Я (не) втечу від тебе. - Марі Керімей

Я думала, що гіршим день уже не, може, бути, але я помилялася. Він схопив мене за руку. Той, кого я найменше всього очікувала побачити біля свого будинку.

— Олександре Максимовичу, чому ви тут? — я подивилася на нього зляканими очима. Не розуміючи, як взагалі він знає, де я живу? Його погляд холодних зелених очей мене лякав. Він тримав мою руку міцно. Хватка така, що біль здавався нестерпним. З його рота віє тяжким алкоголем. Та він п’яний, як чіп! Скільки ж він випив перед тим, як прийти до мене? Олександр притис мене до себе так міцно, що його сильні руки відчувалися по всьому тілу.

— Я хотів бачити тебе, — його руки почали вивчати моє тіло. Нахабно, без тіні сорому. А от я соромилась. Впадала в трепет.

«Цікаво, що це з ним? Чому він так себе поводить? І чому я не тікаю від нього? Чому не накиваю п’ятами?» — поставила собі питання.

Його п’яні рухи були болісними й нестерпними. Ніби й не жахливі. І навіть подобались. Напевно, я збожеволіла! Тому, що не тікаю й навіть не рухаюсь. Лише дивлюся в його зелені очі, у яких тону. Боже! Я точно божевільна! Я дозволяю чужому чоловіку торкатися себе.

— Яка ж ти красива, — прошепотів мені на вухо і злегка прикусив його. Я закусила губу, щоби не видати стогін. не варто йому чути, що він доводить мене до божевільного тремтіння.

«Треба щось робити. Треба тікати. Що я роблю в його обіймах? — мій розум кричав мені, але чомусь я його ніяк не могла почути»

— Яка ж ти солодка, — Олександр провів великим пальцем по моїх опухлих губах. І я однозначно втрачаю розум. Невже він настільки п’яний, що не, може, зупинитися? А я настільки боюсь, що не можу спинити його?

— Що ви робите, Олександре? — нарешті, прийшовши до тями, почала вириватися з обіймів чужого мені чоловіка. — Відпустіть! — кричала я. Але він, навіть, не думав відпускати. Одна рука стискала мене за талію, а іншою він заліз під мою сукню, доторкаючись до моїх стегон.

Я налякано дивилася на нього і відчувала себе вуличною хвойдою. Так! Саме хвойдою, яку підловили ввечері біля дому й безцеремонно облапують. Він п’яний, якщо почну кричати, що він тоді зробить? Затягне в машину й кінець?

— Я хочу тебе… — три слова, які змусити мене застигнути та перестати відбиватися. Поки я так стояла, його руки вже дісталися до моїх трусиків і проникли, торкаючись моїх полових губ. — Яка ти гаряча, — вголос промовив та прикусив мою шию, а тоді обвів місце укусу язиком. Я не знала, як на таке реагувати. Не розуміла, що робити. Я просто тремтіла від страху. — Ти збуджуєш мене, — його пальці безсоромно увійшли в мене. Я відчула легку пульсацію в паху. І щось тепле розлилося в низу живота. Боже! Нас же можуть побачити сусіди! А я навіть не можу поворухнутись.

Одним ривком він вийняв із мене пальці, змушуючи мене ледь не впасти. Як би не його сильні руки, які тримала мене міцно за талію, я так би і впала на землю, як мішок із картоплею. Олександр схопив мене за руку, пішовши до під’їзду. Коли я побачила, куди він мене несе, аж тоді вийшла з заціпеніння. Зрозуміла, що чоловік несе мене до мого під’їзду. Від страху мої очі округлились, а серце пропускало рвані удари.

— Відпустіть! — прокричала відійшовши від першого шоку. Я почала знову вириватися. Бити його широкі плечі та груди своїми маленькими кулачками.

— Не брикайся! — Рикнув, мов звір, і вкусив мене за плече. Від болю я звила й на очах почали виступати сльози. — Якщо не хочеш у твоїй квартирі, можу відвести у свій дім! — Відчеканив він і зупинився.

Чоловік подивився на мене таким нищівним поглядом, що я втиснула голову в плечі. — Вибирай! Я все одно зроблю це. Будемо ми в машині, чи у квартирі, чи навіть на вулиці, — впевнено говорив він. Від його впевненості я й не сумнівалась у тому, що він це все, може, зробити. Але, як він так, може? Що ж я йому такого зробила? Ніби нічого, а він зі мною, як зі хвойдою.

— Я подам на вас до суду за згвалтування! — Викрикнула, давлячись страхом і сльозами, які вже почали текти з очей.

— Спробуй! — засміявся Олександр і в погляді заіскрилося щось не хороше,— Все в моїй власті. Мила, я і є сам суд! — Я на мить затихла. Почала думати. Не знаючи, що більше лякало: моя безвихідь, чи його влада? — А тепер вибирай! У тебе в дома? Чи можемо й у під’їзді? — Він усміхався оскалом і був задоволений собою. Не маючи сили нічого сказати, я лише показала рукою на під’їзд. Він тягнув мене мовчки, коли підійшли до потрібного місця. Я навіть не здивувалась, що чоловік знає, де моя квартира. — Відкривай! — Рикнув мені у вухо. І я тремтячими руками почала відмикати свою квартиру. Коли я відкрила двері він потягнув мене до ліжка. Кинув на нього, як якийсь непотріб.

Мені стало так шкода себе. З очей текли сльози. Що ж я йому зробила, що він так мене ненавидить?

— Що я тобі зробила? Чому ти так зі мною? — Давлячись власною жалістю, я майже випльовувала слова. Він стояв обпершись об стіну. Руки схрещені на грудях. І задумливий погляд зелених очей. До болі серйозний та лякаючий.

— Особисто ти… нічого… — промовив і замовк, немов бовкнув щось зайве.

— То ти мені за когось мстиш? — Проштовхнула слова через образу.

— Досить розмов! — Викрикнув та підійшов до мене, притягнувши за ноги.

Чоловік почав повільно знімати мою сукню, яка так і норовилася залишитися на тілі. Ніяк не піддавалась. Та і я почала відбиватись. Я не хотіла бути згвалтованою. Не хотіла, щоби мною користувались.

— Олександре… Прошу… — крізь сльози благала я свого мучителя. Але він не чув. Просто брав те, що хотів, і те, що йому не належить. Чоловік почав розсовувати мої ноги, від чого я ще більше їх стискала. Я навіть не помітила, коли Олександр зняв свій піджак і сорочку, бо пелена сліз застелила мені очі. Він залишившись з оголеним торсом. Кричучи, що мені кінець. Я пробувала стулити ноги, кричати, відбиватися, але не могла. Не могла нічого зробити проти гори м’язів. Як же мені було нудотно й огидно! Мій перший раз відбудеться саме так. Олександр, хоч і привабливий і тіло шикарне, але факт залишається фактом — він хоче мене згвалтувати, лишити останньої гордості. — Олександре… Не треба, — плакала та благала, коли він зняв ліф. І почав теребити пальцями, та кусати мої пиптики. Олександр прокладав доріжку поцілунків від грудей і до низу живота. Я не втримувала сльози, вони вже просто не йшли. Вони висохли. Очі відмовлялися плакати, а губи кричати. Видавали лише рваний писк із мого рота.