Купи мене - Катерина Дако

- Ти добре подумала? - Запитав власник широкої маски, іронічно скрививши губи.

Я стояла мовчки, не ворухнувшись. Він думає, я дурна пустушка? Сказала, потім передумала, потім знову передумала...

- Ви точно добре подумали? - Своєю чергою запитав розпорядник. - Ще не пізно погодитись...

Та що вони мене, як маленьку, умовляють! Може, з їхньої точки зору я роблю не дуже розумно, але це - мій вибір.

Зараз я відчула себе, наче на ешафоті перед стратою. І всі присутні дивилися з цікавістю та передчуттям. Ну зрозуміло, народ вимагає хліба та видовищ.

І так, я майже фізично відчувала, як цієї миті в мене впиваються голками кілька десятків пар очей. Гостро і пронизливо - очі шефа, засуджуюче - подружок по нещастю, здивовано - розпорядника, вивчально чи зневажливо - мисливців.

- Подумай, - знову вступив мій бос. - Ти хочеш бігати майже дві доби, ховатися від усіх, потім трахатись з іншими, іноді... - він зам'явся, - зовсім не ванільно?.. І все це лише тому, що не хочеш бути зі мною?

Так. Він був, напевно, абсолютно правий, намагаючись мене переконати. Але я точно не хотіла бути з ним. Тому що...

Тому що саме як маленька дурна дівчинка була ображена на нього. За те, що він затягнув мене сюди, що принизив своєю присутністю, що вирішив стати благодійником і купити... Та просто за те, що захотів за мною поцупити, незважаючи на мої численні відмови.

А якщо він і справді дізнався, навіщо мені потрібні гроші, то це просто... просто підло, залучити мене до такого!

І я повторно мовчки заперечливо похитала головою.

Бачила, як жорстко стиснулися його губи від неможливості змінити ситуацію.

Нас оточувало дуже багато людей, щоби влаштовувати публічні сцени. І погляди всіх присутніх були спрямовані лише на наш бік.
Хоча, якщо чесно, зараз мене найменше хвилювали всі ці інші.

- Та хай не погоджується, - реготнув той, неприємний, що збирався глибше засадити в рот під час мінету. - Вона ніби нічого. Нам теж цікаво...

- Тобто ти хочеш з ним? З ними? – знову запитав Федір Олександрович. - Робила це колись із двома? А з трьома?

Та що він мене залякує? Ні. Не робила. І, сподіваюся, і зараз не доведеться. Не всі присутні тут - такі збоченці!..

Повернулася до розгубленого розпорядника, проігнорувавши питання шефа, і спитала сама:

- Скоро починаємо?

Якось разом відмерли майже всі. Тільки зараз я зрозуміла, яка тиша стояла довкола. Так, справді, ека невидаль! Її купує видний красень, а вона не погоджується!

Обвела поглядом усіх мисливців. Багато хто відставив свої напої, явно передчуваючи швидку розвагу. Дівчина, що сиділа з чоловіком, щось знову зашепотіла йому на вухо, від чого він посміхнувся м'яко. І кинув погляд у наш бік. Можу сперечатися, що вони зараз говорять про мене.

Двоє хлопців-друзів на дивані теж перекинулися парою фраз. Ось ці, швидше за все, справді прийшли сюди по трійничок. Але ж вони тут не єдині!
Любитель глибоких мінетів розслабив краватку, яка, мабуть, набридла йому за цілий день, і ще вольготніше розкинувся у кріслі. При цьому розставивши ноги ширше, ніби пропонував саме зараз і почати цей горловий...

Дівчата також ожили. Начебто розминалися перед стартом, як спортсменки. Що ж. Бігунні. Усі ми тут.

- Ну... - адміністратор нарешті знову взяв правління до рук. - Якщо всі готові, - подивився на годинник, який показував без двох хвилин дев'ять, - тоді можемо починати. У дичини буде на кілька хвилин більше часу.

Він обернувся до мисливців.

- Але ж ніхто не проти?

Деякі з чоловіків поблажливо посміхнулися. Мовляв, хоч скільки б не було часу в запасі - від нас не втечете...

- Ну тоді оголошую біги офіційно відкритими...

І він тричі ляснув у долоні.

Дівчата, які вже давно чекали цього моменту, але все одно не були готові до нього, спочатку трохи розгубилися. Але тут парочка виступила вперед і попрямувала майже бігцем до виходу із зали. Мабуть, це ті, хто вже був тут раніше. Решта, у тому числі і я, пішла слідом.
Зробивши кілька кроків я зрозуміла, що практично до мінімуму скоротила відстань між мною і моїм невдачливим  покупцем. Після відмови я намагалася на нього взагалі не дивитись. Чомусь було соромно. Ось за всю цю ситуацію...

Тому, коли йшла повз, навіть не повернулася в його бік. Просто проігнорувала його присутність.

Але все ж таки почула цілком виразне:

- Дура, блять...