Я (не) втечу від тебе. - Марі Керімей

— Так… Біжи. Мені теж треба. Пізніше побачимось, — він помахав мені рукою, а я чимдуж побігла в аудиторію.

Пара пройшла не так добре, як перша. Ця була досить нудною. Та і професор Робін говорив нудно. Хотілося лише спати.

Зрадівши, що ця нудятина скінчилась, я пішла до виходу. Хотілося швидше піти на роботу. Я визвала таксі та чекала у дворі. Поки стояла, то розглядала студентів. Усі веселились і спілкувались. Були такі щасливі й веселі. А я така сумна та знесилена.

Таксі під’їхало. Я сіла на заднє сидіння, опустила голову собі на руки та зітхнула. Як же я втомилась. Ми рушили з місця. Важко зітхнувши, я все ж випросталася та підняла голову. І тут на пене знову наступила така паніка, що коліна труситися почали. Коли ми виїжджали за ворота універу, я побачила той проклятий автомобіль Олександра. Він слідкує за мною? Бовдур!

У середині все похололо. Від страху шлунок зводило. Слава богу, що до роботи було недалеко. Я розплатилась і вийшла з таксі, обернулась, точно той самий чорний (ford) припаркувався на повороті в кінці вулиці. Я забігла в кафе так швидко, наче, це коштувало мені життя. Я так бігла до самої роздягальні.

Переодягнувшись у форму, знайшла Риту біля барної стійки.

— Привіт, — привіталась я.

— Привіт, як ти? — Запитала вона, роздивившись мене з ніг до голови. Я відвела її в бік та розповіла все про аварію. Про те, що з Бегамом помирилися. Промовчала тільки про зґвалтування. — Ох, подруго… Везе тобі! — З горем промовила Рита, а потім обійняла мене.

— Ритуль? Можна я в тебе переночую? — Запитала, не знаючи, що робити. Мені було страшно. Та й машина та чорна мене жахала. Усе думала, що то той клятий Олександр.

— Звичайно, можна, — посміхнулась вона та обійняла ще сильніше.

— Дякую… — посміхнулась у відповідь. — Я тоді заберу речі й одразу до тебе, — ми розійшлися по різним куткам. Я до столиків в одній стороні, вона в іншій.

Бегама я більше не бачила й Олександра теж. На душі було так добре.

Після роботи я поїхала додому. Зібрала деякі речі. Засоби гігієни та косметики. Ту машину я більше не бачила, але все одно було таке відчуття, що за мною хтось стежить.

Коли їхала до подруги, то купила по дорозі бутилку червоного вина (fragulino) і вже стояла біля її дверей. Рита відкрила їх із посмішкою на обличчі. Обійнявши її, ми одразу попрямували на кухню. Вона розлила вино по келихам і ми просто сиділи й розмовляли, про все на світі. Люблю такі вечори в компанії Рити. Вона мене розуміє, як ніхто. З нею я забувалася про всі свої проблеми. А тепер і про Олександра, від якого в мене мурахи по тіло, від страху.

Уже сп’янілі полягали спати. Вечір був насичений, тому я й заснула швидко. Тільки голова торкнулась подушки, як розум відключився.

***