Тектоніка почуттів - Ерік-Емманюель Шмітт
ДІАНА (ошелешено): Я правильно зрозуміла: ти питаєш у мене пораду?
РІШАР: Діано, друг ти мені чи ні?
ДІАНА: Звісно ж, я друг...
РІШАР: Хіба не ти хотіла, щоб ми залишилися друзями?
ДІАНА: Що ж, ти хотів пораду? Дай їй спокій.
РІШАР: Чому?
Він підходить, розраховуючи на ревнощі, емоційну реакцію з її боку.
ДІАНА (відсувається): Еліна й Родіка — мої подруги. Саме тому я даю таку пораду.
РІШАР: Що, перепрошую?!
ДІАНА (твердіше й голосніше): Мені не хотілося б, аби Еліна погодилася на зв’язок з тобою. Я надто добре знаю тебе: Рішаре — кохання тебе з’їдає, ти здатен на великі звершення заради кохання, однак зазвичай робиш ниці вчинки.
Атмосфера напружується.
Рішар сідає обличчям до Діани і спантеличено дивиться на неї. Таке враження, ніби дуелянти готуються до поєдинку.
РІШАР: Стримання — таку ти пораду даєш?
ДІАНА: Стримання — саме таке я раджу!
РІШАР (глухо): Обережніше, Діано, ти надто швидко рухаєшся вбік монастиря: тепер ти вклоняєшся перед честю! Не забувай, що ти ще молода вродлива жінка, що попереду багато прекрасних років, упродовж яких можна зробити безліч дивовижних дурниць! Ти турбуєш мене. Справа у нашому розлученні?
ДІАНА: Хтозна!
РІШАР: Чи це таке змагання між нами? Кому вдасться швидше налагодити своє життя після розлучення? Хто стане тим невдячним, який швидко забуде, а хто буде вірним спогадам і не забуде ніколи? Хто з нас — ти чи я — стане невтішним вдівцем чи вдовою? Зрештою, хто із нас ліпший?
ДІАНА: Боюся, що відповідь на ці запитання я знаю.
Він агресивно сміється.
РІШАР: Звісно, це ти, еге ж?
Вона з дуже серйозним виглядом відповідає:
ДІАНА: Ні. Це ти.
РІШАР (здивований): Я?!
ДІАНА: Авжеж, це ти. (Підходить до нього.) Твої бажання мають дуже просту, дитячу, егоїстичну основу — якщо одним словом, то вони здорові. Ти не приховуєш нічого: ні хитрощі, ні збочення. Прагнеш лише одного — ще більшої насолоди...
РІШАР: Тимчасом як ти...
ДІАНА (люто): Я? А що я? Ніхто не знає, на що здатна я.
Він із захватом дивиться на неї. Якусь мить вони мовчать. Потім він закидає голову й регоче.
РІШАР: Яка актриса! Геніальна гра! Я майже повірив...
Вона також починає сміятися.
ДІАНА: Справді?
Напруження спадає.
РІШАР: А тепер будьмо серйозні, повернімося до Еліни. Що мені робити?
ДІАНА: Забути її. Забути обох.
РІШАР (явно стомившись від постійної неоднозначності слів): Ти це зараз заради них кажеш чи заради себе?
ДІАНА: Ні, заради тебе! Ти лише марнуєш час. Злидні й нещастя підняли цих панійок на такий рівень відчуття чеснот, що тобі їх не досягнути.
РІШАР: А я думаю, що досягну!
Діана, не тямлячи себе, схоплюється.
ДІАНА: Навіть не думай про це, Рішаре!
РІШАР: А от і ні! Мені вдасться! Я переконаний, що подобаюсь їй! Вона буде моєю!
ДІАНА: Навіть не мрій!
РІШАР: О, ти мене ще не знаєш!
ДІАНА: Я тебе надто добре знаю...
РІШАР: Коли вже я прагну жінку, то отримую її!
Між ними западає незручна тиша.
8. Мансарда
У кімнаті з низькою стелею з вузьким прорізом фрамуги перед Діаною, яка гортає папери, сидять, мов дві схвильовані школярки, Родіка й Еліна.
