Господом нашим? Приступімо до Диоклитіяна-царя і скажімо йому: "Християнами і ми є і бажаємо з панами нашими, які володіли нами в житті цьому, нетлінний вінець у житті прийдешньому отримати". Таку раду корисну поміж собою створивши, усі з тим погодилися сердечно, перерахувавши, в якій кількості є з жінками і дітьми, - і виявилося число душ їх тисяча і три. І пішли всі, стали перед судилищем нечестивого ката Диоклитіяна, єдиними устами взиваючи: "І ми християнами є і наслідуємо батьків і панів наших, які за Христа свою кров пролили. Дияволові не підкоряємося, ідолам сліпим, глухим, німим і бездушним не поклоняємося". Цар же, бачивши, що їх багато, вельми гнівом збентежився. Проте спершу вдав собі лагідність, почав ласкою зваблювати їх: "Чому, — говорив, — настільки ви безумні, що добровільно кидаєте себе на згубу? Але краще послухайте мене, як батька, який добре вам радить: принесіть жертви богам і позбудетеся того буйства, яким звабилися Євсевій і друзі його протиктори і погано з життя цього відійшли. Ви ж, якщо послухаєте мене і, приступивши, принесете жертви богам безсмертним, почесті й дари від мене немалі приймете і милістю нашою доволі збагатитеся". Святі ж відповідали катові: "Ми ані дарів твоїх не потребуємо, ані погроз твоїх не боїмося, але намагаємося жертву хвали принести Богові живому й істинному, ти ж, що хочеш чинити, чини швидко, ніщо-бо не є для нас від Христа дорожчим". Диоклитіян же, такі святих мучеників слова почувши, забоявся, щоб якийсь новий бунт серед людей не зрушили, бачив-бо їх, що вельми сміливо захищали свою в Христа віру, і дав знак воїнству своєму, щоб з оголеною зброєю обступили зібрання християнське, де ж було, немало і малих дітей, яких матері на руках тримали, з них же одні були однолітні, инші двох чи трьох місяців. Коли ж озброєне військо навколо обступило християн, сказав до них цар: "Нині-бо підкоріться моїй раді і визнайте, що хочете принести жертву богам і поклонитися їм, щоб цілими і здоровими повернутися в доми свої, помилуйте і немовлят ваших, так, як я вас милую, щоб через безумство ваше ви і діти ваші не загинули. Якщо-бо мене не послухаєте, то й Христос ваш нічого вам не поможе". Відповіли йому святі: "Ми навчилися одному, що на Небесах живе, поклонятися Богові і єдинородному Його Синові і Слову Господу нашому Ісусові Христові, Йому, що всім є, і Святому Його Духові. Не зманюй-бо ніякою суєтною твоєю милістю нас, яких же ані привабами своїми не вмовиш, ані погрозами не настрашиш, щоб ми від віри в Христа, Господа нашого, відпасти мали і поклонилися бездушним ідолам, яких ти шануєш. Нічого ж для нас від Христа, живого навіки-віків Бога, не є дорожчим і бажанішим". Тоді розлютився Диоклитіян, дав знак воїнам, щоб зразу потяли їх усіх. Вони ж, наче звірі люті, звідусіль на них напали, посікли святих христових мучеників, ні одного не пощадили, ані дітей, що годувалися з грудей матерів своїх. І не залишився з тисячі трьох ніхто живий. Так святі Христові мученики у правовірному ісповіданні подвиг свій страдницький здійснили місяця, що його єгиптяни мехир називають, 13-го дня, нашого ж лютого місяця 7-го дня, у Никомидії, митрополії Витинійській, за царювання Диоклитіяна. У нас же царював Ісус Христос, істинний Бог і Спас наш, Йому ж слава і хвала з Богом Отцем і зі всесвятим благим і животворним Духом навіки-віків. Амінь.
Місяця лютого в 8-й день
Страждання святого великомученика Теодора Стратилата, яке написав Уар, слуга його
Як же світло сонячне звеселяє очі зрячих, так про мучеників слово осяює розум тих, хто слухає, і як же небо прикрашається зорями, так Церква Божа мучениками, і як же квіти на полі, так у Церкві мученики. Пам'ять про мучеників є звільненням від боргів. Пам'ять про мучеників — це немічних лікування, утішання тих, хто в скорботі, і вибавлення страждаючих від духів нечистих. Пам'ять про мучеників є життям і здоров'ям для мучениколюбпів. Великі мучеників подвиги, світлі є святих вінці. Віддавши на рани свої тіла і всі приваби світу цього за гній мавши, від Христа не відвернулися, через те й Господь винагородив їх життям з ангелами безтілесними. Бо відколи споконвічний роду людського ворог намагався перемогти людей, став перешкодою їм до райського поселення, не перестали люті звірі підніматися на тих, котрі у вірі благочестиві. Він і в наші часи [каже Уар, слуга святого, який про страждання його написав] підняв звіра лютого на стадо Христове — Ліцинія, говорю, йому ж благочестивий цар Константан дав за дружину сестру свою. Тож цей Ліциній, прийнявши скіпетр від нечестивого Максиміяна і його наслідуючи у всьому, зразу невгамовне підняв гоніння на тих, хто проявився у благочесті, і послав у кожен град і край нечестиві свої накази, і ними без числа хоробрих воїнів убив. Він убив сорок мучеників у Севастії, також і сімдесят найкращих воїнів і князів палати своєї, і триста мужів із Македонії. Коли ж бачив найнечестивіший, що велика і незліченна кількість, зневажаючи нечестиві його накази, віддається на смерть за благочестя, звелів знатніших і чесніших серед християн шукати, які чи у воїнських полках, чи в градах були, і тих лише [незважаючи на загальну вірних кількість] змушувати до ідолопоклоніння, сподіваючися страхом переконати всіх, що під рукою його були. Коли розшукували з ретельністю великою по всіх усюдах найзнатніших християн, відомо стало Ліцинію, який у Никомидії був, про святого Теодора, стратилата, який перебував тоді в Іраклійському граді поблизу Євксинського понта, що християнином є і багатьох до Христа навертає. Святий же Теодор був родом із Євхаїт, які лежали не дуже далеко від Іраклії-града, тілом хоробрий і мужній, з лиця був вельми вродливий, премудрий же розумом і ритор найкращий, через те називали його вриоритором, що означає "джерело красномовства". Поставлений же був царями стратилатом, тобто воєводою, і Іраклійський град у володіння йому було дано, як достойному, за хоробрість його, якою знаменитий був відтоді, відколи убив змія у Євхаїтах. Було ж недалеко від града Євхаїтського з північного боку поле пустельне і в ньому — провалля велике, всередині ж того провалля вгніздився змій великий. Коли він звідтіля виходив, земля на тому місці тряслася, вийшовши, якщо когось знаходив, людину чи худобу, з'їдав. Чувши про те, міцний Христовий воїн Теодор святий, з полками тоді бувши, вийшов сам-один, нікому ж не розповідаючи про намір свій нічого, озброєний звичною своєю зброєю, маючи на грудях
