Вибрані твори. Том II - Бернард Шоу

Капітан. Що за божевілля все це? І як жахливо, що за це божевілля ти мусиш умерти, а я повинен бути байдужим глядачем, хоч уся моя душа повстає проти цього. То помри ж, коли ти мусиш умерти. Але в усякому разі, я буду здатний перерізати горло імператорові, а потім собі, коли побачу, як ллється твоя кров.

Імператор гнівно розчиняє двері ложі й розгніваний з’являється на порозі. Розпорядник, оповісник і ґладіатори похапцем схоплюються.

Імператор. Християни не хочуть битися, а твої нікчемні люди не можуть знайти в собі досить мужности, щоб напасти на них. У всьому цьому винний цей малий з пекучими очима. Пошли по бича. (Оповісник кидається по бича). Коли це на них не вплине, принеси розпечене залізо. Ця людина подібна до скелі. (Він сердито вертається до ложі й грюкає дверима. Оповісник вертається з людиною в гидкій етруській машкарі, що несе бич. Вони обидва біжать уздовж проходу на арену).

Лавінія (підводячись). О, це негідний вчинок! Невже вони не можуть його вбити, не збезчестивши?

Андрокл (зривається на рівні ноги й вибігає на середину простору поміж сходами). Це жахливо! Тепер я хочу битися. Я не можу бачити бича. Єдиний раз у житті я вдарив чоловіка, коли він шмагав батогом стару шкапу. Це було жахливо. Я товк ногами його обличчя, коли він лежав на землі. Він не сміє вдарити Феровія. Я вийду на арену й вб’ю його.

Він прожогом кидається до проходу. В цей час з арени чути гомін, а після нього гучні оплески. Ґладіатори прислухаються й здивовано переглядаються.

Розпорядник. У чому річ?

Лавінія (звертаючись до капітана) Що сталося, як ти гадаєш?

Капітан. Що могло статися? Вони їх, певне, вбивають.

Андрокл (вбігає із зойком жаху й затуляє очі руками).

Лавінія. Андрокле, Андрокле, що сталося?

Андрокл. О, не питай, не питай мене! Це надто жахливо. (Він падає біля неї й ховає обличчя в її туніці, ридаючи).

Оповісник (вбігаючи з проходу). Дайте мотузки й гаки! Мотузки й гаки!

Розпорядник. Чи варто з-за цього так хвилюватися? (Знову вибух оплесків. Двоє рабів в етруських машкарах вбігають з мотузами й гаками).

Один із рабів. Скільки убитих?

Оповісник. Шість.

Раб двічі свистить, і четверо рабів у машкарах пробігають на арену з тими самими знаряддями.

Оповісник. Кошика сюди! Давайте кошика! (Раб свистить тричі й вбігає через прохід із своїми товаришами).

Капітан. Для кого кошика?

Оповісник. Для того, хто мав бича. Він розідраний на шмаття. Вони всі пошматовані. (Лавінія ховає обличчя. З’являються ще двоє рабів у машкарах з кошиком і йдуть за іншими рабами на арену, в той час як оповісник повертається до ґладіаторів і гукає, знесилений). Хлопці, він усіх їх забив!

Імператор (знову вибігає з ложі, цього разу у захваті). Де він? Це чудово. Він одержить лавровий вінок. (Феровій, дико вимахуючи скривавленим мечем, у відчаї вибігає з проходу разом зі своїми одновірцями й доглядачем звіринця, що підходить до ґладіаторів. Ґладіатори схвильовано вихоплюють мечі).

Феровій. Загинув, загинув навіки! Я зрадив свого пана! Одрубайте мою правицю. Вона погрішила. Ви маєте мечі, брати. Рубайте.

Лавінія. Ні, ні! Що ти зробив, Феровію?

Феровій. Я не знаю, але кров затьмарила мені очі, і на мечі моєму кров. Що це означає?

Імператор (у захваті, стоячи на майданчику біля ложі). Що це означає? Це означає, що ти перша людина в Римі. Це означає, що ти одержиш лавровий вінок із чистого золота. Чудовий борець! Я здатний був би поступитися своїм троном для тебе. Це блискучий успіх для мого царювання. Я житиму в історії. Колись за часів Доміціана один ґалл убив трьох чоловіків на арені, і йому подарували волю. Але чи траплялося коли-небудь, щоб один голий чоловік убив шістьох озброєних із найхоробріших і найкращих? Віднині переслідування припиняються. Якщо християни вміють так битися, я хочу, щоб тільки християни билися за мене. (Звертаючись до ґладіаторів). Гей, ви, там, я вам наказую бути християнами, чуєте?

Ретіарій. Нам це байдуже, Цезарю. Коли б я був там з моєю сіткою, все було б інакше.

Капітан (раптово хапає Лавінію за руку й тягне її по сходах до імператора). Цезарю, ця жінка — сестра Феровія. Якщо її кинуть левам, він сумуватиме. Він утратить на вазі. Його здоров’я похитнеться.

Імператор. Левам? Дурниці. (До Лавінії). Пані, я гордий із знайомства з тобою. Твій брат уславив Рим.

Лавінія. Але мої друзі — чи мусять вони вмерти?

Імператор. Умерти? Звісно, ні. Я ніколи не мав жодного наміру вчинити їм шкоду. Панове, ви вільні! Прошу вас, сідайте на місця перед ареною й втішайтеся з видовища, що в ньому ваш брат відіграв таку блискучу роль. Капітане, відведи їх на місця, що призначені для моїх особистих друзів.

Доглядач звіринця. Цезарю, мені потрібний один християнин для лева. Публіці це обіцяли, і вона пошматує декорації, якщо не справдити її надій.

Імператор. Так, так, нам потрібний хто-небудь для нового лева.

Феровій. Кинь йому мене. Хай загине відступник.

Імператор. Ні, ні! Ти пошматував би його, мій друже. А ми не можемо дозволити собі нищити левів, як простих рабів. Але ми повинні мати кого-небудь. Це, справді, дуже незручно.

Доглядач. Чому не цього маленького грека? Він не християнин, він чарівник.

Імператор. Якраз те, що нам потрібно. Він підхожий цілком.

Оповісник (з’являючись з проходу). Номер дванадцятий. Християнин для нового лева.

Андрокл (похнюпившись, встає, але намагається володіти собою). Ну що ж, мабуть така судилася доля!

Лавінія. Я піду замість нього, Цезарю. Спитай капітана, чи не приємніше їм буде дивитися, як пошматують жінку? Він мені так казав учора.

Імператор. Це має частку правди. Це, без сумніву, має частку правди. Коли б тільки я міг бути певний, що твій брат не журитиметься.

Андрокл. Ні, я не знатиму жодної щасливої години. Ні, присягаюся вірою християнина й честю кравця. Я прийму те, що випало на мою долю. Якщо вернеться моя жінка, перекажіть їй привітання й скажіть, що я бажаю їй бути щасливою з її майбутнім чоловіком, бідахою. Цезарю, йди до своєї ложі, й ти побачиш, як умирає кравець. Гей, ви, дайте дорогу номерові дванадцятому. (Він іде проходом).

Численна аудиторія в амфітеатрі бачить, як імператор вертається до своєї ложі й сідає на своє місце, в той час як Андрокл, страшенно зляканий, іде зі зворушливою покорою й з’являється з другого боку проходу. У нього втупилися тисячі цікавих очей.