Невинна для мажора - Ольга Суниця

-        Стаса заарештували! - кричу істерично, коли влітаю в їдальню.

Все сімейство ще на місці. Тітка робить каву, а Ігор стоїть розмовляє з батьком. Вони всі завмирають і дивляться на мене здивованими поглядами.

-        Що? Як це могло статись? - хмуриться Павло.

-        Тільки що до будинку під'їхали поліцейські. Ми навіть не встигли зійти з порогу, як вони забрали Стаса в машину і спокійно поїхали, - Ноги трусяться, тому сідаю на стілець, щоб не впасти.

-        Що твій брат знову накоїв? - тепер господар дому вимагає відповіді від молодшого сина. Його незадоволений вигляд підказує, що це не перша така ситуація. Невже Стас часто вляпується у подібне?

-        Я не знаю, - розгублено відповідає той і коротко зиркає на мене підозрілим поглядом. - Ми взагалі останнім часом мало спілкувались.

-        Це я винна. Це через мене його забрали, - зізнаюсь і схлипую, не в змозі стримати сльози. Емоції душать, не дають навіть дихати.

До мене підходить схвильована тітка Соня. Вона присідає поруч і заспокійливо обіймає за плечі. Перші сльози вирвались назовні і тепер не можу їх зупинити.

-        Розповідай, що сталось, - звучить металевий голос Павла.

Він стоїть наді мною і прискіпливо дивиться з висоти свого зросту. Він такий спокійний і врівноважений, таке відчуття, наче для нього це буденна справа.

Роблю глибокий вдих і беру себе в руки. Істериками тут не допоможеш. Через мене Стас втрапив в халепу, тепер треба йому будь якою ціною допомогти.

-        Декілька днів назад у клубі Стас побив чоловіка, котрий домагався мене, - голос зривається, соромно про таке усім говорити. Червонію і опускаю очі додолу.

-        Сильно побив? - допитується Павло.

Відчуваю, як тітка сильніше стискає моє плече. Я вдячна їй за підтримку.

-        При мені до втрати свідомості, - несміло відповідаю. - Але коли привіз мене додому, Стас знову поїхав у клуб, де залишив того у кімнаті. Говорив, що розібрався з винуватцями.

-        Я так і знав, що з цим клубом будуть одні проблеми, - психує чоловік і відходить в сторону. - Я ж просив його залишитись у фірмі. А ні, свободи захотів. Ось нехай тепер і виплутується сам.

Я злякано підіймаю на Павла погляд. Що ж тепер буде? Невже батько не буде допомагати сину? Це я у всьому винна. І навіщо взагалі пішла працювати до нього? Послухала б Ігоря, нічого такого б не було.

-        Ми не можемо залишити його в біді. Його треба витягнути з відти, - звертається до батька збентежений Ігор. - Хто знає, що то за чоловік був. Можливо в нього гарні зв'язки.

Він кидає на мене погляд і я від сорому знову опускаю очі. Звинувачує мене у тому, що сталось? Не можу зрозуміти.

-        Може Стасу потрібно було подумати, перш ніж бити того чоловіка, - огризається батько і дивиться з докором на мене.

-        Він захищав Настю, - палко промовляє Ігор. - Я б теж так зробив.

-        То може Насті не варто відвідувати такі місця.

-        Вона працює у Стаса офіціанткою, - тепер озивається тітка Соня.

Боже, як не зручно я себе почуваю. В сім'ї великі проблеми через мене. Як же тепер мені все виправити?

-        Стриптиз-бар не найкраще місце для провінційних дівчат, - Павло дивиться прямо мені в очі. - Дарма він взяв тебе до себе на роботу.

-        Вибачте, я не думала, що так вийде.

Хочеться провалитись крізь землю. Чоловік нічого мені не відповідає, лише змахує рукою, розвертається і виходить з їдальні.

-        Піду поговорю з Павлом. Він мусить якось вирішити цю проблему, - шепоче тітка на вухо та поспішає за чоловіком.

Ми з Ігорем залишаємось удвох. Декілька секунд між нами суцільна тиша. Мені соромно підіймати на нього очі, а він стоїть і не рухається. Відчуваю на собі його уважний погляд, напевно винить мене за те, що брат влип в неприємності. Потім підходить ближче і присідає на місце, де тільки що була тітка.

-        Розкажи мені детальніше все що сталось того дня, - його голос спокійний і тихий.

Дивлюсь в сірі очі та заспокоююсь. В них не видно ні каплі звинувачення, лише стурбованість. Ігор хороша людина, і навіть зараз він на моїй стороні. Тому розповідаю йому все, до найменших деталей. Чомусь мені здається, що йому важливо все знати. Може ця інформація буде корисною і він використає її на користь брата, все ж таки закінчує юридичний.

Чим більше я розказую, тим більше він блідніє. Йому не подобається те, що зі мною трапилось. В якусь мить він бере мене за руку і міцно стискає у теплій долоні.

-        Ти більше не підеш туди працювати, - не запитує, а стверджує твердим голосом.

-        Ти мені забороняєш? - дивуюсь його впевненістю та підіймаю брови.

-        Так. Якщо потрібно, забороняю, - хмуриться, сильніше стискає руку. - Те місце небезпечне. Я не відпущу тебе туди.

-        Але мені потрібно працювати, - протестую.

-        Тобі мало того, що з тобою трапилось? Зараз Стаса немає, якщо повториться щось подібне.

Ігор досить переконливий і тепер я сама сумніваюсь, чи варто повертатись у клуб. Все так заплуталось і перекрутилось, що я навіть не знаю, що правильно, а що ні. Дивлюсь на наші руки. Його долоня продовжує зігрівати мої пальці і від цих дотиків стає трохи спокійніше.

-        Мені все одно потрібно в клуб. Треба попередити усіх про те, що сталось зі Стасом.

-        Тоді я поїду з тобою, - на мій похмурий погляд він продовжує. - І навіть не сперечайся зі мною.

Мимоволі посміхаюсь. Ігор поводиться ніби дбайливий татко. Чомусь він вирішив, що має мене оберігати і якщо чесно, приємно відчувати чиюсь турботу.

-        Добре, - погоджуюсь і через коротку паузу запитую. - Батько допоможе Стасу? Він витягне його з в'язниці?

Перш ніж відповісти, Ігор вагається, наче не впевнений в своїх словах.

-        У тата є зв'язки і він обов'язково ними скористається. Стасу не в новину опинятись у в'язниці. Колись він вже притягувався за побиття.