Я (не) втечу від тебе. - Марі Керімей

— Яка ж ти солодка, — важко дихаючи, промовив Олександр, задихаючись від власної хіті. Він продовжив свою муку над моїм тілом, покусуючи та цілуючи шкіру, міцно мнучи мої стегна й сідниці. Пекучий і водночас ріжучий біль розносився по всьому тілу. — Я вже хочу бути в тобі… — ричав він мені на вухо, обпалюючи шкіру своїм п’янким диханням.

— Прошу… — знову простогнала, як собачка якась, не маючи сили сказати, нічого, окрім мольби. Я не хотіла такої близькості. Не хотіла цього чоловіка. Не хотіла відчувати його п’янке дихання на своїй шкірі.

Він не втримував своєї звіриної хіті та зірвав із мене білизну одним ривком. Я скрикнула і зляканими очима дивилася на нього. Олександр не мав наміру довго зі мною гратися. Спустив штани з боксерками, увійшов одним ривком. Від болю моє серце стислось, а зуби скреготіли. Я прикусила губу до крові, відчула в роті присмак металу. Сліз не було. Лише біль і страх.

— Оооооууу… — протягнув він, важко дихаючи мені на вухо. Його голос, як і погляд, був здивований. — Ти не казала, що цнотлива, — Олександр дивився на мене захопленими очима, не збираючись рухатись у мені. Просто лежав і дивився в моє обличчя, наче я щось нейтральне, щось не своє, на рідкість жадане. Джекпот, який він виграв у лотерею.

Я мовчала. Просто не знала, що відповісти. А… байдуже. Він і так уже забрав у мене мою невинність. Через деякий час я звикла в собі до його плоті, і він почав рухатись. Спочатку повільно, наче давав змогу звикнути до відчуттів, а потім швидше і швидше. Дивно, але я не відчувала болю, як перше його вторгнення. Він усе робив професійно. Але чому я дивуюся? Я ж у нього не перша.

Олександр тяжко дихав, закинувши мої ноги собі на талію. Він рухався впевнено й так шалено. А потім просто кінчив у мене. Я відчувала його сім’я в собі. А тоді він рухнув на мене зверху, притискаючи до матрацу. А що мені, дісталося, окрім, болю й сорому? Нічого… Просто нічого…

От зараз мені дійсно стало гидко. Гидко тому, що я настільки слабка, що не могла нічого зробити. Я намагалася вилізти з-під скали, яка накрила мене всім своїм тілом. Добре, хоч не бив. Не залишив на пів живою. Хоч за це йому дякую.

— Все! Злізь із мене! — кричала я і злість накривала мене з головою. Хотілося кричати, рвати й кидати все, що натрапить на очі. Настільки мені було огидно, боляче й сумно. Він піднявся на лікті та подивився в мої очі, але там він міг бачити лише злість. — Злазь із мене! — знову спробувала його скинути.

— Чому ти кричиш? — Запитав, не розуміючи, Олександр, наче включив дурника й не усвідомлює, що тільки що наробив. Покидьок!

— Тому, що ти мене згвалтував! Забирайся! — я била своїми кулаками в його груди, звивалася під ним, мов вуж. Кричала та істерила. Нерви вже були на межі.

— Добре… — Олександр, нарешті, встав із мене. Я полегшено видихнула, та закутавшись у простирадло, побігла до ванної. Закрилася і просто з’їхала по дверях на підлогу. От тоді мене накрило… Я почала ридати, захлинаючись власними сльозами. Усе не мало бути так! Він не мав права так зі мною вчиняти! Я чула, як захлопнулися вхідні двері з такою силою, що здавалося, навіть у ванній штукатурка попадала.

Я встала. У ногах була тяжкість. Усе тіло боліло. Пішла до ванної. Ноги запліталися. Включила воду і просто сіла у ванній, піджавши коліна до грудей. Мені було тяжко, гидко, боляче. Я просиділа так майже пів ночі. Вода вже була холодною.Тоді я піднялася. Спати на тому жахливому ліжку не хотілося, тому я застелила на підлозі та лягла. Спати не могла. Але, як тільки голова торкнулась подушки, одразу заснула і відпустила жахливі думки. У сон понурилася швидко.

***