Тектоніка почуттів - Ерік-Емманюель Шмітт
ДІАНА: І як тобі Еліна?
РІШАР: Діано!
ДІАНА: Соромлива? Закохана? Чуттєва? Чи стримана?
РІШАР (вибухає сміхом, намагаючись приховати своє зніяковіння): Усього потроху. (Схоплюється.) Даруй, це ж... це моє особисте життя...
Від цих слів Діана здригається.
РІШАР: Це надто... інтимні речі... і мене дивує твоя цікавість...
ДІАНА (різко): Чи була кров?
РІШАР (шокований): Прошу?!
ДІАНА: Ти мене добре чув, Рішаре: я запитала, чи була в неї кров.
РІШАР: Але... (ніяковіючи) звісно, була...
І він одним хилом випиває склянку води, аби прийти до тями.
Ніби прокинувшись, він дивиться на Діану з тривогою.
ДІАНА: Зрештою, так навіть ліпше.
РІШАР: Діано, ти втрачаєш здоровий глузд...
ДІАНА: Ні, я просто перевіряю Еліну. За будь-яких обставин я поводжуся професійно.
РІШАР: Що ти верзеш?!
ДІАНА: Я вникаю в найменші деталі.
РІШАР: Діано, це аж ніяк не смішно!
ДІАНА: Хто сумнівався б. Я тут саме для цього.
РІШАР: А може, поясниш?
ДІАНА: Мова про те, чим заробляла твоя дружина раніше.
Дістає з сумки теку і простягає Рішарові.
ДІАНА: Почитай це.
РІШАР: Що це таке?
ДІАНА: Досьє. Складене моїм підлеглим. Тут чорним по білому написано, що до знайомства з тобою Еліна була повією.
РІШАР: Прошу?
ДІАНА: Повією! Читай.
Кидає документи йому в руки. Він не хоче їх брати.
РІШАР: Не буду.
ДІАНА: Тут зібрано докази.
Вона розкриває теку, підсуває її до нього і починає пояснювати.
ДІАНА: Ось фотографії. За чіпляння до перехожих її заарештовували неодноразово. Чимало штрафів. Словом, вона професіоналка.
РІШАР: Ні, ні!
Він тремтячими руками, вражений, відсуває від себе теку.
РІШАР: Я... не можу повірити в це.
ДІАНА (виправляє його): Ти не хочеш повірити. Однак це документи. Мені принесли їх вранці. На жаль, надто пізно.
Він хапає папери, відсуває їх, потім знову бере, потім кидає собі на коліна й на підлогу та стогне.
РІШАР: Що я накоїв! Господи, що я накоїв!
Діана задоволено спостерігає за ним. Йому важко підібрати слова.
РІШАР: Як я міг не помітити?! Навіщо зайшов так далеко?
ДІАНА: Ти був засліплений.
РІШАР: Це найбільша помилка у моєму житі.
ДІАНА (різко): Я так не думаю.
Він здивовано обертається до неї.
ДІАНА: Найбільшою помилкою було залишати мене.
РІШАР: Авжеж... якби не це, нічого не сталося б.
ДІАНА: Дійсно: нічого! (Вона підводиться і зневажливо дивиться на нього.) Якби ти не покинув мене, я не мусила б шукати на вулиці це гидке жабеня, селити її у своїй квартирі, вигадувати історійку про нещасну студентку, за якою назирає доброчесна мамця без шеляга за душею! Який пафос! І фарс. Який фарс!
Витягає з сумки другу теку.
ДІАНА: Тримай. Це досьє на Родіку. Також повія. І така ж мати Еліни, як я — Папи Римського!
Жбурляє документи перед Рішаром. Він щось белькоче, вже геть нічого не розуміючи... Діана, вже не в змозі опанувати себе, звільняє нарешті лють, що місяцями кипіла в ній.
