Тектоніка почуттів - Ерік-Емманюель Шмітт

ДІАНА: І як давно це було?

РІШАР: Минулої осені.

ДІАНА (зупиняється, шокована, на місці): То минув уже майже рік?! (Опановує себе, повертається до спільних па.) І чому ж ти почувався винним?

РІШАР: Я почувався винним у тому, що роками переконував тебе покохати мене, а коли щастя врешті засяяло на обрії, коли ми стали майже однаково думати, коли з’явились однакові бажання — кохання із мене випарувалося.

ДІАНА: Можливо, ти міг кохати мене лише тоді, коли я не кохала тебе?

РІШАР: Ні, я ніколи не був таким щасливим, як у час наших розділених почуттів — у цьому я тобі присягаюсь!

Він заявляє це палко, міцно притискаючи її до себе. Таке враження, ніби він зараз поцілує її.

Збентежена Діана ледве не падає назад, на канапу, намагаючись вислизнути з його обіймів.

ДІАНА: А може, тобі більше до вподоби боротьба, аніж пестощі? Хіба не виявляєш ти себе найбільше у справах, завзято завойовуючи нові ринки, знешкоджуючи конкурентів, весь час мріючи про перемогу? Ти процвітаєш — але нечасто користуєшся своїми багатствами. А що, як те саме відбувається і з коханням? Що, як ти хочеш тільки перемагати — і не більше?

Рішар знову наповнює бокали шампанським.

РІШАР: Це, певно, було б так бридко...

ДІАНА: А може, ти такий і є — бридкий? Може, не варто тобі аж так себе любити?

Приголомшений Рішар обертається і з подивом дивиться на неї. А вона гмикає, щоби приховати схвильованість.

ДІАНА: Я пожартувала! Ти не став би чудовиськом тільки через те, що я не змінилася б і продовжувала б тебе кохати...

РІШАР: А й справді.

Він задоволено зітхає, вимикає музику і простягає Діані бокал.

РІШАР: Тепер усе буде просто.

ДІАНА: Бачу, ти тішишся.

РІШАР: Так.

ДІАНА: Тішишся, бо позбувся кохання?

РІШАР: Авжеж.

ДІАНА (зажурено): То це було щось на кшталт хвороби?

РІШАР (сміється): Ні, я тішуся, бо більше не буде обману. Тепер наші стосунки будуть цілком відвертими. (Із запалом.) Ти дала мені віру! Віру у себе. Віру у тебе. Між нами буде тепер справжня дружба.

При слові «дружба» Діана здригається. Рішар, хоч і помітивши це, замріяно веде далі:

РІШАР: Ми розповідатимемо одне одному все! Ти — про свої нові захоплення, а я — про свої!

ДІАНА: Що, почнеш збирати колекцію?

РІШАР: Сумніваюся, бо через тебе для мене це буде непросто.

ДІАНА: Дякую, це приємно чути.

РІШАР: Та якби я так вирішив, ти допомагала б мені порадами! А я радив би тобі у разі потреби!

І, дивлячись на неї якось дивно, він веде далі:

РІШАР: Хтозна, що може статися?

ДІАНА: Справді, хтозна!

РІШАР: Пристрасть приходить і йде — а почуття залишаються. Як і приязнь, яку я відчуваю до тебе, захоплення тобою, ніжність... Хтозна?

ДІАНА: Дійсно, хтозна!

РІШАР: Я ж і кажу — хтозна? Я ж можу навіть знову закохатись у тебе.

ДІАНА: Невже? І що тоді?

РІШАР: Тоді я був би найщасливішим чоловіком на світі.

Він не відводить від неї очей. Вона збентежено тремтить і, щоби зібратися з силами, підходить до програвача.

А він іде за нею, зацікавлено нахиляється.

РІШАР: А ти?

ДІАНА: Що — я?

РІШАР: Якби повернулося кохання? Що ти відчувала б до мене?

ДІАНА: О... (Упевнено.) Гадаю, воно не повернеться ніколи!

РІШАР (вражений): Але чому?!

