Житія Святих - Лютий - Данило Туптало

нашого приступити посмів, весь сповнений підступу і неправди, що ж сама про тебе річ свідчить? Якби спочатку добровільно правду нам розповів, то не було б нині, хоч не хочеш ти, про тебе відкрито. Іди-бо від нас і за всі межі Аттицькі і повернися до тої, що народила тебе, вона ж, вельми сумна, ось уже третю ніч вельми мені докучає". Коли це ігумен сказав, настрашився блаженний Лука дуже, і стояв як заціпенілий, і долі дивився мовчки, сльози ж випускав з очей, не хотівши відлучатися від дружини святої. Тоді ігумен, бачивши сльози і смирення, розчулився і почав лагідно говорити до нього, кажучи: "Неможливим є, щоб ти не повернувся, дитино, до матері своєї в цей теперішній час, а потім не буде для тебе заборони на монастирське життя — так вчини, раджу тобі, бо, як же очевидно, молитва її сильна вмолити Бога, твою ж молитву великою мірою зупинити". Це чуючи, блаженний Лука нічого супроти не сказав, але поклонився, молитви і благословення від отця просячи, і так, хоч не хотів, із монастиря вийшов і вирушив в дорогу до матері у село Касторійське. Увійшовши в дім, побачив матір зажурену, яка, коли побачила його, радости і здивування сповнившися, встала і не зразу до сина, щоб по-материнськи його обняти, кинулася, але спершу, жінка мужня і богобоязлива, очі до Бога звівши і руки свої до Нього піднісши, дяку Йому віддала, бо Його поміччю сина любого, якого втратила, знову прийняла: "Благословенний, — казала, — Бог, що не залишив молитов моїх і без милости Своєї мене". Так Лука святий з Божої волі повернений був до матері, служив їй як син і перебував при ній чотири місяці. Тоді, горячи духом до Бога і до життя з Богом безмовного, захотів від неї піти знову, і вже не боронила йому мати в доброму намірі, не завертала з дороги його, не ненавиділа-бо того, що синові її і кожному понад батьків Бога шанувати належить. Молитви-бо її святий Лука мав як доброго шляху свого поводиря, пішов у приморську якусь гору, яка Йоановою називалася, де була церква святих безсеребреників лікарів Косми і Дем'яна, і там, малу собі келію влаштувавши, почав жити в Бозі. Які ж там підняв труди, подвизаючися, і борючися з бісами, й умертвлюючи свою плоть, сказати детально неможливо, проте й замовчувати всього не годиться, але окремі з багатьох нехай розкажемо, щоб пізнати, яким було життя того угодника Божого.

Був у преподобного учень один, він мав сумнів щодо отця свого, думаючи, що лицемірно вдає, наче безперестанку молиться, бачив-бо, що він не займається нічим: ні Божественними Книгами, ні слів Отців не навчається, — і вважав його невченим і таким, що нічого з божественного не розуміє і не в чуванні, але уві сні й лінощах ночі всі провадить. Через те якось, коли було пізно і старець двері келії своєї замкнув, сів учень той зовні при дверях і голову до дверей прихилив, слухаючи, що старець вночі робить: чи відпочиває, чи молиться? І перебував, слухаючи, цілу ніч аж до ранку. Що ж чув, сам розповів: "Чув, — казав, — як він коліна схиляв і головою до землі бив, до кожного поклона загальний той глас "Господи, помилуй" у теплоті духа промовляв. Тоді, більше розпалившися ревністю до Бога, частіші творив поклони, ревніше "Господи, помилуй" взиваючи. І трудився, поки знеміг тілом, кинувся ниць на землю, духом же не знемагаючи, бо й лежачи, до Бога взивав, молячися. Тоді, знову вставши, те ж чинив, коліна схиляючи, аж до зорі ранкової, і цілу ніч у такій перепровадив молитві. Відтоді учень той, у подвигах отця свого впевнившися, каявся через попередній сумнів свій і розповідав про те иншим під присягою після переставлення святого. Не лише ж нічними з поклонами чуваннями, а й денними трудами умертвлював себе преподобний, бо влаштував собі вертоград малий, дерев же різних насадив і сіяв насіння земне — не задля потреби своєї чи набутків, але задля утвердження тіла свого, аби, щодня обробляючи вертоград, до поту лиця трудитися. А ті, що були з дерев і з насіння, плоди, ті роздавав тим, що приходили до нього. Часом, наповнивши великий кошик, відносив потай на ниви чужі, які близько були, і там те клав. Так трудами своїми годував инших, сам же перебував голодуючи й постячи. Почали ж у вертоград його приходити олені й чинити шкоду, одне з'їдаючи, инше ж ногами топчучи, і відганяв їх святий. Але коли в келію повертався, олені зразу у вертоград заходили, і було так багато разів. Втомившись же, вийшов святий до них і до одного з них, що ростом був більший, як до розумного і вченого створіння, мовив: "Чому шкоду мені чините і мої труди спустошуєте, коли я ніколи вас нічим не образив? Одного Господа є рабами, одного Бога творінням, крім того, я, за образом Божим створений, маю владу над иншим творінням, все-бо покорив Творець під ноги людині. Тому велить Бог, щоб не зійшов ти з місця цього, але тут стояв, де достойну кару приймеш" . Коли мовив те святий, зразу олень, наче стрілою вражений, упав на землю і лежав нерухомий, а всі инші олені відбігли. Трапилося ж тоді ловцям, які пустелею ходили, побачити те здалеку, і, кинувшися, до оленя лежачого прибігли. І, втішені, несподіваний улов тягнули, щоб зарізати. Преподобний же, зжалившися над оленем, сказав до них: "Браття, нічого ж між вами й оленем цим спільного нема, ви ані не трудилися для нього, ані не зловили його, але до зловленого прийшли і зарізати його хочете: годиться-бо радше змилосердитися над тим, хто від немочі впав і лежить, не втікаючи". Це почувши, ловці залишили оленя, дивуючися доброті святого, він же відпустив того в пустелю цілим і здоровим.

Такий життям досконалий був чернець преподобний отець наш Лука, проте не був ще в досконалий чернечий чин одягнений і, того вельми бажаючи, молився до Бога ревно, щоб сподобив його святого ангельського образу, — і почутий був, отримав бажане. Прийшли-бо до нього невідомо звідки два ченці старі, сивиною чесні, і лицями на святих подібні, розповідаючи про себе, що йдуть до Старого Риму. Вони, помолившися, одягли Луку преподобного в досконалий чернечий ангельський образ і, повчивши його, відійшли. Не маючи ж що їм на дорогу дати, зовсім убогим тілом і духом будучи, ані потрібного для їжі не маючи, відпроваджував їх Лука, годуючися від них