ДІАНА: Одного дня ти заявив, що вже не кохаєш мене. Уяви: я про це тоді вже підозрювала, боялася цього! Однак, аби зберегти гідність, я сказала, що також скочуюсь у прірву. А ти з полегшенням зітхнув і запропонував дружити! Дружити! На біса мені твоя дружба, га?! Мені потрібне було або твоє кохання, або нічого! Тоді я вирішила помститися тобі. (Шаленіє.) Так, це була я! Я влаштувала цей маскарад. А ти — варто відзначити — шубовснув у нього миттю! Пірнув, не вагаючись! Я могла б від тебе це приховати, однак не зуміла відмовити собі в задоволенні розповісти тобі про це!
РІШАР: Але чому? Чому?
ДІАНА: Бо я ненавиджу тебе!
Він із люттю встає. Здається, ніби він зараз ударить її.
Вони стоять одне проти одного, не відводячи поглядів, вона твердо дивиться йому в очі.
РІШАР: Я тебе ненавиджу теж.
ДІАНА: Овва!
Він ледве стримує бажання вдарити її, однак тримає себе в руках.
Напруження між ними нестерпне.
РІШАР: І мені не подобається ця ненависть.
ДІАНА: О, я також зневажаю себе за те, що так сильно ненавиджу тебе, однак не можу нічого вдіяти. Зрештою, я вже звикла.
РІШАР (з болем): Діано, яка ж ти негідниця!
ДІАНА: А хто мене такою зробив?
Вона кидається до дверей, потім зупиняється на сходах.
ДІАНА: Зненавидь мене! Будь ласка, ненавидь мене щонайдужче! Вітаємо в товаристві обманутих, любий Рішаре! О, я так тут на тебе чекала, місяцями ховаючись у тіні! І дуже рада приймати тебе нарешті тут! Сподіваюся, ти страждатимеш не менше за мене — а то і більше.
Вона виходить.
Рішар стоїть скам’янілий.
За якусь мить з’являється в льолі Еліна — легка, повна кохання, ніби сплетена з шовку.
ЕЛІНА: Рішаре... ти уже встав...
Він не відповідає.
Вона підходить до нього.
ЕЛІНА: Коханий, з ким ти розмовляв?
Вона тулиться до нього.
Хай як дивно, він їй це дозволяє.
Ба більше — бере її в обійми, пристрасно цілує у вуста. Довгий поцілунок. Сповнений пристрасті. Поцілунок, який своїм запалом вражає саму Еліну.
Після цього він м’яко відсторонюється від неї.
РІШАР: Ось так, востаннє.
Вона хоче повернутися до нього. Він ухиляється.
ЕЛІНА: Рішаре...
РІШАР (зломленим голосом): Ні, це кінець...
Він безладно кружляє кімнатою. Варто їй зробити крок назустріч, як він відступає, знаходячи новий шлях для відступу.
ЕЛІНА: Рішаре, що сталося?
Він понуро схиляє голову, не здатний щось відповісти.
ЕЛІНА: Я вже тобі не подобаюсь?
РІШАР (зі сльозами на очах): О ні, подобаєшся...
ЕЛІНА: Хіба ця ніч не була прекрасною?
РІШАР (ще дужче знічений): О, так...
Вона намагається обійняти його. А він тікає, ніби страшиться її.
ЕЛІНА: Та що я такого зробила?
РІШАР: Ти... я...
Він роззирається і завершує голосом, що тремтить.
РІШАР: Ідеш не ти — іду я.
ЕЛІНА: Рішаре...
РІШАР: Саме так. Ти залишиш собі цю квартиру. Мені вона ніколи не подобалася, однак після цієї ночі в мене є принаймні один приємний спогад звідси.
Він увесь тремтить. З очей струменять сльози. Він ніби дитина, з якою несправедливо вчинили: Рішар кохає Еліну й мусить покинути її.
РІШАР: Прощавай, Еліно. Папери про розлучення я тобі надішлю.
ЕЛІНА: Рішаре! Рішаре!
Коли вона кидається до нього, він зупиняє її і рукою, що ледве слухається його, вказує на документи, розкидані по підлозі.
Там вона бачить досьє, які принесла Діаною. Щоб зрозуміти,