ДІАНА: Ти будеш єдиною моєю лихоманкою, єдиною пристрастю у моєму житті. І оскільки піддатися комусь мені складно, напевно, я вже ніколи не відпущу себе.

РІШАР: Та ти жартуєш! Хочеш сказати, що вже ніколи не покохаєш?

ДІАНА: Ні.

РІШАР: Ні мене, ні когось іншого?

ДІАНА: Так, як я кохала тебе... Ні. Більше нікого. Ніколи.

Вона натискає на кнопку — і назовні виривається шалена мелодія. Таке враження, ніби вона його зневажає.

Зворушений Рішар хоче якось відреагувати, однак йому бракує слів.

Діана ж, своєю чергою, робить кілька легких па. І весело заявляє:

ДІАНА: Та й навіщо, до речі? Хоч кохай, хоч не кохай — рано чи пізно це почуття мине. (І з силуваною усмішкою додає.) Ще шампанського?

РІШАР (з такою самою силуваною радістю): Авжеж, ще шампанського!

І він квапиться наповнити келихи вином.

РІШАР (глузливо): А ти унікальна жінка, Діано, справді, унікальна жінка! Завдяки тобі ми уникнемо дріб’язку й ницості, якими повниться людське життя.

Вони цокаються.

РІШАР (щиро): Ніколи ти не здавалася мені такою вродливою і розумною, як сьогодні!

ДІАНА (уриває його): Цить! Досить зізнань у коханні... нам обом добре відомо, до чого це веде!

РІШАР: Справедливо!

Заходить мадам Поммере.

РІШАР: Доброго вечора, чарівна пані!

МАДАМ ПОММЕРЕ: Агов? (Раптом усвідомлює, що нічого не чує.) Чекайте, Рішаре, зараз я увімкну слуховий апарат.

Стривожена Діана підходить до Рішара і глухим голосом просить:

ДІАНА: Будь ласка, нічого не кажи мамі! Їй ще нічого не відомо!

РІШАР: Згода.

І вони усміхаються літній пані.

МАДАМ ПОММЕРЕ: Ну ось — тепер я вас чую.

РІШАР: Доброго вечора, чарівна пані! Як ваші справи?

МАДАМ ПОММЕРЕ: Прекрасне запитання, але відповідати на нього я буду лише в присутності свого адвоката.

РІШАР: А почуваєтесь як?

МАДАМ ПОММЕРЕ: Здоров’я, на жаль, не належить до моїх сильних рис. Навіть якщо на моїх руках уже сконало кілька лікарів.

РІШАР: Вам же відомо, дорога мамо, як сильно я вас люблю!

МАДАМ ПОММЕРЕ: Ви такий зграбний, що я змушена вірити вам. Ви кудись ідете разом?

РІШАР: Так. (Підходить і цілує стареньку.) Добраніч! Піду по авто, воно припарковане неподалік. Діано, чекаю тебе перед будинком!

Рішар весело прямує до виходу, аж раптом зупиняється і здригається від болю. Він хитається, хапається за меблі. Діана кидається, щоби підтримати його.

ДІАНА (тривожно): Спина?

РІШАР: Так... Ця клята спина...

МАДАМ ПОММЕРЕ: Рішаре, сходіть до лікаря! Якщо хочете, я дам вам контакти. У моєму віці у записнику є самі лікарі.

Діана тре йому поперек, допомагає випрямитись.

ДІАНА (знервовано): Мамо, він уже проходив обстеження! Нічого не виявили...

РІШАР (бурмоче): Еге ж, нічого! Нічого, крім болю.

МАДАМ ПОММЕРЕ: Нічого страшного, контакти психоаналітиків у мене теж є! Збираю їх для своїх приятельок по грі у бридж!

РІШАР: Ну, ось, уже майже все... це швидко минає...

Він хвацько виструнчується, але очевидно, що тіло завдає цьому мужньому чоловікові невимовного болю.

Аби не впасти, він хапається за мадам Поммере.

РІШАР (ніжно): Доброго вечора, найчарівніша з усіх прекрасних мам!

І виходить.

Мати, почервонівши, обертається до доньки.

МАДАМ