Житія Святих - Лютий - Данило Туптало

духовними словами корисними. Прийшовши над берег морський, сіли трохи відпочити і вже хотіли на тому місці відлучитися від Луки блаженного, давши йому в Господі цілування. Коли сиділи вони, тут раптом з моря вискочила рибина немала і впала на березі перед ногами їхніми, тоді і друга, й обидві кидалися по землі, наче готові себе віддати в руки їхні, — це ж було молитвами Луки святого. Він-бо, через те що не мав потрібної їжі на дорогу дати своїм благодійникам, Бога, Опікуна всіх, таємною своєю до Нього в серці молитвою впросив послати їм на дорогу їжу. І так, як колись Іллі через ворона посилав хліб і м'ясо, так цим отцям преподобним через води морські послав рибу. Вони ж, взявши обидві рибини, подякували Богові, який відкриває руку Свою і насичує все живе благоволінням. Прийнявши досконалий образ, преподобний отець наш Лука прийняв життя найдосконаліше, почав більше подвизатися, більші, понад попередні, труди додаючи до трудів і піст до посту, зі сльозами і всенічним чуванням. Їжею був йому хліб ячмінний, часом же сире зілля, і питтям — вода. Сну ж дуже мало коли приймав, для того мав у келії своїй викопану яму в землі на подобу гробу, це ж для постійної пам'яті про смерть, і коли треба було якоїсь ночі заснути, лягав у яму ту, наче умираючи і хоронячись, і, трохи спочивши, зразу вставав на молитву, Давидове кажучи слово: "У час негоди спішу і взиваю". І знову: "Поспішили очі мої до ранку научатися словам твоїм". Так він собі жив, розійшлася вістка про його добродійне життя між навколишніми мешканцями, і почали до нього люди приходити. Якось прийшли до нього два брати його по плоті, розповідаючи, що батько їхній перед кончиною життя свого те золото, що мав, і срібло, і гроші сховав десь у землі і, умираючи, не сповістив місця, в якому сховав скарб. "Але просимо Тебе, — говорили, — отче, помолися до Бога, щоб сповістив нам таємне, щоб не чинили ми щоденних між собою сварок: братами будучи, один на одного думаємо, хто вкрав батьків скарб і сховав собі. Зроби-бо молитвами своїми, щоб і ворожнеча між нами розпалася і щоб явленим скарбом вгамувалася убогість і бідність наша. Преподобний же відмовлявся і відсилав їх від себе, негідним себе називаючи, вимолити те в Бога. Але вони часто приходили, просьбами своїми надокучали і схиляли на милість. Помолився-бо за них святий до Всевидця Бога і, через откровення довідавшися, назвав їм те місце, де батько їхній поклав скарб. Вони ж, пішовши, копали на вказаному місці і знайшли на ньому батькове золото і срібло, за словами святого, і прославили те чудо в навколишніх селах.

Ненависник же добра диявол, хоч і завжди його хоробрий той Христовий воїн перемагав, проте ще намагався підняти на нього боротьбу і, хотівши йому якусь шкоду і перепону вчинити, влаштував підступом своїм річ таку. З одного ближнього села, його напученням, прийшли до святого три жінки, плачучи, і ридаючи, і до ніг його припадаючи, і тяжкі гріхи свої сповідаючи, і просили святого, щоб зцілив душі їхні доброю порадою і молитвою. Він же відвертався від них і відганяв їх всіляко, до єреїв відсилаючи, сам же не єреєм, але монахом неосвяченим був. Проте, хоч не хотів він слухати, наповнилися вуха його паскудними про гріхи жіночі розповідями. Коли вони відійшли, відразу ворог, що цілить у темряві в праведних серцем, напав на святого помислами нечистими й у вмертвленому тілі боротьбу підняв гріховну. Святий же, ворожий підступ розумівши, озброївся на нього зброєю молитовною і, стоячи три дні на одному місці, молився безперестанно — переміг його напади, дощем сліз погасив сильний похоті вогонь і розтоптав голову змія пекельного Божою поміччю. Після триденної ж молитви знемогло врешті його тіло, заснув трохи і бачив у видінні ангела, що став перед ним в образі вродливого юнака, гачок в руці тримаючи, який вкинув в уста і гортань йому, і здавалося, що Лука блаженний проковтнув гачок і дійшов він аж до нутра його. Після того явлений юнак висмикнув гачок з нього і витягнув якусь частину тіла, м'ясисту і криваву, і викинув з нього, і мовив йому: "Дерзай і не бійся". І зразу, збудившися зі сну, зрозумів, що вибавив його Господь від плотської гріховної пристрасти. І дякував Спасові та Ізбавителеві своєму.

Дався ж преподобному від Господа і передбачення дар, за чистоту життя його, і провіщав майбутнє. Про нашестя воїнства болгарського на грецькі володіння провістив, і збулося те свого часу, як же наступне явить слово. І таємниці людські ясно бачив. Була у преподобного сестра по крові на ім'я Калі, не лише ж по крові, а й по духу, наслідувала-бо життям брата свого у дівстві, цноті й чернечих подвигах. Вона часом зі своїми послушницями приходила зі свого монастиря до брата і служила йому, якщо в чомусь послужити було потрібно, іноді ж вертоград його обробляла, насаджуючи й очищуючи зілля. Якось же мовив до неї і до тих, що з нею, преподобний, кажучи: "Іде до нас чоловік, ношу велику й важку на плечах несучи і тяжко трудячися". Те мовивши, покинув їх і в гору відійшов. Вони ж, не зрозумівши сказаного їм і дивуючись, розмірковували, що означає те слово преподобного — хто обтяжений і якою ношею? І ось незабаром прийшов чоловік один, який не мав ноші жодної, нічого не ніс і питав про преподобного: "Де Лука святий?" "Маю, — казав, — до нього нагальну одну потребу". Сестра ж святого відповіла чоловікові: "Нема його нині тут, відійшов на якийсь час в пустелю, і коли хочеш побачити його, то почекай, поки прийде". Чоловік же той сказав: "Не піду, поки не побачу його". І терпляче сидів поблизу келії сім днів, чекаючи святого. Коли ж минув сьомий день, прийшов преподобний з гори пустельної і, побачивши того чоловіка, зразу, попри звичну лагідність свою, люто поглянув, грізним до нього мовив голосом: "Нащо прийшов у пустелю цю? Нащо, покинувши гради, у гори відійшов? Чому, пастирів і священиків зневаживши, до нас, простаків невчених, прибув? Як насмілився прийти перед очі наші, не побоявся помсти Божої, ти, що винен у безмірних беззаконнях?" Такими словами святого настрашений, чоловік сльози з очей проливав і не міг жодного слова промовити зі страху. Сказав до нього знову святий: "Чому мовчиш, коли розповіси про діла свої і явиш убивства, які ти вчинив, щоб, визнаючи своє