з миром, тому ж, хто взяв, хай віддасть Бог, як же хоче". Те сказавши, відійшов від них, і зразу той, що взяв камінь, упав мертвий. І забоялися мореплавці страхом великим, і, прийшовши, прощення просили і камінь повернули. Печальний же був святий через смерть одного мужа несподівану і плакав за ним днів багато. Коли ж перебував преподобний на місці тому років три, було нашестя агарян на Аттичні краї. І переселився святий на один острів пустельний і безводний, що Ампіл називається, у ньому ж голод і спрагу терпів немало часу. Тоді звідти прийшов на місце гарне, що Сотиріє називається, звідки ж вигнав біса і привидів, які настрашити його хотіли, перебував на ньому аж до блаженної кончини своєї. Там зібралися до нього брати, і монастир малий влаштувався. Аттичний же препороначальник на ім'я Криніт, який любив преподобного, звів у монастирі його церкву в ім'я святої великомучениці Варвари. І перебував святий, постом і молитвами безперестанно для Бога трудячися і служачи для душевного спасення і тілесного здоров'я людей, словом і життям приносячи користь їхнім душам, молитвою ж лікував тілесні хвороби. Григорія-ченця, який на шлунок завжди хворів, зцілив словом. Жінку одну знатну в Тивах, яка була лютою і довгою недугою одержима і на лікарів втратила надію, пославши до неї учня свого Панкратія помастити її святим єлеєм, раптом з недуги понад сподівання у повне здоров'я повернув. І на всілякі хвороби швидке подавав зцілення преподобний, і те, що має бути, провіщав багатьом. Перебувавши на місці тому сім років, до кончини наблизився. Перед кончиною його трапилася річ така. Був один серед учнів преподобного на ім'я Теодосій. Він мав брата по плоті мирянина Филипа, саном спадаріяг. І захотів Филип прийти до преподобного — і щоб відвідати брата, і щоб преподобного Луку побачити, про нього ж багато преславного чув. Передбачив же преподобний Лука прихід його, сказав до Теодосія: "Приготуй, брате, що потрібно, вечерю добру, йде-бо брат твій до нас на вечерю". Теодосій же здивуванням і радістю охоплений був, страву швиденько приготував і за ворота часто виходив, на шлях дивлячись і братового приходу з нетерпінням чекаючи. І коли настав вечір, прийшов Филип, несучи багато для гостини, і прийняв його святий люб'язно, і вечеряли всі разом, ївши й пивши те, що перед ними було, на Славу Божу. Їв же тоді преподобний і пив більше, ніж звичайно, це ж через пригощання Филипове. Після вечері ж і звичних на сон молитов, коли ліг Филип спочити, спокушався він думкою про преподобного, говорячи до себе: "Лицемірний цей старець, їсть-бо і п'є добре, і здається мені, що вдає собі постництво і святиню". Тоді заснув Филип і бачив у сонному видінні двох юнаків пресвітлих, які гнівним оком на нього поглядали, розгніване ж лице йому являли й суворо говорили: "Чому думаєш неправедно про преподобного? Нащо в собі самому засуджуєш невинного і святого? Піднеси очі свої, що бачать земне, і поглянь, яких від Бога почестей сподобився той, який у твоєму розумінні є лицеміром та облесником". Поглянув же Филип побачив якесь місце преславне, порфирою застелене, і на ньому стояв Лука преподобний у великій славі, сяяв же, як сонце. Після цього збудився, був нажаханий і розповів те своєму братові по крові Теодосію та иншим ченцям, тоді й самому преподобному з покаянням гріх свій ісповідав, просив прощення і, велику користь прийнявши, пішов.
Передбачив же преподобний свій до Бога швидкий відхід, пішов відвідати всіх, що в околицях пустелі тої були, отців і цілував їх останнім цілуванням: "Моліться за мене, — говорив, — брати, моліть Владику Христа, невідомо-бо, чи побачимося після цього, чи ні". І так, всіх обійшовши, зачинився у своїй келії і до відходу готувався три місяці. Тоді почав хворіти тілом, за вісім днів перед кончиною. Сів біля нього, хворого вже вельми, що на землі лежав, Григорій-пресвітер і спитав його, що заповідає про своє поховання, де велить покласти своє тіло. Він же відповів: "Зачепивши за ноги труп мій, вкиньте в хащі, бо якщо й не потрібний нікому, то хоч звірам на поїдання знадоблюся". Пресвітер же довго просив святого, щоб инакше звелів про своє тіло і назвав місце для поховання свого. І за годину мовив святий: "На місці цім, де лежу, поховай мене, бо хоче Бог прославити місце це на славу Імени Свого святого". Коли те мовив, заходило вже сонце, звів очі свої вгору і мовив: "У руки Твої, Господи, передаю дух свій". І заснув сном тимчасової смерти лютого місяця у 7-й день. Душа ж його свята відійшла до Бога на життя безсмертне. Коли настав ранок, зійшлися всі навколишні ченці і миряни, і було зібрання люду велике, і плакали довго через втрату такого світильника світу, поховали його чесно на місці, на якому звелів, у келії його, в якій подвизався. Після шести ж місяців, коли чернець один, Косма Євнух із Пафлагонійського краю, в Італію ішов, було у видінні Боже веління, щоб ішов на місце, де спочив Лука преподобний, і при гробі його щоб перебував. Коли-бо прийшов Косма і жити там почав, ковчег із нетлінними преподобного мощами із землі вийняв і поверх гробу поставив, дошками і ґратами загородив гарно, келію ту на церкву перетворив, і були чуда від святих тих мощей. Витекло-бо пахуче миро, ті, що ним мастилися, отримували зцілення, криві починали ходити, просвітлювалися сліпі, очищалися прокажені, і біси проганялися молитвами Луки преподобного силою ж Господа нашого Ісуса Христа, Йому ж слава з Отцем і Святим Духом навіки. Амінь.
У той самий день страждання святих мучеників, тисячі і трьох, з дому чотирьох царських протикторів у Никомидії
Коли царював Диоклитіян-нечестивий і лютий кат, велике на Церкву Христову піднялося гоніння, і багатьох християн у темницях замикали й убивали через Христа. Тоді постраждали і раби Христові Теопемпт-єпископ і Теона, колишній волхв, і чотири протиктори царські Васос, Євсевій, Євтихій і Василид, і святий Петро-мученик, якому довірили бути їхнім сторожем, не олександрійський архиєпископ, а кувикуларій Диоклитіянів. І жінки тих протикторів, прийнявши святу віру і в ісповіданні Христовому перебуваючи непохитними, душі свої за Господа поклали. Після них-бо і домашні їхні, слуги всі, раби і вільні, розсудивши собі, єдинодушно вирішили: "Ось пани наші, які наказують нам у світі цьому, — святі через віру в Христа Господа, зневажили життя це дочасне і суєтне, насолоджуються нині вічними благами. Чому б і нам не піти за
