💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Драматургія » Вибрані твори - Антон Павлович Чехов

Вибрані твори - Антон Павлович Чехов

Читаємо онлайн Вибрані твори - Антон Павлович Чехов
мужиків, і все, що тепер потрапляло йому на очі, зовсім не цікавило його. Від нічого робити, щоб хоч як-небудь перебути час, він зайшов до крамниці, над дверима якої висіло широке кумачеве полотнище. Крамниця складалася з двох просторих, погано освітлених половин: в одній продавали крам і бакалію, а в другій стояли бочки з дьогтем і висіли на стелі хомути; з тієї другої, ішов смачний запах шкіри і дьогтю. Долівка в крамниці була полита; поливав її, мабуть, великий фантазер і вільнодумець, бо вся вона була вкрита узорами й кабалістичними знаками. За прилавком, спершись животом на конторку, стояв відгодований крамар з широким обличчям і з круглою бородою, як видно, великорос. Він пив чай вприкуску і після кожного ковтка глибоко зітхав. Обличчя його виявляло цілковиту байдужість, але в кожному зітханні чути було: «Зажди-но, дам я тобі!»

— Дай мені на копійку насіння! — звернувся до нього Єгорушка.

Крамар підвів брови, вийшов з-за прилавка й насипав у кишеню Єгорушці на копійку насіння, причому за мірку правив порожній слоїчок від помади, Єгорушці не хотілось виходити. Він довго розглядав ящики з пряниками, подумав і спитав, показуючи на дрібні вяземські пряники, на яких від давності виступила іржа:

— Почому ці пряники?

— На копійку пара.

Єгорушка дістав з кишені пряник, подарований йому вчора єврейкою, і спитав:

— А такі пряники почому?

Крамар узяв у руки пряник, оглянув його з усіх боків і звів одну брову.

— Такі? — спитав він.

Потім звів другу брову, подумав і відповів:

— Три копійки пара….

Настала мовчанка.

— Ви чиї? — спитав крамар, наливаючи собі чаю з червоного мідного чайника.

— Племінник Івана Івановича.

— Івани Івановичі всякі бувають, — зітхнув крамар; він подивився через Єгорущину голову на двері, помовчав і спитав: — Чайку не бажаєте?

— Можна… — погодився Єгорушка з деякою неохотою, хоч і дуже нудьгував за ранішнім чаєм.

Крамар налив йому склянку і подав разом з обгризеним v шматочком цукру. Єгорушка сів на складаний стілець і став пити. Він хотів ще спитати, скільки коштує фунт мигдалю в цукрі, і тільки що повів про це мову, як увійшов покупець, і хазяїн, відсунувши набік свою склянку, взявся до діла. Він повів покупця на ту половину, де тхнуло дьогтем, і довго про щось розмовляв з ним. Покупець, людина, як видно, дуже вперта і хитра, весь час на знак незгоди крутив головою і задкував до дверей. Крамар переконав його в чомусь і почав сипати йому овес у великий мішок.

— Хіба це овес? — сказав сумно покупець. — Це не овес, а полова, курям на сміх… Ні, піду до Бондаренка!

Коли Єгорушка вернувся до річки, на березі диміло невелике багаття. Це підводчики варили собі обід. У диму стояв Стьопка й великою щербатою ложкою мішав у казані. Трохи осторонь, з червоними від диму очима, сиділи Кирюха і Вася і чистили рибу. Перед ними лежав укритий мулом і водоростями волок, на якому блищала риба і лазили раки.

Омелян, що недавно повернувся з церкви, сидів поруч з Пантелієм, помахував рукою і ледве чутно наспівував сиплим голосом: «Тобі співаєм…» Димов ходив коло коней.

Скінчивши чистити, Кирюха і Вася зібрали рибу і живих раків у відро, сполоснули і з відра висипали все в окріп.

— Вкинути сала? — спитав Стьопка, збираючи ложкою піиу.

— Навіщо? Риба свій сік пустить, — відповів Кирюха.

Перед тим як здіймати з вогню казан, Стьопка всипав у воду три пригорщі пшона і ложку солі; нарешті він покуштував, поцмокав губами, облизав ложку і самовдоволено крякнув — це означало, що куліш уже готовий.

Усі, крім Пантелія, посідали навколо казана й заходилися працювати ложками.

— Ви! Дайте хлопчині ложку! — суворо сказав Пантелій. — Мабуть же, і він їсти хоче!

— Наша їда мужицька!.. — зітхнув Кирюха.

— І мужицька піде на здоров’я, аби охота.

Єгорушці дали ложку. Він став їсти, але не сідаючи, а стоячи над самим казаном і дивлячись в нього, як у яму. Від кулішу тхнуло рибною вогкістю, раз у раз між пшоном попадалася риб’яча луска; раків не можна було зачепити ложкою, і ті, що обідали, діставали їх з казана просто руками; особливо давав собі волю щодо цього Вася, який вмочав у куліш не тільки руки, а й рукава. Але куліш все-таки здався Єгорушці дуже смачним і нагадував йому расовий суп, який дома пісними днями варила його матуся. Пантелій сидів осторонь і жував хліб.

— Діду, а ти чому не їси? — спитав його Омелян.

— Не їм я раків… Хай їм! — озвався старий і гидливо відвернувся..

Поки їли, точилася загальна розмова. З цієї розмови Єгорушка зрозумів, що в усіх його нових знайомих, незважаючи на різницю в літах і характерах, було одне спільне, що робило їх подібними один до одного: всі вони були люди з чудовим минулим і з дуже негарним сучасним, про своє минуле вони, всі до одного, говорили з захопленням, а до сучасного ставилися майже з презирством. Росіянин любить згадувати, але не любить жити; Єгорушка ще не знав цього, і, перш ніж куліш було доїдено, він уже глибоко вірив, що навколо казана сидять люди, зневажені і скривджені долею. Пантелій розказував, що в давні часи, коли ще не було залізниць, він ходив з валками до Москви і до Нижнього, заробляв так багато, що нікуди було дівати гроші. А які тоді були купці, яка риба, яке все було дешеве. А тепер шляхи стали коротші, купці скупіші, люди бідніші, хліб дорожчий, все здрібніло і звузилося до краю. Омелян казав, що

Відгуки про книгу Вибрані твори - Антон Павлович Чехов (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: