Дамір - Iрина Давидова

— Я ж його по носі клацнув, коли викупив ділянку для "Ліани", — згадав я, прокручуючи в голові давню ситуацію.

— Ти мені не розповідав.

— Та нічого такого. Просто він теж мітив на землю, але сам знаєш ціни. А Артем хто у нас? Так, бігає, дзяволить, грошей-то у нього немає. Він приходив до мене на уклін один раз, а я відмовив йому, бо, перед цим зустрічався з людьми, і вони вже готували документи. Земля практично була моєю.

— Це його точно зачепило. Але навіщо йому Лію підсилати під тебе?

— Та не вірю я, що вона могла так вчинити! Поговори зі своїм родичем, до нього наближений Шираєв!

— Сергій Костянтинович такий же мій родич, як і твій, — нагадав Кирило, тицьнувши мене носом, що я не підтримую родинних зв'язків, а тримаю все чисто на діловому рівні.

— Ну, ось може він і вирішив через Артема мені напаскудити за те, що я ненавиджу всю його сімейку.

— Даміре, може, досить?

— Знаєш, ми не будемо це обговорювати. Ні зараз, ні будь-коли.

— Гаразд, я поговорю з ним. Хоча, сумніваюся, що він мені чимось допоможе.

— Викликали, Даміре Тімуровичу? — постукавши, в кабінет увійшов Микола, який зовсім не розраховував сьогодні працювати.

— Викликав. Проходь, — я втомлено потер обличчя руками і, налив собі ще коньяку, вимовив: — Візьми найкращого детектива, з яким ми працювали, і пристав його до Лії.

— Ем, так вона ж завжди поруч з Вами, — не зрозумів він, примруживши очі, і уважно дивлячись на мене.

— Тепер Лія живе з Шираєвим.

— Може, потрібна охорона? Ви її для справи відправили туди?

— Коля, я схожий на недоумка? — зірвався на крик, стукнувши по столу кулаком. — Нехай все мені про неї доповідає: де була, як виглядала, що робила. Зрозумів?

— Звіт кожен день? — запитав помічник, свердлячи мене поглядом.

— Навіть частіше. Можеш йти, — відповів я, і махом випив алкоголь.

Кирило дочекався, коли Микола залишить кабінет, подивився на порожню склянку в моїй руці, а потім, зітхнувши заговорив:

— Бухати — не вихід. Тобі треба зібратися з думками, силами і жити далі. На Лії світ клином не зійшовся, скільки було і буде ще таких баб?

— Кириле, ти ж знаєш, що вона не була схожа на жодну з них! Вона не гналася за моїми грошима.

— А подарунків ти їй багато зробив? Просто цікаво, тому що, скупердяєм ти ніколи не був.

— Та якісь там прикраси, квіти, нічого особливого. Готель на Новий рік.

— Який? «Ліану»? — здивовано запитав Кирило, ліктями обпершись об коліна.

— Бл*дь, на тій же землі! — сердито вилаявся я, починаючи зіставляти факти.

— Це вже схоже на привід задуматися.

— Це не привід задуматися. Я не дозволю думати так про Лію.

— Даміре, але що, якщо це правда?

— Плювати! Ніхто не буде так думати, як би там не виявилося.

— Що ти плануєш робити?

— Для початку — нап'юся, — відповів я, знову наливаючи коньяк, і, діставши з шухляди столу сигарети, прикурив одну.

— І що далі?

— А далі буду повертати Лію. Вона — моя жінка.

Брат безмовно кивнув і, поплескавши мене по плечу, так само мовчки вийшов, залишаючи мене наодинці зі своїми думками. Зробивши глибоку затяжку, влив в себе ще грам сто і, піднявшись, прихопив нову пляшку, повільно прямуючи в нашу з Лією спальню. Варто було тільки ступити за поріг, як в ніс вдарив запах улюблених парфумів малої, якими вона стала користуватися ще в Італії. У спальні лежало все на своїх місцях, Лія не забрала нічого, що належало їй. На комоді, біля дзеркала стояла її скринька з прикрасами, поруч лежала невелика косметичка, яку вона дістала вранці, щоб нафарбуватися, а з іншого боку — щітка для волосся. Я обожнював її волосся, воно було м'яким і шовковистим, мені подобалося пропускати крізь нього пальці. Коли вона розпускала його, ставала більш повітряною і сексуальною, ще гарнішою і ніжнішою. Її завжди хотілося торкатися, відчувати під пальцями теплу, гладку шкіру і гладити, щоб відчути, як від моїх ласк по її тілу біжать мурашки.

Господи! Це неможливо боляче згадувати! За що вона так зі мною вчинила? Маленька, тендітна дівчина змогла роз'ятрити мені душу, змогла сколихнути всі почуття, а потім лише кількома словами розтоптати їх, як непотрібну річ.

— Чорт! — прошипів я, коли відчув неприємне печіння на пальцях.

Сигарета зітліла, поки я стояв як укопаний і розглядав речі малої. Пройшовши в ванну і залишивши пляшку на тумбочці, відкрив кран, загасив недопалок і кинув його в сміття, і тут мій погляд зачепився за білі домашні капці з маленькими пухнастими помпонами. Лія завжди одягала їх після душа, попри те, що підлога в будинку була з підігрівом. Я ще сміявся, що вона так кумедно в них виглядає, але дівчина тільки смішно показувала мені язичок і сідала на пуф, щоб нанести нічний крем для обличчя.