Тектоніка почуттів - Ерік-Емманюель Шмітт
РІШАР: Тоді я залишу це тут.
Ставить пакети на підлогу.
РОДІКА: Ми їх не відкриватимемо! Я і так картаюся через те, що відкрила ті, які ви приносили в перший раз. Та оскільки йшлося про книжки, а Еліна обожнює літературу, то я не наважилася позбавити її їх. Відколи ж ви перейшли на дорожчі подарунки, я навіть знати не хочу, що ви там понакуповували!
І вона, хоч і роздивляється пожадливо назви престижних марок на пакетах, відштовхує їх від себе. Рішар щиро знічується.
РІШАР: Ви ж принижуєте мене...
РОДІКА: Ви мене теж...
РІШАР: Я?!
РОДІКА: Ви ніби тикаєте нас носом у наші злидні!
РІШАР: Мадам Ніколеску, я роблю вам подарунки не для того, щоби показати свою заможність, а щоб дати можливість вам побути щасливими!
РОДІКА: Подарунки — це гроші, це певна ціна. І я не можу не думати про те, що ви хочете отримати щось навзамін.
РІШАР: Наприклад що?
РОДІКА: Наприклад ви хочете сподобатися моїй доньці.
Пауза.
РІШАР: Так і є. Я хотів би сподобатись їй.
РОДІКА: Навіщо?
Пауза.
РІШАР: Бо вона збентежила моє серце.
РОДІКА: Приберіть ваші подарунки!
РІШАР: Будь ласка...
РОДІКА: Приберіть негайно!
РІШАР: Можна мені побачити Еліну?
РОДІКА: Ні!
РІШАР: Мадам Ніколеску, це вже занадто! Еліна — доросла жінка, а ваші уявлення — ніби в людини з іншої епохи!
РОДІКА: Невже? Якщо у наш час матері продають своїх доньок тому, хто запропонує більше, то я дійсно не належу до цього часу! Заради Еліни я зберігаю для неї те, що в неї є найціннішого — честь!
РІШАР (присвистує): Боже, яке застаріле слово — честь!
РОДІКА: Але не тоді, коли йдеться про юнку! (Суворо.) Месьє Дарсі, я з вами згодна — через злидні ми можемо видатися людьми з іншої епохи. Адже злидні надають надзвичайної цінності одній деталі, знеціненій нині: дівочій честі. Якщо вам хочеться звичних забавок, то залишайтеся ліпше в своєму колі й не спускайтеся сюди, до нас.
Рішар не йме віри власним вухам — у цієї жінки такі застарілі погляди! Однак він тримає себе в руках.
РІШАР: То ви забороняєте мені бачитися з Еліною?
РОДІКА: Так.
РІШАР: А Еліна з цим згодна?
РОДІКА: Я не питала в неї згоди.
РІШАР: Вона не хоче мене бачити?
РОДІКА: Я збрехала б, якби сказала, що не хоче. Навпаки, вона була б рада зустрітися з вами знову!
РІШАР: Ага! От бачите!
Він щиро тішиться. Але Родіка охолоджує його запал:
РОДІКА: Я проти ваших побачень.
РІШАР: Слухайте, мадам Ніколеску...
РОДІКА: Подивіться на себе, месьє Дарсі: ви вродливий, заможний, чарівний чоловік...
РІШАР (усміхаючись): Тобто я негодящий?
РОДІКА: Ви надто спокусливий! (Відчувається, що, коли йшлося б про неї саму, вона не встояла б перед Рішаром.) А я хотіла б, щоб моя донька встояла перед вами!
Він замислюється на мить, розвертається.
РІШАР: Я ще повернуся!
РОДІКА: Як забажаєте!
Перш ніж вийти, Рішар кидає начебто байдуже:
РІШАР: Цигарку?
РОДІКА (не подумавши): Із задоволенням!.. (Схоплюється.) Ні, дякую, я не палю.
Рішар насолоджується пасткою, до якої вона потрапила — адже у Родіки прокурений голос.
РІШАР: Не палите?
РОДІКА: Більше не палю.
РІШАР: Та невже?
РОДІКА: Так, я облишила.