ЕЛІНА: Цього разу треба піддатися.
РОДІКА: Хай там як, а я вже його не стримуватиму та відчиню клітку!
Діана, дочитавши до кінця, простягає їм документи.
ДІАНА: А я кажу — ні!
ЕЛІНА: Чому?
РОДІКА: Слухайте, мадам Поммере, він кожній із нас дарує по будинку! На півдні Франції — мені, в Парижі — Еліні. Два будинки! Ви тримаєте в руках нотаріально засвідчені дарчі — це, вочевидь, не шахрайство.
ДІАНА: А ви не погоджуйтеся.
РОДІКА: Ми так не можемо.
ЕЛІНА: Ні, ми не можемо.
РОДІКА (хрипко): Нам ніколи не пропонували стільки за таку незначну послугу!
ДІАНА: І все ж таки ні!
РОДІКА: З мене годі!
ДІАНА: А з мене — ні!
ЕЛІНА: Ви його зведете в могилу! Йому потрібно бачити мене, кохати мене! Мені незрозуміло, чого саме ви хочете. Про що ви нас просили? Подарувати йому кілька місяців щастя, перш ніж його не забере рак. І я хочу їх якнайшвидше подарувати Рішару!
ДІАНА: Ще рано.
ЕЛІНА: Як?! Він же хворий!
ДІАНА: Я хочу, щоб він іще глибше зав’яз.
ЕЛІНА: Ми тільки втрачаємо час!
ДІАНА: Заспокойтеся. Коли квапишся — втрачаєш більше. Якщо ви сьогодні скажете «так», він подарує кожній із вас по будинку. Подумайте, що можна буде витягнути із нього, якщо відмовити!
РОДІКА: Нічого.
ДІАНА: Шлюб.
Румунки приголомшені.
ДІАНА: Рішар дуже багатий, прямих спадкоємців не має. Якщо Еліна вийде за нього, то невдовзі успадкує мільйони!
ЕЛІНА (щиро): Але мені вони не потрібні!
ДІАНА: От не кажіть дурного! По-вашому, ліпше, щоб їх отримали якісь далекі племінники або держава? Якщо ви згаєте останні тижні його життя на роль коханки і доглядальниці — хіба це не варте певної винагороди, га?
РОДІКА: Еліно, це, звісно, не моя справа, але розрахунок мадам Поммере правильний. Мета буде та сама, а от винагорода значно зросте!
Еліна заламує руки.
ЕЛІНА: О ні, я хочу щонайшвидше приділити йому хоч трохи своїх кохання й уваги! Не треба шлюбу!
ДІАНА: Зробите, як я скажу!
ЕЛІНА: Мені дуже шкода, але я не можу.
ДІАНА: Еліно, ви тут лише з мого дозволу і клялися в усьому слухатися мене! Якщо ви відступите, то я все йому розповім!
ЕЛІНА (голосно): Ні!
ДІАНА: Повірте, я скажу йому все.
Еліна опускає голову, готова коритися.
9. Ніч. Два телефони
Дві лампи розділяють два телефони в повній темряві: телефон Рішара і телефон Діани.
Похмурий Рішар у пальто і з валізою, важко дихає.
Діана ж у своєму кутку примостилася зручно.
Чути шум зливи.
РІШАР: Їду. Залишаю Францію.
ДІАНА: І куди?
РІШАР: Придбав квиток на літак на край світу.
ДІАНА: А можна спитати, у чому причина?
РІШАР: Ліпше не відповідатиму.
ДІАНА: О... то це через неї... через Еліну?
РІШАР: Не хочу про це говорити.
ДІАНА: І де міститься отой твій край-світ?
РІШАР: Пустеля Ахаггар. У Нігері.
ДІАНА: А не задалеко для сентиментальних шмарклів?
РІШАР: Я тобі просто повідомляю, а не питаю пораду.
ДІАНА: Гаразд.
РІШАР: До зустрічі, Діано.
ДІАНА: До зустрічі, Рішаре. Стережися там. Дбай про себе. І потелефонуй, коли повернешся — приїду за тобою в
