Вибрані твори. Том II - Бернард Шоу
Входить служниця.
Октавій. Але...
Ремсден (звертаючи його увагу на служницю). Ш-ш! Ну?
Служниця. Містер Таннер бажає вас бачити, сер.
Ремсден. Містер Таннер?!
Октавій. Джек?!
Ремсден. Як посмів містер Таннер відвідати мене! Скажіть, що я не можу його прийняти.
Октавій (ображено). Мені дуже жаль, що ви отак зачиняєте перед моїм другом двері.
Служниця (спокійно). Він не жде коло дверей, сер. Він угорі, у вітальні з міс Ремсден. Він приїхав разом з місіс Вайтфілд, міс Енні та міс Робінсон, сер.
Не можна переказати словами Ремсденові почуття.
Октавій (посміхнувшись). Це дуже скидається на Джека, містере Ремсден. Ви мусите його прийняти, хоч би щоб сказати, що ви більш його не прийматимете.
Ремсден (викарбовує слова, стримуючи лють). Підіть угору й просіть його про ласку завітати до мене. (Служниця виходить; Ремсден іде до каміна, як до фортеці). Мушу признати, що такого ще зухвальства, такої безчільности... Це так поводяться анархісти?! Я бачу, вам це подобається? І Енні з ним! Енні! А! (Він душиться від гніву).
Октавій. Так. Це й мене дивує. Він так боїться Енні, тікає від зустрічі з нею. Щось, мабуть, трапилося.
Містер Таннер раптом одчиняє двері й входить. Він занадто молодий, щоб позначити його як «дорідну людину з бородою». Але вже можна бачити, що за середніх літ він належатиме до цієї категорії. Він ще зберіг юнацьку стрункість, але це його не цікавить: сурдут його годився б прем’єр-міністрові; високі плечі, велична постава голови та олімпійська велич, з якою грива, чи, краще сказати, великий жмут каштанового волосся одкинуто назад з імпозантного чола — нагадують Юпітера більш, ніж Аполлона. Говорить він надзвичайно красномовно, неспокійний, легко збудливий (зверніть увагу на його ніздрі й верткі блакитні очі, що їхній розріз на 1/32 Дюйма більший за звичайний); мабуть, трохи шалений. Добірно вдягнений, — не через гонор, що не може не призвести до чепурности, через почуття значности всього, що б він не робив. Тому він і своєму візитові надає стільки значення, скільки інші надають, беручи шлюб або закладаючи наріжний камінь. Це людина чутлива, вразлива, з нахилом до перебільшення, серйозна, хвора на мегаломанію; він був би загинув, якби не почуття гумору. Якраз тепер це почуття понизилося. Сказати, що він схвильований — нічого не сказати: його настрій — це фази збудження. Тепер він у стадії панічного жаху; він прямує просто до Ремсдена, наче з наміром тут, біля каміна, застрелити його. Проте витягає з бічної кишені не пістолет, а документ, якого він тикає під ніс обуреному Ремсденові, й кричить:
Таннер. Ремсдене, чи знаєте ви, що це таке?
Ремсден (гордовито). Ні, сер.
Таннер. Це копія Вайтфілдової духівниці. Енн одержала її сьогодні ранком.
Ремсден. Кажучи «Енн», ви, мабуть, маєте на думці міс Вайтфілд?
Таннер. Я маю на думці нашу Енн, вашу Енн, його (показуючи на Тені) Енн, а тепер — боже поможи! — й мою Енн.
Октавій (підводиться дуже блідий). На що ти натякаєш?
Таннер. Натякаю! (Він піднімає вгору духівницю). Чи відомо вам, кого призначено опікуном за цією духівницею?
Ремсден (спокійно). Гадаю, що мене.
Таннер. Вас! Вас і мене, чоловіче! Мене! Мене!! Мене!!! Нас обох! (Він кидає духівницю на письмове бюрко).
Ремсден. Вас! Це неможливо!
Таннер. На превеликий жах, це так. (Він кидається на Октавіїв стілець). Ремсдене! Допоможіть мені позбутися цього. Ви не знаєте Енн, як я її знаю. Вона вам зробить злочин, на який тільки здатна респектабельна жінка, а потім буде виправдовуватися тим, що таке, мовляв, було бажання її опікунів. Вона буде все звертати на нас, а ми на неї зможемо вплинути не більш як пара мишей на кота.
Октавій. Я прошу тебе так не висловлюватися про Енн.
Таннер. Цей парубчина закоханий у неї: ще нове ускладнення! Вона хоч відмовить йому, потім буде пояснювати тим, що я не дав їй на це згоди, або одружиться з ним і скаже, що ви примусили її це зробити. Кажу вам, що більше лихо не могло спіткати людину мого віку та темпераменту.
Ремсден. Дайте подивитися на духівницю. (Він іде до столу й бере її). Я не вірю, що мій старий друг Вайтфілд так мало вірив мені, що сполучив мене з... (Він хмарнів під час читання).
Таннер. У всьому цьому я винен сам, і це найстрашніша іронія. Якось він сказав мені, що вибрав вас на опікуна Енн. А я, як дурень, почав доводити йому, що це безглуздя — оддавати молоду дівчину на догляд старій людині з такими застарілими ідеями.
Ремсден (нестямно). У мене застарілі ідеї!!!
Таннер. Цілком. Я тоді саме закінчив статю «Геть правління сивоволосих» і дав багато прикладів та доводів. Йому я казав, що найдоцільніше було б сполучити досвід старости з життєвою силою юнацтва. Чорти б його взяли, він мені повірив, він змінив свою духівницю — духівницю датовано на два тижні пізніше нашої розмови. За цією духівницею він і призначив мене бути опікуном спільно з вами.
Ремсден (блідий, рішуче). Я відмовляюся від цього.
Таннер. А який глузд у цьому? Я під час подорожі з Річмонда сюди одмовлявся, але Енн раз-у-раз править своєї. Каже, що тепер вона сирота й, звичайно, має право, щоб люди, які радо бували в домі її батька, хоч трохи потурбувалися про неї. Це її остання ставка. Сирота! Здається, ніби панцирник скаржиться, що його, беззахисного, віддали на волю вітрові та хвилям.
Октавій. Не треба так говорити, Джеку. Енн — сирота, і ви повинні стати їй до помочі.
Таннер. Їй до помочі?! Та яка ж загрожує їй небезпека? На її боці закон, на її боці — загальне співчуття. У неї є гроші й нема совісти. Від мене вона хоче, щоб я взяв на свої плечі всю моральну відповідальність за всі її вчинки. Я не маю змоги стежити за нею, а вона зможе компрометувати мене, скільки їй завгодно. Цілком так, як би я був її чоловіком.
Ремсден. Ви маєте цілковиту можливість зректися опікунства. Щоб не було, я одмовляюся опікуватися нею разом із вами.
Таннер. Так, але що вона скаже? Що вона вже каже? Для неї, бачте, бажання її батька — святі, і вона завжди буде дивитись на мене, як на свого опікуна, незалежно від того, чи погоджусь я взяти на себе цю відповідальність, чи ні. Відмовитись?! Спробуйте відмовитися від обійм боа-констриктора, коли він почав обвиватись круг вашої шиї.
Октавій. Те,
