Вітер у моїх руках - Христина Лі Герман

    — А мені за спину ти кого посадовиш? Може сам? — Крістіан всміхнувся і склав руки на грудях. — Давай, Фернандесе. Я готовий покатати тебе з вітерцем.

    — Медоку-Медоку. Ти анітрохи не змінився. Як був пихатим дурнем, таким і залишився. Ти мені не потрібний. Невже не ясно? Я не отримаю нічого, якщо ти візьмеш участь в перегонах. Варто тільки назвати твоє ім'я, завтра ж надіну тюремну робу. Забудь, красеню. Не вийде.

    — Значить, не вийде нічого! Я відмовляюся, — Леонард сухо відповів, але я його зупинила.

    — А я ні!

    Фернандес плавно обернувся до мене і розплився в хижій посмішці.

    — Але у мене умова, сеньйоре! — продовжила, проте Леонард знову пробасив:

    — Я сказав, що цього не буде!

    — А як же спектральне почуття непорушної довіри? — заперечивши, я насолодилася шоком на його обличчі і продовжила, звертаючись до мексиканця:

    — Ви погодитеся підтвердити зв'язок Розмарі і професора Медсона, а так само їх шантаж і змову! Все, що треба...

    — Докази? Та заради бога. Ma Bella, це навіть не прохання. Так, просто послуга. Якщо ти згодна зробити подібне для свого чоловіка, Санта Муерте завжди готова прийняти жертву закоханих. А мені потрібні видовища. Роззяви за твоєю спиною за ними і пришли. Вони заплатили за щось незвичайне. Чого не побачиш ніколи і ніде.

    Мексиканець говорив, як одержимий, але так і не наважився підійти ближче. Очевидно, він пам'ятав, як Леонард легко відправив до нокауту лисого дурня.

    — Ти все сказав, любитель хліба і видовищ? А то я за твоєю тирадою мало з нудьги не заснув, — Крістіан посміхнувся, але зустрівши погляд Лео, холодно похитав головою.

    — Значить, ви згодні сеньйори і сеньйорито? — Фернандес просяяв.

    Я кинула погляд на Лео, і присягаюся, побачила в ньому вирок. Виходить наше парі, після своєї витівки, я вже програла. Хлопець дивився, як скажений. Його погляд горів, щелепи стискалися, а тіло стало схоже на величезний натягнутий нерв.

    — Згодні, — він упевнено відповів, але дивився тільки на мене.

    Дивився так, ніби говорив це мені одній. Ніби не існувало нічого навкруги, а я стала усім, що бачать його очі.

    — Тоді по руках! — плеснувши в долоні, мексиканець, певне, вирішив, що я дурепа.

    — Гарантії, сеньйоре. Спершу те, що ви пообіцяли. І тільки потім решта! 

    Здається, в мені прокинулася Нікіта. Де я узяла стільки сміливості, щоб ось так говорити з пропащим бандитом, не зрозуміло. Проте, говорила. Дивним чином, дивлячись на Леонарда, я відчула тріумф самовпевненості. Адже дійсно приїхала, щоб поставити крапку в історії з Медсоном і Роуз. Мені не потрібні подібні проблеми! Я просто хотіла спокійно пройти практику... Наївна!

    Всесвіт, очевидно, виявився не згоден зі словами про спокій в цій історії. Він зник. Випарувався, як тільки я побачила розбещеного нахабу, а слідом спробувала на смак його пристрасть.

    У цей конкретний момент, Катерина Шевченко, безумовно і точно, порвала з минулим назавжди.

    Фернандес мовчки дістав стільниковий, а зробивши декілька дзвінків, підсумував:

    — Завтра ж уранці все буде в муніципальній дільниці, найближчій до Колумбійського. У вашої парочки почнеться дуже "солодке" життя. Тепер справа за вами, сеньйорито.

    Відраза абсолютно точно читалася прямо на обличчі. Я так відкрито оглянула виродка, що здається, висловила все, про що думала. Але мексиканець лише єхидно посміхався, як змій, що відчув вигоду.

    Як тільки він сховався за натовпом тих самих роззяв, я поставила питання Крістіану:

    — Скільки він заробить на тому, що використає нас? Не продешевить?

    — Ти дуже прониклива, Кетрін. Декілька сотень тисяч, в найгіршому випадку. На таких тоталізаторах присутні не бідні люди.

    Медок кивнув на схил, де тягнувся інший серпантин дороги. У одній з кишень, я помітила декілька машин з приглушеним світлом фар.

    — Головні інвестори?

    — Вони, — кивнув Кріс, похмуро кинувши Леонарду: — Досить вбивати нервові клітини, Самураю. Де мій підопічний німець? Мені треба його залізо.

    — Вони на підході.

    Я боялася і поглянути на нього, а вже про те, щоб заговорити, і мови не було. Леонард відповів таким тоном, ніби навкруги проходила панахида за кимось.

    — Чудово. Залишу вас. Потрібно знайти і собі прекрасну леді другого пілота. 

    Медок засміявся і рушив прямо в натовп. Кого він зібрався шукати для такої божевільної затії, я навіть представити не могла. Не вірилося, що знайдеться така ж ненормальна дурепа, як я.

    — Для тебе довіра це жарт, Катерино? — я не думала, що він заговорить першим.

    Навіть крізь шум натовпу і приглушену музику з декількох десятків машин навкруги, я добре розчула його глибокий напівшепіт.

    — Ні, не жарт. З чого ти узяв?

    Відповівши, я продовжила дивитися перед собою і роздумувати наскільки змінилося власне життя. Ще два місяці тому, коли летіла в Штати, і подумати не могла, що стоятиму тут. Подібне, здалося б щонайповнішою нісенітницею і вигадкою. Як? Такого ж не буває, щоб життя оберталося на сто вісімдесят градусів і мінялося на очах, ніби без моєї участі. Але це відбувалося, і хлопець за спиною тому підтвердження.

    — Це добре. Тому що без нього, є велика вірогідність, що ми розіб'ємося.

    По спині пробіг липкий холодок. Я проковтнула клубок і запитала:

    — Наскільки... Наскільки це небезпечно? Тільки скажи чесно.

    Запитуючи, не чекала, що замість відповіді, Леонард підійде і обійме зі спини. Обійме так міцно, що зникне холод, а йому на зміну прийде гаряче тремтіння.

    — Ти... відповіси? — запитала, але навіть не знала, як повестися.

    Він зігрівав мене, закутав руками, а тихе і жарке дихання обпалило вухо, коли Лео нарешті, сказав:

    — Дуже небезпечно, мон шері. Але тобі боятися нічого.