Вітер у моїх руках - Христина Лі Герман

    — Повністю моя, Катерино. Без ігор, без безглуздих забобонів, без твого колишнього, який постійно заважає нам вдатися до гріха, мон шері. Якщо ти згодна, завтра я приїду за тобою сам. Якщо ні... Ти ж розумієш, що буде, коли тебе побачать в натовпі роззяв біля траси тоталізатора? Незаконного тоталізатора. Медсон неодмінно скористається таким вдалим моментом, щоб обставити твій квиток назад додому. Вирішуй, тоді. Хочеш покататися зі мною і не відчувати провину, або просто зробиш дурість, щоб не відчувати провину, але вже удома. Без аспірантури, мрії стати хірургом...

    — Знаєш, хто ти, Кім-Гальяно? — я примружилася і беззлобно прошипіла. — Ти проклятий хитрий...

    — Невихований і зухвалий хам, — він приклав палець до моїх губ, а я застигла, розуміючи, як шалено хочу поцілувати його. — Я пам'ятаю, мон шері. Пам'ятаю, якої ти про мене думки. Але зараз хочу почути відповідь.

    Я відкинула його руку і упевнено вимовила:

    — Будь готовий програти. Тому що спати з тобою...

    Він розсміявся миттєво. Настільки відкрито, що я остовпіла від подібного, не розуміючи, що смішного встигла сказати. А вже від потоку корейської і зовсім підвела брови.

    Леонард похитав головою і нарешті, зупинився, спокійніше закінчивши:

    — Значить, ти згодна. Але все одно, не згодна спати зі мною?

    — Ти прямо містер Очевидність, — ядовито скривилася.

     — А ти справжня жінка. Вам завжди треба погодитися так, щоб ніби і не бути згідною. Дуже зручно.

    — Природно. Це набагато краще, ніж чванитися знаннями в спектральному почутті високої любові, — закінчивши, я схопила теку з картами хворих і попрямувала до дверей.

    Проте і відкрити їх не встигла, як в спину прилетіла відповідь басовитим голосом.

    — Завтра, о дев'ятій вечора я буду у тебе.

    — Цікаво, звідки це ти знаєш... — я обернулася назад і напоролася на занадто гострий погляд.

    — Знаю, Катерино. Я чудово знаю, де ти живеш, і куди від мене втекла.

    Нічого не відповівши, вирішила проігнорувати новий виток наших суперечок, і нарешті, пішла займатися своїми обов'язками.

    До біса! Він мене розлютив знову! А чим більше він це робив, тим більше я його хотіла. І ось це лякало. Тому що, якщо я ще не закохалася, то процес виявився вже запущеним. У подібному, я виявилася упевнена. Як і в тому, що час перетворився в стрілки годинника на циферблаті. Здавалося, я кожну хвилину слідкувала, як повільно наближалася проклята дев'ята вечора. Повернувшись додому після нічної, відправила результати розрахунків до Дослідницького центру, а проміжних тестів Моллі. Подивившись на годинник, зрозуміла, що це зайняло п'ять хвилин, а попереду ще цілий день очікування.

    Чекати я ненавиділа з дитинства. Тому і носилася по квартирі у пошуках, чим би себе зайняти, коли прокинулася. Пізніше усвідомила, що жодного разу не бігала, як ось та жінка за вікном. Щодня, після обіду, незнайомка пробігала повз мої вікна в спортивному костюмі і навушниках. Незалежно від погоди. Навіть у дощ!

    — Те, що треба! — я ляснула рукою по підвіконню і рушила до спальні.

    Вивудивши усе необхідне з шафи, переодягнулася, підняла волосся в хвіст і вийшла на вулицю з явним наміром намотати пару кілометрів уздовж авеню. З надією, що це допоможе, перші півгодини навіть посміхалася, а потім в голову полізли дивні думки.

    Повернувшись додому і ставши під душ, якогось біса, я оглянула себе і вирішила, що не зашкодить прийняти ванну. І взагалі, потрібно б стурбуватися зовнішнім виглядом. Піймавши себе на такій дурості, в якомусь неясному пориві, схопила декілька смужок воску.

    Помітивши нервовий тремор рук, завмерла.

    — Чим, трясця, я займаюся? Ніхто не збирається з ним спати!

    Відкинувши все убік, упевнено вийшла з ванної кімнати, але через мить повернулася і провела ретельну перевірку себе коханої. Задоволено кивнувши відображенню в дзеркалі, вийшла і знову подивилася на годинник.

    — За чверть дев'ята. Нарешті, — з полегшенням видихнувши, здула чубок з лоба.

    Не втрачаючи часу схопила стільниковий і подзвонила Кім. Дівчина довго не відповідала, чим змусила нервувати тільки більше.

    — Так, Кеті. Ми вже тут, — її голос звучав занадто "радісно". 

    — Я чекаю на Лео. Він обіцяв заїхати о дев'ятій, — відповідаючи, стала біля вікна і оглянула вулицю, по якій проїздили машини і поспішали додому перехожі.

    — Ти з глузду з'їхала. Напевно, ви в цьому і схожі. Навіщо тобі це, Кетрін? Що ти хочеш довести і кому? Медсон може зашкодити тобі!

    — Так, але і від вас він не відстане. Так що ми в одному човні.

    Я опустила погляд, але відразу підняла його, розчувши характерний звук мотора. Леонард запаркувався точно біля під'їзду, а знявши шолом відразу відшукав мене у вікнах.

    — Лео приїхав. Ми скоро будемо, — перебивши тираду Кім про те, що ми не нормальні, нарешті, почула заповітне:

    — Чекаємо.

    Я вклала стільниковий в кишеню худі і схопила ключі від квартири. Зв'язка тремтіла в руці, а двері я закривала хвилини три, намагаючись угамувати озноб і явний тремор пальців. Жахливий стан, і настільки ж ідіотський. Проте, іграм Медсона слід покласти край.

    Рушивши до такої ж причини проблем, я упіймала себе на думці, що вчиняла дурість. Врешті-решт, могла ж просто закрити на усе очі і не втручатися.

    Напевно, так само, як і минулого разу? Не закрила ж?

    Леонард підвівся на сидінні, але шолома передавати не поспішав. Він повільно оглянув мене, а заглянувши в очі, поставив найлогічніше питання.

    Він же стверджував, що читає мене. Мабуть так і було, якщо потрапив точно в ціль.

    — Спершу, я повинен зрозуміти, що ти задумала, — він примружився, а я стала біля байка. — Погодься, у мене є на це хоча б право.

    — Ваші права прописані в Конституції, Кім-Гальяно, — холодно відповівши, продовжила: — У нас немає часу. Кімберлі вже чекає.