РІШАР (робить висновок): Отже, іноді ви змінюєте думку. Себто я маю надію?
Родіка бурмоче щось нерозбірливо.
РІШАР (весело): До зустрічі, мадам Ніколеску!
Виходить.
РОДІКА: А подарунки?
РІШАР (з іронією): Все, пізно!
Збігаючи сходинками, він озирається і, змовницьки посміхнувшись, кидає їй пачку цигарок. Родіка інстинктивно ловить її, потім, збагнувши, що виказала себе, кидає пачку. А Рішар спускається і сміється.
Упевнившись, що він пішов, Родіка кидається до пачки і витягає звідти одну цигарку.
У дверях з’являється Еліна. Очі в неї палають. Вона підходить до Родіки.
ЕЛІНА: Він був розчарований?
РОДІКА: Вельми!
ЕЛІНА: То й ліпше! (Пауза.) А ти не надто сувора була? Не відбила в нього охоту? Він же повернеться, правда?
РОДІКА: Напевно.
ЕЛІНА: То й ліпше.
Родіка скептично дивиться на Еліну.
РОДІКА: Еліно, слухай, закохуватися не варто!
ЕЛІНА (пихато): Хіба не про це мене попросили?
7. У Діани
Рішар і Діана, кожен на окремій канапі, читають поруч.
Рішар, не в змозі зосередитися на газеті, замріяно усміхається і дивиться вдалину.
Діана це зауважує.
ДІАНА: Що таке?
РІШАР: Нічого.
ДІАНА: Слухай, там, угорі, немає нічого, чому можна було б так мило всміхатися!.. Ти можеш пояснити, що такого кумедного є в моїй стелі?
РІШАР: Я просто замислився...
ДІАНА: І про що, цікаво?
РІШАР (виправляє її): Про кого!
ДІАНА (піддається): Про кого?
РІШАР: А ти як гадаєш?
Діана хмурніє й мовчить. Це забавляє Рішара. Він провокує її, наспівуючи ім’я тієї, про кого він мріє:
РІШАР: Еліна...
ДІАНА: Ах, Еліна!.. Знову Еліна... (Спантеличено.) Зізнаюся, що не знаю, яке зі слів обрати: «ще Еліна» чи «вже Еліна». Вважаю, що ти зовсім здурів!
РІШАР: Та невже? Хіба ти ніколи раніше не бачила закоханих?
ДІАНА: Закоханих в іншу? Ні.
Пауза. Між ними можна помітити жорстоку тонку гру, що полягає у дратуванні партнера і вивідуванні його істинних почуттів.
ДІАНА: То саме це й відбувається?
РІШАР: Я не знаю.
Він підводиться, та від болю на мить зупиняється, хапається за комод, аби не впасти.
ДІАНА: Досі болить спина?
РІШАР: І так, і ні. Залежно від дня.
Він мацає поясницю, глибоко вдихає і виструнчується.
Діана із розумінням посміхається. Рішар, прагнучи спекатися незручної теми, жартує:
РІШАР: Ми такі несправедливі з нашим нещасним тілом! Коли воно вправно працює, ми б хоч раз його похвалили! Помічаємо ж ми його, тільки коли занедужаємо, а сердимося на тіло тоді, коли йому болить.
Діана стривожено киває головою і веде далі стриманим тоном:
ДІАНА: Ти бачився з Еліною?
РІШАР: Її мати — ота зміюка — відмовляється від моїх подарунків і зачиняє переді мною двері!
ДІАНА: Що ж, не дивно — вона дуже горда.
РІШАР: Недоречна гордість!
ДІАНА (двозначно): А де гордість буде доречна? Ти знаєш такі місця? (Пауза.) То ти вже не бачишся з Еліною?
РІШАР (просяявши з радощів): Чому ж, бачуся!
ДІАНА: Невже?
РІШАР: Ми бачимося потай. Вона приходить до мене у парк. І ми разом гуляємо.
ДІАНА (дещо глузливо): Романтика...
РІШАР: Я відчуваю, що вона мене кохає! Або що вже готова покохати мене! Однак...
ДІАНА (безжально насолоджується кожним його словом): Однак усе це не йде далі звичайних прогулянок...
РІШАР
