Невинна для мажора - Ольга Суниця

-        То давай, випробуй свої сили, - кривить губу Ігор. Все ж таки алкоголь дає йому сміливість.

-        Ігоре, краще не наривайся, - тикає в нього пальцем Стас. Бачу як напружується все його тіло. - Настя моя і тримайся від неї подалі.

Ігор хмикає і робить крок в сторону брата.

-        Ця дівчина занадто хороша для тебе. Ти все зіпсуєш. Чому б тобі не знайти собі таку, які в тебе вже були?

-        Твоїх порад я не потребую, - голос Стаса стає ще нижче. Він сильно роздратований і мені це не подобається.

Не вистачало, щоб ще побились.

-        Хлопці, може ви обоє заспокоїтесь і розійдетесь мирно, - миттю опиняюсь між ними і торкаюсь однією рукою Стаса, іншою Ігоря.

І одразу отримую шалені погляди в свою сторону. Вони явно не підтримують моєї думки.

-        Настю, краще відійди. Ми з братом самі розберемось, - досить стримано говорить Стас.

Він намагається мене відштовхнути, але я не рухаюсь.

-        Я не дам вам через мене сваритись і не відійду, поки ви не розійдетесь, - впарюю в нього впертий погляд.

Стас міцно стискає губи. Розвертаюсь до нього і кладу долоні йому на груди, котрі високо підносяться від важкого дихання. Головне заспокоїти його. Бачила, як може вийти з себе. Він пропалює мене поглядом, а потім дивиться на свого брата.

-        Що тут взагалі коїться? - у вітальню влітає власник дому і стрімголов прямує до нас, а за ним поспішає моя тітка. - Чого ви галасуєте на весь будинок?

Ну ось, зазвичай нікого в домі не зустрінеш. А як тільки почалась сутичка, всі тут.

-        Нічого не відбувається, все в порядку, - неохоче відповідає Стас і відходить від брата, тягне мене за собою.

Павло Анатолійович опиняється між хлопцями, повертається до Ігоря і бачить розбиту губу.

-        Що це таке? - тягнеться до обличчя сина і стискає пальцями підборіддя. Розвертається до Стаса і впарює в нього сердитий погляд. - Це ти зробив? Що це ви вже не поділили?

Його погляд падає на мене і здається він здогадується в чому справа. Мені соромно і я ніяково відводжу погляд. На автоматі тулюсь до Стаса, шукаючи захисту. Той обіймає мене за талію і притискає сильніше.

-        Ми просто посперечались, нічого особливого, - на диво спокійно відповідає мій хлопець.

-        Так, тату, - озивається Ігор і торкається розбитої губи. - Вже все гаразд. Ми все вирішили.

-        Дивіться, щоб це “нічого” не вилилось у велику проблему, - ще один звинувачувальний погляд в мою сторону. - І щоб я більше цього не бачив. Ви брати і маєте триматись разом.

Які чудові слова, нажаль вони до них не прислухаються.

-        Обов'язково, - бубнить Стас.

Він бере мене за руку і тягне геть з їдальні. Коли проходимо повз тітку Соню, ловлю на собі її схвильований погляд. Перед нею ніяково. Вона мене приютила, а я посварила братів.

У вітальні Стас веде мене до виходу.

-        Куди ми? - здивовано запитую.

-        Поїмо поза межами цього дому, - сухо відповідає. - Тут завжди хтось заважає.

-        Ми навіть не одягнені, - протестую.

-        Нічого, в машині тепло, - кидає на мене короткий погляд. 

Розумію, що вмовити його залишитись нереально. Він сильно злий на брата і з батьком теж не хоче спілкуватись. Все ж таки у Стаса важкий характер. До нього ще треба знати підхід. Згадую Ліну, їй напевно не легко давалось втримати його біля себе. Але я йому потакати не буду, хай навіть не мріє.

Виходимо на двір і на порозі зупиняємось. Шокована спостерігаю, як до будинку під'їжджає поліцейська машина. Всередині ниє неприємне відчуття. Страх котиться по венах, змушує ноги трястись.

Ми спостерігаємо, як з машини виходять два поліцейських і по сходах піднімаються до нас. Відчуваю, як Стас сильніше стискає мою руку. Він теж здогадується, для чого вони тут.

-        Вишневський Станіслав Павлович? - сухо запитує один з правоохоронців. Він байдуже ковзає поглядом по мені і знову дивиться на Стаса.

-        Так, - коротко відповідає.

-        Вас заарештовано за побиття Смичка Івана Тарасовича, - продовжує інший. - Пройдіть з нами.

Стас відпускає мою руку, нахиляється і цілує в губи.

-        Скажеш Камілі, що вона поки що за головну, - спокійно говорить, ніби ні в чому не бувало. - Вона знає, що робити.

-        Ні, - панічно шепочу і качаю головою.

Не хочу його відпускати, тому чіпляюсь пальцями в його руку. Та Стас відсторонюється і на прощання посміхається мені. Один з поліцейських чіпляє йому на зап'ясток наручники і веде до машини. Так просто і без жодного клопоту. Без жодного звуку.

Розгублена і шокована стою одна на порозі, спостерігаю, як вони садять його в машину, а потім спокійно від'їжджають. Холодний вітер різким поривом дує в обличчя. Я тремчу всім тілом, але не від того, що змерзла, а від того, що мені страшно за Стаса.

Ще декілька секунд я не рухаюсь і переварюю все, що тільки що сталось. А потім біжу в будинок по допомогу. Треба щось робити. Треба рятувати Стаса.