Вітер у моїх руках - Христина Лі Герман

    Лео тільки посміхнувся, проте мовчки передав другий шолом. Надіваючи його, я ловила занадто дивний погляд. Уперше бачила, щоб Леонард дивився ось так похмуро, але в той же час, відкрито. Ніби боявся чогось.

    Сівши на сидіння і обхопивши хлопця руками, я відчула, як він завмер. Всього на мить застиг повністю, лише слідом надівши шолом і опустивши візор. Як тільки інструмент для моїх особистих тортур завівся, я усвідомила, яку дурість вчинила. На емоціях, під дією образи і болю, я сама покликала його і сама попалася.

    Чи знала я, чим все закінчиться? Навіть не підозрювала. А коли зрозуміла, що ми заїхали на трасу з абсолютно іншого боку, усвідомила, якою необачною виявилася.

    Загальмувавши біля позашляховика, недалеко від парковки, яка гуділа, як вулик, Леонард заглушив мотор і зняв шолом. Розгубившись, я зібралася дізнатися, що відбувається, але не встигла. З Хаму вийшов високий чоловік. Його обличчя приховував глибокий капюшон худі, а руки незнайомець тримав в кишенях.

    Затремтівши мало не усім тілом, зняла шолом, але остовпіла тільки розчувши:

    — Інтерне Шевченко, доброї ночі!

    Нічого не залишалося, як в шоку перевести погляд на Леонарда. Проте він лише підвів куточок губ в напівпосмішці і мовчав. Тим часом завідуючий відділенням невідкладної допомоги Крістіан, трясця його, Медок легко посміхнувся і кивнув на знак вітання. 

    — Леонарде, що відбувається? Я думала це тільки у Самураїв... — прозріння накрило з головою. — Так от... Ось звідки ви знали це безглузде прізвисько. Тоді, в операційній! Ви дійсно з самого початку знали, чим вони займаються?

    Шок на обличчі вразив чоловіків. Крістіан розсміявся, а Леонард склав руки на грудях, посміхаючись, як Чеширський кіт.

    — Крістіан один з кращих гонщиків, мон шері. Ми з ним знайомі досить давно. Саме на його прохання я перевівся в Колумбійський, щоб працювати в його шпиталі.

    — Виходить... — я спохмурніла.

    — Шпиталь не зовсім муніципальний, інтерне Шевченко, — Крістіан підморгнув Лео, а оглянувши мене, додав: — Гроші за лікування Паркера повернулися на твій рахунок, Кетрін. Це була... своєрідна перевірка. Я люблю працювати із справжніми лікарями. За покликанням.

    Як же "чарівно" усвідомлювати наскільки наївність застелила очі безглуздій дурепі в моєму обличчі. Слід зазначити, що містер "червоні боксери" в цей конкретний момент абсолютно не походив на лікаря. Оглянувши його ретельніше, я помітила комбінезон гонщика. Такий же, як на Лео.

    — Ти, нарешті, зрозуміла, що даремно приїхала мене рятувати? — Леонард уперся на байк і підморгнув.

    — Це спірне питання хто, кого рятує, — Крістіан кинув погляд убік, закликавши нас до мовчання.

    — Невже?! Хлопці... — я мало не скривилася через акцент мексиканського Аль Капоне. — У мене сьогодні день народження? Ви тільки подивіться, хто вшанував увагою якийсь безглуздий тоталізатор.

    Марсель Фернандес, власною персоною, обійшов нас і став прямо переді мною.

    — Сеньйорито, начувся про вас, і нарешті, удостоєний честі побачити жінку, яка схопила за...

    — Фернандесе! — через басовитий і холодний вигук Леонарда, я натяглася струною.

    Він що? Він тільки-но не дозволив при мені лаятися?

    Проте Леонард не зупинився. Навіть після гострого погляду мексиканця і його свити, він продовжив сталевим тоном:

    — Не смій так з нею розмовляти!

    — Навіть так? — мексиканець підкинув брови і знову оглянув мене. — Сеньйорито, ви розумієте, що ваш залицяльник вирішив нажити занадто впливових ворогів?

    Я зібралася з духом і зробила уперше в житті найбожевільнішу річ — відповіла бандитові замість дзвінка в поліцію.

    — А може це ви затіяли занадто небезпечну гру, ставши компаньйоном професора престижного університету і наркоманки? Вам не здається, що це... теж небезпечно, сеньйоре Фернандес?

    — Катерино, зупинися! — Леонард подався вперед, але його притримав Медок.

    Крістіан зняв капюшон, а слідом скинув і худі.

    — Марселю, я не звик базікати, і приїхав не для цього. Я і Самурай візьмемо участь в сліпих перегонах. Проте, сеньйорита Кетрін, — я округлила очі і завмерла. — Не повинна більше потерпати від домагань містера Медсона, як і Самураї від твоїх ігор. Ти ж розумієш, що це мінімальна плата за мою участь в твоєму другосортному фарсі, Марселю?

    Мексиканець з тріумфом розвів руками і оглянув своїх дружків.

    — Я не проти, Крістіане. Зовсім не проти, щоб гонщик екстра класу ушанував увагою моє вбоге зібрання. Але проблема не в цьому! За спектакль з цією ціпонькою...

    Леонард мало не заричав щось корейською. Кинувши погляд в його сторону, я навіть злякалася зрушити з місця. 

    Він, що, псих? Не бачить з ким говорить? Взагалі з глузду з'їхав? Що за безглузді рицарські замашки в такій ситуації?

    — У-у-у... Ти її хоч в дружини візьмеш, корейцю? — Марсель тільки єхидно посміявся над Лео. — Щось крихітку Розі ти не покликав, після того, як використав.

    Це виявилося неможливо слухати. І тепер стало зрозуміло, чому Леонард дійсно підтримував стосунки з Розмарі. Він рятував її навмисно. Але дурепа потрапила в місце ще гірше, чим знищила своє життя. Якщо не спиниться, не пройде жоден тест, щоб потрапити на роботу. Якщо в її крові виявлять наркотики, шлях в лікарню такій людині закритий.

    — Чого ви хочете? — я зробила крок вперед і остаточно з'їхала з глузду. — Чого ви хочете, щоб хлопців більше не чіпали?

    На кону були життя людей, які незрозумілим чином стали занадто близькі мені. Хлопці і Кім не заслуговували того, щоб втратити все. Це я могла повернутися додому і продовжити роботу, але вони... Їх просто зітруть в порошок, позбавлять майбутнього і кар'єри.

    — Все просто, сеньйорито. Ви візьмете участь в перегонах. Це буде дуже видовищно. Ніч. Сутінок. Гонщик і його пасажир...