Невинна для мажора - Ольга Суниця

Стас

На батька довго чекати не приходиться. Вже через декілька годин після затримання, він сидить навпроти мене в кімнаті для відвідувань. Всім своїм видом він показує, який він незадоволений, хоч за перші п'ять хвилин зустрічі не промовив навіть ні слова. Я теж мовчу, просто розслаблено сиджу, поклавши руки в наручниках на стіл.

-        Тебе хочуть запроторити до в'язниці на декілька років. Ти це знаєш? - нарешті порушує він тишу, кидаючи гострий погляд на браслети навколо моїх зап'ястків.

-        Здогадуюсь, - відповідаю легко та безтурботно. 

-        Хіба та дівка була того варта? - відразу йдуть звинувачення, та іншого я й не чекав.

-        Заради неї я б все повторив. Тому покидьку пощастило, що я його не прибив.

Тато важко зітхає і закочує очі. Він не вважає мій вчинок розумним. Та мені байдуже на його думку.

-        Чому ти завжди в щось вляпуєшся? Тобі подобається створювати мені проблеми?

-        Я тебе не кликав на допомогу. Нащо прийшов, якщо це тобі важко? Нехай судять, як хочуть. Я відповім за свій вчинок.

-        Тому, що ти мій син і я не можу залишатись в стороні. Вважаєш мені байдуже до тебе? - підвищує голос і емоційно трясе головою. - Я завжди тебе виручав і далі виручатиму. Але скільки це буде продовжуватись? Може треба схаменутись, взятись за розум?

-        Чого ти в мене хочеш? - злюсь на нього, адже такі слова вже не вперше чую у свою адресу. - Я живу, як вмію, грошей в тебе не вимагаю. Сам на себе заробляю.

-        І потрапляєш під арешт, - сердито доповнює. - Вже в котре.

-        Ти все життя будеш мені нагадувати той інцидент? - стає образливо через батьків докір. - Тому хлопцеві треба було тримати язик за зубами.

-        Він лише згадав твою матір, а ти побив його до пів смерті.

-        Те, що він говорив, непростимо, - ціджу крізь зуби.

В мить в голові випливає нагла рожа мажора, котрий нахабно посміхався, випльовуючи образливі слова. Таких треба провчати. І я це зробив.

-        Він нічого нового не сказав, твоя матір і є легковажною хвойдою, котра проміняла власних дітей на чоловіків і гроші, - ричить тато, пожираючи мене очима. - І ти це добре розумієш.

-        Можливо вона втекла від тебе, - намагаюсь перекласти всю вину на нього.

-        Хороша мати забере дітей з собою, або хоча б подзвонить.

Він замовкає, наче вся енергія покинула його тіло і сил не залишилось сказати навіть слова. Я напружуюсь, як струна, важко дихаю і стискаю долоні в кулаки. Сильно злюсь, та не можу зрозуміти, чи на тата, чи на те, що він правий.

Мама кинула нас і цю правду я довго не міг прийняти. Тоді ще підлітком я часто влазив у бійки, звільняв свою агресію кулаками.

Певний час ми мовчимо, вгамовуємо свої емоції. Тато підіймається з місця і починає міряти кроками кімнату.

-        Я допоможу тобі, але цього разу будуть умови, - нарешті сухо говорить. - Бо якщо я просто так тебе витягну, це тебе нічого не навчить. Як було раніше. Стасе, треба вчитись контролювати себе і своє життя.

-        Мені аж цікаво почути, - хмикаю скептично. 

Не думаю, що мені сподобаються його умови. Хоч сидіти у в'язниці теж не дуже хочеться.

-        По-перше, ти продаєш той клятий клуб і йдеш працювати до мене на фірму. Я дам тобі гарну посаду, пристойну зарплату.

-        Ні, дякую. Сидіти в офісі цілими днями, це не для мене, - посміхаюсь його словам.

-        Це не пропозиція, а вимога, - перебиває металевим голосом. - Або нудний офіс, або в'язниця з веселою компанією. Я охоче пожертвую декількома роками твоєї свободи, якщо це допоможе тобі стати відповідальнішим.

Дивлюсь на батька і не впізнаю його. Серйозний вираз обличчя підказує, що він зовсім не жартує. Не подобається мені його настрій.

-        Тюрма ще нікого не виправила, - вже трохи невпевнено говорю.

-        Я ризикну, - стоїть на своєму. - Якщо я дозволю повернутись тобі до звичного життя, то наступного разу ти влипнеш куди більш серйозно. Цей клуб не несе нічого хорошого.

Так, з клубом і справді часто виникають проблеми. Але він мені подобається. Там я почуваюсь вільним, нікому і ні в чому не зобов'язаним. Ніяких правил, ніякого режиму. Якщо чесно, я купляв його, тому що батько був проти. Хотів зробити щось наперекір йому. Зробив, а легше на душі все одно не стало.

З клубом розлучатись буде не легко. Але може це і на краще. Настя більше не буде працювати офіціанткою, заберу її з собою, назначу помічницею. І ми будем трахатись в офісі на робочому столі, коли заманеться. Від приємної думки губи мимоволі розтягуються в посмішку.

-        То ти згоден? - з надією запитує.

-        Припустимо так. Ще які умови?

Перш ніж заговорити, тато уважно дивиться на мене.

-        Ви з братом розриваєте будь-які зв'язки з Настею.

-        А Настя тобі чим не догодила? - спочатку мені здається, що він жартує, настільки абсурдна його вимога.

-        До Насті мені байдуже, а ось ви мої сини і я не дозволю, щоб якась дівка розносила між вами розбрат. Дівчат ти можеш мати ще багато, а ось Ігор найрідніша для тебе людина.

-        Ні. Я не погоджуюсь на таке. Настя для мене дуже важлива.

-        Важливіша за брата? – мружить очі.

-        Ми з Ігорем посварились, пройде час і помиримось. Не роби з мухи слона.

-        Ти й не уявляєш, як жінки можуть впливати на наші долі. Я бачив сьогодні, якими півниками ви зробились, а вона між вами. Краще її позбутись зараз, поки не зайшло надто далеко. 

-        Я від Насті не відмовлюсь, навіть і не мрій, - вперто стою на своєму.

-        Якщо хочеш вийти звідси, то погодишся з моїми вимогами.

Він так впевнено дивиться на мене, наче вже переміг.

-        Тоді я залишаюсь тут. І дякую що зайшов, - стримано відповідаю, міцно стискаючи руки в кулаки.

Тато вражений моєю відмовою. Швидко підходить до столу, спирається долонями на плоску поверхню і нахиляється ближче.