечестивий же Ліциній, як тільки день настав, послав двох сотників своїх, Антіоха і Патрикія, говорячи до них: "Ідіть і принесіть мені тіло того, що помер погано, Теодора, нехай покладу його в олов'яну скриню, вкину в безодню морську, щоб християни безумні його не забрали". Коли ішли сотники і до місця хресного наближалися, бачили, що стоїть хрест, розп'ятого ж на ньому мученика не бачили. І сказав Антіох до Патрикія: "Правду кажуть галилейці, що Христос їхній воскрес із мертвих, ось Він, як же думаю, і Теодора, раба Свого, воскресив". Патрикій же, ближче підійшовши до хреста, побачив святого Теодора, який на землі сидів і хвалив Бога. І возвав Патрикій великим голосом, говорячи: "Великий Бог християнський, і нема иншого Бога, окрім Нього". Підійшли ж обидва сотники до святого, мовили йому: "Просимо тебе, мучениче Христовий, прийми нас, бо і ми з години цієї християнами є". И увірували в Христа дня того два сотники ті і з ними — сімдесят воїнів. Довідавшися про те, Ліциній послав Сикста, намісника свого, і з ним триста воїнів, щоб усіх, хто в Христа вірить, убили. Вони ж, прийшовши і бачивши, як святий Теодор силою Христовою творив чуда, увірували в Господа нашого Ісуса Христа. Збіглася ж кількість незчисленна люду на місце те і взивали: "Один є Бог — Бог християнський, і нема иншого Бога, окрім Нього!" І знову взивали: "Хто такий Ліциній-кат, камінням його поб'ємо, для нас же є Богом і Царем Христос, якого Теодор проповідує". І був великий гамір серед людей, і бунт, і до пролиття крови прагнення. Прийшов-бо один воїн, що мав меч оголений, на ім'я Леандер, — він на святого кинувся, хотівши ударити його. Сикст же, намісник царський, завернув Леандра, вихопив меч із рук його і проколов його посередині. Другий же якийсь воїн на ім'я Мирпос, угрин родом, кинувся й убив намісника. Святий же Теодор крикнув, вгамовуючи бунт людський, кажучи: "Зупиніться, любі, Господь мій Ісус Христос розіп'явся, стримуючи ангелів, щоб не чинили помсти людському роду!" І ледве Теодор святий, багато сказавши, просивши ж і моливши, вгамував гамір і бунт людський і пішов мимо в'язниці. За святим же пішли всі люди і воїни, а ті, що у в'язницях були, в'язні, крикнули голосно до святого: "Помилуй нас, рабе Бога Вишнього". Святий же, словом із пут звільнивши їх і двері темниці відчинивши, сказав їм: "Ідіть з миром і згадуйте мене, о мужі". Збігся ж до нього весь град, і всі відверталися від ідолопоклоніння, прославляли Христа, єдиного Бога, і хворі зцілювалися, і біси з людей виганялися. Кого-бо лише рукою святий торкнувся чи хто до одягу святого торкався, — зразу той отримував зцілення. Хтось же з найближчої спіри Ліцинія бачив те, що відбувалося, поспішив до царя, кажучи: "Весь град, покинувши богів, вірує в Христа, наукою і волхвуванням Теодора". Цар же люті сповнився, зразу спекулятора послав, щоб обезголовити Теодора святого. Бачивши спекулятора, народ підняв галас і бунт, встаючи проти Ліцинія, і спекулятора убити хотіли. Святий же довгими словами умовляв їх зупинитися від такого починання. Врешті сказав: "Брати й отці, не піднімайте боротьби на Ліцинія, він-бо слуга батька свого — диявола, мені ж далі належить відійти до
