Вибрані твори. Том II - Бернард Шоу

Андрокл (схвильовано суперечить). О, вір мені, вони мають душу, точнісінько таку, як ти або я. Справді, мені здається, що я і до раю не схотів би, коли б знав, що там нема тварин. Згадай, як вони тут страждають.

Феровій. Це правда. Так, це слушно. І для них буде місце на небесах.

Спінто, що підвівся й прокрадаться повз Феровія ліворуч, презирливо посміхається.

Феровій (люто звертається до нього). Що ти кажеш?

Спінто (зіщулившися). Нічого.

Феровій (стискаючи кулак). Чи потраплять тварини на небо, чи ні?

Спінто. Я не казав, що ні.

Феровій (невблаганно). Потраплять, чи ні?

Спінто. Потраплять, потраплять. (Відповзаючи далі від Феровія). О, будь проклятий за те, що залякуєш мене. (Чути звук рога).

Центуріон (прокидаючись). Увага! Шикуйтеся! В’язні, підводьтеся й мерщій рушаймо. (Солдати шикуються, християни підводяться. Чоловік із загостреною палицею погонича волів вибігає через центральну арку).

Погонич волів. Гей, ви, солдати! Звільніть дорогу імператорові.

Центуріон. Імператор? Де імператор? Чи не ти, бува, імператор?

Погонич. Я працюю в звіринці. Мої воли везуть нового лева до Колізею. Звільніть дорогу!

Центуріон. Що? Увійти до міста позад вас у куряві, що ви її здіймете, щоб півміста бігло за тобою й за твоїм левом? Нічого подібного. Ми пройдемо перші.

Погонич. Служба звіринця належить до особистого імператорського почету. Дай дорогу, кажу тобі.

Центуріон. Ти це мені кажеш, ти? Я тобі теж дещо скажу. Якщо лев належить до служби звіринця, то й обід його теж до неї належить. Це (вказуючи на християн) — обід левові. Біжи мерщій до своїх бичків і знай своє місце. Гайда! (Солдати рушають). Гей, ви, християни, мерщій!

Лавінія (іде). Рушайте, решта страв! Я стану за маслини та анчоуси.

Один із християн (сміючися). Я буду за суп.

Другий. Я стану за рибу.

Третій. Феровій правитиме за смаженого кабана.

Феровій (туго). Я розумію жарт. Так, так. Я правитиму за смаженого кабана. Ха-ха. (Він сміється і виходить із ними).

Андрокл (ідучи за ним). Я буду за пиріжок із м’ясом. (Кожного дотепного жарта решта зустрічає щораз голоснішим сміхом).

Центуріон (обурений). Мовчіть! Подумайте про своє становище! Хіба так повинні себе поводити мученики? (До Спінта, що тремтить і зостається позаду). Я знаю, за кого ти будеш при обіді. За блювотне! (Він грубо штовхає його наперед).

Спінто. Це надто страшно. Я негідний смерти.

Центуріон. Гідніший смерти, аніж життя, свиня! (Вони виходять з майдану, прямуючи до заходу. Воли, тягнучи віз із великою дерев’яною кліткою, де сидить лев, з’являються з центральної арки).

Дія друга

Місце за імператорською ложею, де виконавці збираються перед тим, як виходити на арену. В центрі широкий прохід, що веде на арену, спускається нижче рівня підлоги й проходить під імператорською ложею. З двох боків цього проходу східці йдуть до майданчика біля заднього входу до ложі. Майданчик утворює місток через прохід. На початку проходу з обох боків — два бронзові люстра. Праворуч від ложі сидять на східцях християнські мученики. Лавінія сидить на середині сходів, замислившись, намагаючись звикнути до думки про смерть. Ліворуч від неї Андрокл шукає втіхи, голублячи кицьку. Феровій стоїть ззаду, очі йому горять, його напружена постать виявляє тверду рішучість. Коло підніжжя сходів, зіщулившись, лежить Спінто, стискаючи голову руками, повний жаху, чекаючи, як і інші християни, виходу на арену. Зі східного боку проходу розташувалися ґладіатори, стоячи й сидячи, чекаючи, як і християни, на вихід. Один із них (Ретіарій) майже голий, озброєний тризубцем і сіткою. Другий (Секутор) в панцері й озброєний мечем. Він тримає шолома з сітчатим наличчям.

Розпорядник ґладіаторських змагань сидить на деякій віддалі від них. Оповісник з’являється з проходу.

Оповісник. Номер шість. Ретіарій проти Секутора. (Перший ґладіатор бере сітку. Другий надягає шолома. Обоє йдуть на арену, перший виймає маленьку щіточку і, йдучи, зачісує волосся, другий затягує тугіше ремені й випростовує плечі. Обоє оглядають себе в люстрі, перш ніж вийти до проходу).

Лавінія. Невже вони справді вб’ють один одного?

Спінто. Так. Якщо глядачі опустять великий палець.

Розпорядник змагань. Ти нічого на цьому не розумієшся. Глядачі! Де ж пак! Чи не думаєш ти, що ми здатні вбити людину, що варта не менш ніж п’ятдесят талантів, аби тільки зробити приємність цій наволочі? Хотів би я подивитися, що було б, коли б таке спало на думку комусь із моїх людей.

Спінто. Я гадав...

Розпорядник (презирливо). Ти гадав! Кого цікавить те, що ти гадаєш? Ось тебе вб’ють, будь певний.

Спінто стогне й знов ховає обличчя.

Лавінія. В такому разі, нікого не вбивають, окрім нас, бідних християн?

Розпорядник. Якщо весталки опустять пальця — справа інша, це жінки високого звання.

Лавінія. А імператор коли-небудь втручається?

Розпорядник. О, так. Він, не гаючись, опускає пальця, якщо весталки побажають побачити одного з його улюблених борців убитого.

Андрокл. А чи не вдають вони інколи, ніби вбивають один одного? Чому б тоді не вдати мертвого, як це роблять актори, щоб тебе винесли, як мерця, а потім ти піднявся б і подався додому?

Розпорядник. Послухай-но! Ти надто багато хочеш знати. Новий лев не буде удавати. Цього з тебе досить. Він голодний.

Спінто (стогне з жаху). О Боже! Чи не можеш ти припинити цієї розмови? Чи не скрутно нам і без цього!

Андрокл. Я радий, що він голодний. Це не тому, що хотів би, щоб він, бідолаха, страждав, а тому, що він іще з більшою приємністю мене з’їсть. Все має свій добрий бік.

Розпорядник (підводячися й підходячи до Андрокла). Послухай, не будь такий завзятий. Ходімо зі мною. Поклади грудочку фіміаму на вівтар. Це все, що потрібно, щоб тебе відпустили.

Андрокл. Ні, дякую тобі дуже. Але, справді, я не повинний цього робити.

Розпорядник. Що? Навіть задля того, щоб врятувати життя?

Андрокл. Справді, ні. Я не міг би принести жертву Діані. Адже вона богиня полювання й вбиває живі істоти.

Розпорядник. Це небагато важить. Ти можеш обрати собі вівтар до смаку. Принеси жертву Юпітерові. Він любить тварин. Він сам бере на себе образ тварини, коли вільний від своїх обов’язків.

Андрокл. Ні, ти дуже добрий. Але я почуваю, що не можу навіть для свого рятунку вчинити таке.

Розпорядник. Але я не прошу тебе зробити це задля твого рятунку. Я прошу зробити це задля мене, як особисту послугу.

Андрокл. О, прошу тебе! Не кажи так. Це жахливо. Це жахливо! Ти так добре до мене ставишся, що мені здається обурливим